справа № 752/16304/18 головуючий у суді І інстанції Шевченко Т.М.
провадження № 22-ц/824/7123/19 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
31 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживача та стягнення боргу, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача на його користь 253 136 грн. основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач уклав з відповідачем договір на виготовлення індивідуальних меблів від 27 червня 2017 року на загальну суму 50 597 грн., договір на виготовлення індивідуальних меблів від 03 липня 2017 року на загальну суму 35 610 грн., договір на виготовлення індивідуальних меблів від 07 липня 2017 року на загальну суму 125 635 грн.,договір на виготовлення індивідуальних меблів від 27 липня 2017 року на загальну суму 30 650 грн.Згідно п. 3.3 договорів та додатково обумовленої меблі (стіл на балкон та підвіконня, вартістю 13 050 грн.) позивач сплатив кошти у загальному розмірі 253 136 грн., що підтверджується випискою з клієнт-банку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Максимальний строк поставки меблів за адресою, визначеною п. 1.1 договорів, настав: по договору № 1 - 22 серпня 2017 року, по договору № 2 - 29 серпня 2017 року, по договору № 3 - 04 вересня 2017 року та по договору № 4 - 22 вересня 2017 року. Проте, станом на час звернення до суду меблі так і не були поставлені та встановлені. У зв`язку з відсутністю з боку відповідача дій по поставці меблів або поверненні коштів, позивач направив вимогу відповідачу від 30 березня 2018 року № 1 про повернення коштів, однак, відповідач не надав відповідь та кошти не повернув.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання про розподіл судовий витрат.
В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що враховуючи складність та індивідуальність вибраних матеріалів позивачем, апелянт встиг зробити та встановити у квартирі позивача 95 % від заказу і готова була поставити за адресою позивача решту меблів. Однак, позивач повідомив про те, що він хоче повернути оплату, а меблі його не влаштовують і не повідомив з яких точно підстав. Відповідач не була присутня у судовому засіданні 04 жовтня 2018 року, оскільки не була повідомлена про розгляд справи. Суд порушив норми ст. 223 ЦПК України. У матеріалах справи також відсутня заява позивача на підтвердження того, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Суд не звернув увагу, що мала місце перша неявка відповідача та ухвалив рішення. У матеріалах справи міститься переписка по програмі «вайбер», з якої можна побачити, що позивач отримував меблі і дав згоду на затримку строків виконання замовлення (5 %). Суд стягнув кошти з відповідача без розірвання договору. Апелянт за власний рахунок повинна поставити і надалі меблі та виконати договір. У договорі зазначено, що у разі недосягнення сторонами взаємної згоди на стадії досудового врегулювання спору, вони повинні звернутися до Господарського суду міста Києва. У відповідача існує мінімум три людини, які готові підтвердити факт доставки та встановлення меблів, а також існують фото у квартирі позивача з встановленими згідно з договором меблями. Позивач не надав доказів, які вказують на невідповідність замовлених меблів зовнішньому виду та розміру корпусних меблів.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач надавав згоду на зміну строків та умов поставки меблів. Фотографічні матеріали, додані до апеляційної скарги, є абстрактними по своїй суті і лише демонструють процес встановлення меблів у не ідентифікованих приміщеннях. Позовна заява подана з дотриманням правил підсудності. У матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про поважність неявок відповідача у судові засідання. Відсутні підстави для ініціювання визнання недійсними договорів щодо виготовлення меблів. Позивач звертався до відповідача з вимогою щодо відшкодування грошових коштів, однак, ця вимога не була задоволена. У суді першої інстанції відповідач не заявляла клопотання про виклик свідків.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 були укладені наступні договори:
- договір на виготовлення індивідуальних меблів № 27/06/17 від 27 червня 2017 року на загальну суму 50 597 грн. (а.с.5).
- договір на виготовлення індивідуальних меблів № 03/07/17 від 03 липня 2017 року на загальну суму 35 610 грн. (а.с.10).
- договір на виготовлення індивідуальних меблів № 07/07/2017 від 07 липня 2017 року на загальну суму 125 635 грн. (а.с.15).
- договір на виготовлення індивідуальних меблів № 27/08/17 від 27 липня 2017 року на загальну суму 30 650 грн. (а.с.25).
На виконання умов п. 3.3 договорів та додатково обумовленої меблі (стіл на балкон та підвіконня, вартістю 13 050 грн.) ОСОБА_2 сплатив кошти у загальному розмірі 253 136 грн., що підтверджується випискою з клієнт-банку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.33-36).
Максимальний строк поставки меблів за адресою, визначеною п. 1.1 договорів, настав: по договору № 1 - 22 серпня 2017 року, по договору № 2 - 29 серпня 2017 року, по договору № 3 - 04 вересня 2017 року та по договору № 4 - 22 вересня 2017 року.
30 березня 2018 року ОСОБА_2 направив ФОП ОСОБА_1 вимогу № 1 про сплату суми заборгованості у розмірі 242 492 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 1 000 грн. (а.с.37).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконала взяті на себе зобов`язання за договорами.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду.
Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено договори на виготовлення індивідуальних меблів. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 вказує на те, що відповідач не виконала умови договорів, меблі не доставлені та не встановлені. Позивач направляв відповідачу відповідну вимогу. Однак, позивач не отримав ані меблів, ані коштів, ані відповіді від ФОП ОСОБА_1 на таку вимогу. Позивач вважає, що порушені його права як споживача, а тому просить стягнути кошти, які були сплачені ним на виконання ним умов договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищезазначені вимоги закону, сторона правочину має право відмовитися від нього. Разом з тим, така відмова повинна бути належним чином аргументована, а несвоєчасне виконання зобов`язань за договором виконавцем має бути доведеним споживачем послуг.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач вказує на те, що нею було поставлено меблі та виконано роботи на суму 226 687 грн. Борг перед позивачем становить 26 449 грн.
На підтвердження вказаних обставин ФОП ОСОБА_1 надала копії фотокарток, на яких зображені меблі, які, як зазначає відповідач, були поставлені та встановлені позивачу.
Відповідно до вимог ст.ст. 76, 100 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, електронними доказами. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує на те, що фотографічні матеріали, додані до апеляційної скарги, є абстрактними по своїй суті і лише демонструють процес встановлення меблів у не ідентифікованих приміщеннях. Разом з тим, ОСОБА_2 не спростовує та не заперечує доводи відповідача щодо поставки йому на 95 % меблів на виконання умов договорів, не вказує, що подані суду фото встановлених меблів зроблені не в його квартирі.
У позовній заяві ОСОБА_2 фактично посилається на те, що зі сторони відповідача мало місце істотне порушення умов договору.
Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до положень ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Однак, заявляючи вимогу про повернення коштів, сплачених на виконання договорів на виготовлення індивідуальних меблів, ОСОБА_2 не заявляв вимоги про їх розірвання. Тобто, позивач просить повернути йому кошти, які були сплачені ним згідно чинних договорів, укладених з відповідачем.
При цьому, у відповідача залишається чинним обов`язок виконання укладених договорів, тобто, виготовлення та поставка меблів, кошти за які вимагає повернути позивач.
Доводи представника позивача, висловлені в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що строк дії договорів сплив, а, відтак, немає сенсу ставити вимогу про їх розірвання, апеляційний суд вважає не обґрунтованими.
Так, у відповідності до п.п. 7.1, 7.2 укладених між сторонами договорів договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
Отже, закінчення строку поставки меблів та неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки меблів, незалежно від доведеності чи не доведеності не правомірності таких дій не свідчить про втрату чинності договору в зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.
За таких умов, укладені між сторонами договори є чинними і задоволення позову фактично призведе до повернення позивачем сплачених коштів та отримання ним меблів без відповідної оплати, що суперечить завданням цивільного судочинства, визначеним в ст. 2 ЦПК України, а саме в частині справедливого розгляду і вирішення цивільної справи.
Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності,в межах заявлених позовних вимог,правових підстав для стягнення на користь позивача грошових коштів є обґрунтованими.
У той же час, не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача щодо розгляду справи у порядку господарського судочинства, оскільки умови договорів, що стосуються вирішення спору в Господарському суді, не позбавляють сторону правочину права звернутися до суду з позовом в порядку цивільного судочинства з дотриманням правил підсудності.
Враховуючи зазначене, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, які суд вважав встановленими, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3 797 грн. 04 коп. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, а позивач звільнений від сплати судового збору, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на її користь з держави.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року скасувати та прийняти постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживача та стягнення боргу відмовити.
Стягнути з держави на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 3 797 (три тисячі сімсот дев`яносто сім) гривень, 04 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 01 серпня 2019 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.
