Ухвала
21 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 638/18231/15-ц
Провадження № 14-712 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Пророка В. В.
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на майно у рахунок погашення боргу, стягнення неустойки (пені)
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2017 року та
ВСТАНОВИЛА:
1. У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на майно у рахунок погашення боргу, стягнення неустойки (пені).
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 червня 2012 року ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_2 202 500,00 грн. Договір позики грошових коштів від 01 червня 2012 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриб Н. М. та внесений у реєстр посвідчення нотаріальних дій за № 321 (далі - договір позики від 01 червня 2012 року).
3. У договорі позики від 01 червня 2012 року сторони обумовили: у разі девальвації української національної одиниці протягом строку дії договору, позичальник зобов`язується повернути суму грошей у гривнях в еквіваленті 25 000,00 доларів США за офіційним курсом банку на день платежу; строк повернення позики встановлено до 01 грудня 2012 року.
4. У встановлений строк боржник ОСОБА_2 зобов`язання не виконав, грошові кошти не повернув.
5. 19 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гриб Н. М. із заявою про вчинення виконавчого напису, який було вчинено на суму 324 848,83 грн, внесено у реєстр посвідчення нотаріальних дій за № 1079. Строк подачі виконавчого напису до примусового виконання встановлено 1 рік.
6. 04 серпня 2015 року старший державний виконавець Дзержинcького відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - Дзержинський ВДВС Харківського МУЮ) Дмухіна Я. М. винесла постанову ВП № 461290 про повернення виконавчого документа стягувачу, вказавши, що у боржника відсутнє відповідне майно.
7. ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на його користь суму основного боргу за договором позики у розмірі 537 250,00 грн, суму неустойки за договором позики у розмірі 302 223,20 грн станом на 01 жовтня 2015 року; стягнення здійснити за рахунок власності відповідачів, а саме: квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів солідарно 6 090,00 грн судового збору.
8. Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 01 грудня 2012 року у сумі 25 000,00 доларів США, в еквіваленті на день звернення з позовом (за курсом 100,00 доларів США дорівнює 21,295636 гривень України) у розмірі 537 250,00 грн та суму пені за період з 01 грудня 2012 року по 01 грудня 2013 року у розмірі 28 226,63 грн. В частині стягнення суми пені у проведенні стягнення за рахунок стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_3 , відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
9. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не виконав зобов`язання за договором позики, тому на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_2 підлягає стягненню борг за договором позики від 01 грудня 2012 року у сумі 25 000,00 доларів США, в еквіваленті у гривнях на день звернення з позовом. При цьому суд зазначив, що пеня підлягає стягненню тільки за один рік за період з 01 грудня 2012 року по 01 грудня 2013 року у сумі 28 226,63 грн. При відмові у задоволенні позовних вимог про стягнення за рахунок власності відповідачів, а саме: квартири АДРЕСА_1 , суд зазначив, що договори іпотеки та майнового поручительства між сторонами не укладалися.
10. При вирішенні питання про стягнення боргу із ОСОБА_2 та ОСОБА_2 у солідарному порядку суд першої інстанції зазначив, що при укладенні договору позики 01 червня 2012 року приватний нотаріус отримала заяву ОСОБА_2 , якою вона надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на укладення договору позики грошової суми 202 500,00 грн, що є еквівалентом 25 000,00 доларів США, у цій заяві ОСОБА_2 не зазначила, що її чоловік бере позику на особисті потреби, а не на потреби сім`ї. Тому ОСОБА_2 не довела суду належними доказами, що грошові кошти отримані у борг ОСОБА_2 були отримані не на потреби сім`ї. І всупереч частині четвертій статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) при поділі майна подружжя відповідно до договору про поділ майна подружжя від 10 листопада 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_2 не було поділено суму боргу за договором позики від 01 червня 2012 року.
11. Суд першої інстанції, із посиланням на висновки Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163 цс 12, зазначив, що договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім`ї створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за цим договором використане в інтересах сім`ї, і ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами, що договір, укладений ОСОБА_2 , не був укладений в інтересах сім`ї. Тому суд зробив висновок, що 01 червня 2012 року ОСОБА_2 отримав у борг у ОСОБА_1 грошові кошти за згодою ОСОБА_2 на потреби та в інтересах сім`ї.
12. Твердження ОСОБА_2 що саме для здійснення підприємницької діяльності ним були позичені кошти у ОСОБА_1 суд відхилив, оскільки посилання на те, що він придбав необхідне промислове обладнання спростоване платіжними документами, згідно з якими всі платежі були оформлені відповідачем ОСОБА_2 протягом 2007-2010 років, тобто до отримання коштів за договором позики у ОСОБА_1 . Договір позики від 01 червня 2012 року оформлено між фізичними особами, і в договорі не зазначено, що гроші бере у борг фізична особа підприємець ОСОБА_2 , тому висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79 цс 13 не може бути застосований до спірних відносин.
13. Аргумент відповідача, що при наявності виконавчого напису від 19 листопада 2014 року рішення суду призведе до подвійного стягнення боргу, суд відхилив, оскільки у виконавчому написі вказано, що його можливо передати на примусове виконання протягом одного року з дня винесення, і цей виконавчий напис повернуто без виконання 04 серпня 2015 року.
14. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_2 задоволені частково. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 грудня 2016 року у частині задоволення позову про стягнення пені скасоване, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 грудня 2016 року залишене без змін.
15. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_2 боргу за договором позики від 01 грудня 2012 року, адже позичальник не виконав свого обов`язку за договором. Оскільки умовами договору позики від 01 червня 2012 року не передбачено стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, апеляційний суд вважав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Також зазначив про наявність підстав для стягнення боргу у судовому порядку, оскільки виконавчий напис не виконано, на час ухвалення рішення судом першої інстанції строк повторного пред`явлення виконавчого напису до виконання сплив і позов заявлений у межах позовної давності.
16. Колегія суддів вказала про наявність підстав для солідарного стягнення боргу з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 згідно з частиною четвертою статті 65 СК України, тому що ОСОБА_2 надавала нотаріально посвідчену згоду на укладення договору позики від 01 червня 2012 року, щодо вчинення такого правочину не заперечувала, не зазначала про те, що кошти за договором позики отримує ОСОБА_2 для ведення підприємницької діяльності, а не в інтересах сім`ї, і доводи відповідачів, що кошти були отримані в борг ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, не підтверджені належними та допустимими доказами.
17. У липні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) касаційну скаргу, в якій просить змінити та скасувати оскаржені рішення у частині стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики від 01 грудня 2012 року у сумі 25 000,00 доларів США, в еквіваленті на день звернення з позовом у сумі 537 250,00 грн, а також судового збору, а в задоволенні позову у цій частині відмовити. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
18. Касаційна скарга мотивована тим, що договором позики від 01 червня 2012 року на ОСОБА_2 не покладається обов`язок його виконання, а надання нею згоди, як дружини, на укладення договору не покладає на неї солідарного обов`язку з боржником. Вважає посилання судів на положення СК України як на підставу солідарної відповідальності ОСОБА_2 безпідставне, оскільки частини друга та четверта статті 73 СК України не покладає солідарного обов`язку на неї за зобов`язаннями її чоловіка, а вона може відповідати лише своєю часткою майна у спільній сумісній власності подружжя за умови, що договір був укладений в інтересах сім`ї, а одержане за договором використано на її потреби у разі накладення стягнення на майно. Проте жодна з квартир, на які позивач просив звернути стягнення, не є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, а були приватною власністю ОСОБА_2
19. ОСОБА_2 вказує, що суди неправильно застосували статтю 541 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, і договором позики від 01 червня 2012 року солідарна відповідальність не передбачена, так само як і не вказано у договорі, що його укладено в інтересах сім`ї. Висновок судів про те, що отримані ОСОБА_2 грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї не підтверджені належними доказами; ці кошти були використані виключно на придбання обладнання для виробничих потреб підприємця, і доказам цього факту суди не надали належну оцінку.
20. Зазначає, що на погашення заборгованості був виданий виконавчий напис нотаріуса, тому повторне стягнення заборгованості суперечить статті 61 Конституції України. Суди не надали оцінки договору про наміри від 26 січня 2015 року, який підтверджує, що борг за договором позики від 01 червня 2012 року відсутній.
21. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
22. Касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
23. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
24. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2019 року справа № 638/18231/15-ц призначена до судового розгляду.
26. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України.
27. Згідно із частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
28. Верховний Суд у складі Другої судової палати встановив, що Верховний Суд України неодноразово робив висновок, згідно якого внаслідок укладення договорів позики (кредиту) одним із подружжя, у подружжя виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 524/10257/15-ц (провадження № 6-486 цс 16), у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539 цс 16).
29. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
30. У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
31. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
32. В оскаржуваних судових рішеннях відсутнє посилання на будь-яку норму закону, що передбачала б виникнення солідарного зобов`язання в такому випадку, а також немає вказівки й на пункт договору позики, який встановлює виникнення солідарного зобов`язання.
33. У частині четвертій статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
34. Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що вказана норма СК України хоча й містить положення про виникнення обов`язків у другого з подружжя, однак не кваліфікує ці обов`язки як солідарні, а тому до відносин щодо зобов`язань подружжя повинні застосовуватись приписи статті 540 ЦК України про часткові зобов`язання, а не правила статті 541 ЦК України про солідарні зобов`язання. Тобто, статтею 540 ЦК встановлена презумпція, за якою будь-які зобов`язання із множинністю осіб є частковими, причому з рівністю розміру часток, крім випадків, коли згідно статті 541 ЦК вони вважаються солідарними.
35. Аналогічний підхід до тлумачення статей 540 і 541 ЦК України висловлено і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81 цс 18), у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178 цс 18), у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386цс18), у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12 (провадження № 14-526 цс 18).
36. При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що кваліфікація зобов`язання подружжя як солідарного суперечить статтям 540, 541 ЦК України і для кваліфікації зобов`язань подружжя повинні застосовуватись правила статті 540 ЦК України про часткові зобов`язання.
37. З огляду на вказане Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є достатньо обґрунтованих підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України, а саме, у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 524/10257/15-ц (провадження № 6-486 цс 16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539 цс 16).
38. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
39. Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
40. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
41. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», (заява № 21722/11, § 170).
42. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65).
43. Оскільки колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, для забезпечення правової визначеності та єдності судової практики, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
44. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
45. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Необхідності викликати учасників справи для надання пояснень у справі немає.
46. Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
47. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, абзацом другим частини першої статті 401, частиною першою статті 402, підпунктами 7 та 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на майно у рахунок погашення боргу, стягнення неустойки (пені), за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2017 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 12 лютого 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач /підпис/В. В. ПророкСудді: /підпис/С. В. Бакуліна /підпис/Н. П. Лященко /підпис/В. В. Британчук /підпис/О. Б. Прокопенко /підпис/Ю. Л. Власов /підпис/Л. І. Рогач /підпис/М. І. Гриців /підпис/О. М. Ситнік /підпис/Ж. М. Єленіна /підпис/О. С. Ткачук /підпис/О. С. Золотніков /підпис/О. Г. Яновська /підпис/Л . М. Лобойко /підпис/
