Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 712/10515/17
провадження № 61-46276св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,відповідачі: ОСОБА_3 , Благодійний фонд «Розвиток Черкащини», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 24 січня 2018 року у складі судді Мельник І. О. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Бондаренка С. І., Храпка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , Благодійного фонду «Розвиток Черкащини» (далі - БФ «Розвиток Черкащини» ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» (далі - ТОВ «Фінстрим») про визнання договорів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 31 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 укладено генеральну кредитну угоду №010/02- 18/1026-07, згідно з пунктами 1.1 та 1.2. якої банк зобов`язався надавати ОСОБА_1 кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди.
В забезпечення виконання зобов`язань за основною угодою, 31 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Крім того, 31 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки визначено квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку належало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06 лютого 2006 року.
26 січня 2012 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 в рамках генеральної кредитної угоди було укладено кредитний договір (додаток № 4 до генеральної кредитної угоди), яким останньому було надано кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 290 851,47 грн та з кінцевим терміном погашення кредиту до січня 2022 року.
У зв`язку з невиконанням свого зобов`язання за кредитним договором за ОСОБА_1 утворилась заборгованість, яка станом на 04 грудня 2015 року становила 287042,51 грн за тілом кредиту та 205640,54 грн за процентами.
28 грудня 2016 року позивачі отримали повідомлення про те, що всі права вимоги за генеральною кредитною угодою були відступлені 28 грудня 2016 року Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Фінансовий партнер» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер»).
Право вимоги за вказаною угодою та за договором іпотеки того ж дня було відступлено ТОВ «Фінстрим», а також за договором відступлення права вимоги відступлено ТОВ «Фінстрим» Благодійному фонду «Розвиток Черкащини».
Позивачі вказують, що по суті договір відступлення права вимоги є договором факторингу, а згідно з Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. За організаційно-правовою формою фактор БФ «Розвиток Черкащини» є благодійною організацією, а не банком чи фінансовою установою, тому не може бути фактором при укладанні договору відступлення права вимоги.
У зв`язку з викладеним, позивачі просили визнати недійсним договір про відступлення права вимоги між ТОВ «Фінстрим» та Благодійним Фондом «Розвиток Черкащини».
Крім того, 21 лютого 2017 року нотаріусом винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким право власності на предмет іпотеки зареєстровано за БФ «Розвиток Черкащини».
11 травня 2017 року здійснено нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за яким право власності на квартиру набула ОСОБА_3
Визнання недійсним договору про відступлення права вимоги між ТОВ «Фінстрим» та БФ «Розвиток Черкащини» є підставою для скасування рішення нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на квартиру за БФ «Розвиток Черкащини» та визнання недійсним договору купівлі-продажу між БФ «Розвиток Черкащини» та ОСОБА_3 .
На підставі вказаного, позивачі просили суд:
визнати недійснимидоговір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28 грудня 2016 року між ТОВ «Фінстрим» та БФ «Розвиток Черкащини» та договір про відступлення права вимоги від 28 грудня 2016 року між ТОВ «Фінстрим» та БФ «Розвиток Черкащини»; скасувати рішення приватного нотаріуса від 21 лютого 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 за БФ «Розвиток Черкащини»; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11 травня 2017 року між БФ «Розвиток Черкащини» та ОСОБА_3 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 24 січня 2018 року у задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 28 серпня 2017 року, шляхом скасування арешту на майно, що належить ОСОБА_3 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 48 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваними договорами не передбачено плату за передачу новим кредитором грошових коштів первинному кредитору у рахунок оплати вартості права вимоги, така оплата первинним кредитором на користь нового кредитора не здійснювалась, доказів надання за оскаржуваними правочинами фінансових послуг позивачем не надано. Суд дійшов висновку, що оскаржувані договори укладені у зв`язку із відступленням права вимоги за основним зобов`язанням шляхом укладення договору цесії, а не факторингу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 24 травня 2018 року рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 24 січня 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду та зазначив, що з аналізу договорів про відступлення права вимоги вбачається, що за їх змістом відсутня така умова, як обов`язок первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання послуг фінансування, а така умова є однією з суттєвих, яка дозволяє кваліфікувати правочин саме як договір факторингу. Крім того, пунктом 3 оспорюваного договору сторонами узгоджено, що загальна вартість прав вимоги за договором становить 275 399 грн, які новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору в рахунок оплати за відступлення права вимоги. Апеляційний суд дійшов висновку, що такий порядок сплати вартості прав вимоги не можна кваліфікувати як плату за надану фактором фінансову послугу клієнту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що фактично в результаті укладення оспорюваних договорів про відступлення права вимоги БФ «Розвиток Черкащини» набув право власності на майно, вартість якого значно перевищує, по-перше, сплачену БФ «Розвиток Черкащини» ТОВ «Фінстрим» суму, а по-друге, значно перевищує розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено Генеральну кредитну угоду № 010/02- 18/1026-07, згідно з якою ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов`язалося надавати ОСОБА_1 кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди, при цьому загальний розмір позичкової заборгованості не повинен перевищувати 40000 доларів США або еквівалента у гривнях чи євро.
31 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з яким остання як поручитель взяла на себе зобов`язання відповідати перед банком за зобов`язаннями, що виникають з умов генеральної кредитної угоди.
31 липня 2007 року також між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки визначено квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку належало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 06 лютого 2006 року.
26 січня 2012 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 в рамках генеральної кредитної угоди укладено кредитний договір № 010/02-18/1026/04-12, згідно з пунктом 1.1. якої позичальнику надано кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 290851,47 грн. Кінцевий термін погашення кредиту - 20 січня 2022 року.
У зв`язку з невиконанням свого зобов`язання за кредитним договором за ОСОБА_1 утворилась заборгованість, яка станом на 04 грудня 2015 року становила 287042,51 грн за тілом кредиту та 205640,54 грн за процентами.
28 грудня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер» та ТОВ «Фінстрим» укладено договір відступлення права вимоги. Також ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер» та ТОВ «Фінстрим» уклали договір від 28 грудня 2016 року про відступлення права вимоги за договором іпотеки, згідно з яким право вимоги за генеральною кредитною угодою № 010/02-18/1026-07 від 31 липня 2007 року, додатком до генеральної кредитної угоди № 010/02-18/1026-07 від 31 липня 2007 року, кредитним договір № 010/02-18/1026/04-12 від 26 січня 2012 року, перейшло від ПАТ «Комерційний «Фінансовий партнер» до ТОВ «Фінстрим».
Того ж дня 28 грудня 2016 року, ТОВ «Фінстрим» уклало з БФ «Розвиток Черкащини» договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до якого БФ «Розвиток Черкащини» набув право вимоги за генеральною кредитною угодою від 31 липня 2007 року, додатком № 4 до генеральної кредитної угоди від 31 липня 2007 року та набув статусу іпотекодержателя за договором іпотеки.
28 грудня 2016 року також між ТОВ «Фінстрим» та БФ «Розвиток Черкащини» було укладено договір відступлення права вимоги, згідно з пунктом 2.1. якого в порядку та на умовах, визначених договором, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому вимоги за кредитним договором та договором забезпечення.
Отримавши право вимоги за вказаними договорами, БФ «Розвиток Черкащини» 21 лютого 2017 року реалізував своє право на позасудове задоволення вимог іпотекодержателя на підставі застереження, що містилося у розділі 5 договору іпотеки, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
11 травня 2017 року БФ«Розвиток Черкащини» продав належну йому квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржені судові суду не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
У статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Згідно з частинами першою статті 1, частинами першою та другою статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.
Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Таким чином, у ЦК України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.
Згідно зі статтями 512 - 518 ЦК України учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим, із частини першої статті 1077 ЦК України вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 ЦК України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).
При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг згідно з пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
У розумінні пункту 11 частини першої статті 4 вказаного Закону факторинг є фінансовою послугою.
Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 вересня 2019 у справі № 906/1174/18 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2019 у справі № 591/4552/17.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, характерними ознаками договору факторингу є те, що:
йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);
його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);
метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;
відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;
вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).
Ураховуючи положення наведених вище норм матеріального права та правову позицію щодо розмежування договорів цесії та факторингу, у справі яка розглядається, ні суд апеляційної інстанції, ні суд першої інстанції, всупереч вимогам статей 89, 263 України, не дослідили і не надали правову оцінку зібраним у справі доказам, зокрема:
пункту 1.1. договору відступлення права вимоги від 28 грудня 2016 року, укладеного між ТОВ «Фінстрим» та БФ «Розвиток Черкащини», яким передбачено, що «права вимоги» - право грошової вимоги первісного кредитора до боржника на дату відступлення прав вимоги за кредитним договором щодо погашення заборгованості по кредиту, за процентами за користування кредитом, комісіями, неустойкою та іншими платежами, визначених кредитним договором. Розрахунок заборгованості боржника за кредитним договором станом на дату відступлення права вимоги міститься в Додатку № 1 до договору;
пункту 2.1. вищевказаного договору відступлення права вимоги, яким передбачено, що в порядку та на умовах, визначених договором, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення;
пункту 3.1. цього договору, яким визначено, що загальна вартість прав вимоги за договором становить 275399 грн;
пункту 8.2. вказаного договору, де зазначено, що додаткові угоди, додатки до договору, а також акт приймання-передачі документації є невід`ємними частинами договору.
Отже, при вирішенні спору, не дослідивши вказані умови спірного договору (пункти 1.1, 2.1, 3.1, 8.2. з урахуванням додатку № 1 до нього), ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції, не перевірили, чи розмір грошової вимоги, яка була відступлена за цим договором, дорівнював ціні її відступлення, не встановили номінальну вартість права вимоги, що відступається за цим договором БФ «Розвиток Черкащини», оскільки додаток № 1 до договору в матеріалах справи відсутній.
У зв`язку з цим, висновок судів попередніх інстанцій про те, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором цесії є передчасним.
Оскільки суди не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи в частині вирішення вимоги про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними, та не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то оскаржувані судові рішення не є такими, що відповідають вимогам закону.
При новому розгляді справи, судам необхідно врахувати, що відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Крім того, правильне вирішення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири не є можливим без встановлення обставин справи щодо дійсності договорів відступлення права вимоги, тому судові рішення в цій частині вимог теж не можуть бути залишені без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого суду відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 травня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська
