РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 грудня 2019 року
м. Рівне
Справа № 569/14819/19
Провадження № 22-ц/4815/1494/19
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів: Бондаренко Н. В., Хилевича С. В.
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідач – ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2019 року в складі судді Галінської В. В., ухвалене в м. Рівне о 09 годині 08 хвилин, повний текст рішення складено 21 жовтня 2019 року,
в с т а н о в и в :
Представник ОСОБА_1 – адвокат Гарголь Віталій Віталійович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу зі сплати аліментів та неустойки (пені) від суми несплачених аліментів. Свою позовну заяву обґрунтовував тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2004 року у цивільній справі №2-10592/2004 року з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, щомісячно, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, починаючи з 12.10.2004 року до повноліття дитини. Відповідач ОСОБА_2 протягом десяти років матеріальної допомоги на утримання не надає, внаслідок чого станом на 01 липня 2019 року утворилася заборгованість в сумі 95 203,34 грн., яку і просить стягнути в судовому порядку. Крім того, на підставі ст.196 СК України, просить стягнути з відповідача неустойку (пеню), розмір якої станом на 01 серпня 2019 року складає 1 453 109,71 грн. Однак, враховуючи, що ч.1 ст.196 СК України, розмір неустойки (пені) не може перевищувати 100 відсотків заборгованості, до стягнення підлягає неустойка (пеня) в сумі рівній 100 відсотків заборгованості, а саме 95203,34 грн. Пізніше представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, у якій вказав, що у зв`язку зі здійсненням перерахунку державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів відповідачем ОСОБА_2 сума аліментів та пеня за їх несплату зменшилися, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача на користь позивача борг зі сплати аліментів в сумі 75 932,82 грн., неустойку (пеню) в сумі 75 932,82 грн., а також 1000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2019 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг зі сплати аліментів в сумі 75 932 гривні 82 копійки, неустойку (пеню) в сумі 75 932 гривні 82 копійки, а також витрати на правову допомогу в сумі 1000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 в прибуток держави судовий збір в розмірі 768 гривень 40 копійок.
Рішення суду першої в частині стягнення заборгованості зі сплати аліментів вмотивоване передбаченим законом обов`язком батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття, який відповідачем не був виконаний належним чином, і сума заборгованості оспорюється відповідачем, а також частиною 4 статті 196 СК України, яка встановлює, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки (пені) від суми несплачених аліментів вмотивоване передбаченим законом правом одержувача аліментів у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує невиконання свого обов`язку по утриманню спільного з позивачкою сина. Пояснює, що в ході розгляду справи № 2-10592/04 за заявою ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, було встановлено, що виконавчий лист повернутий позивачці ще у 2004 році на підставі п.2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Ухвалою від 22 травня 2019 року у вказаній справі було видано позивачці дублікат виконавчого листа. Додає, що виконавче провадження у справі знищене у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Зазначає, що згідно платіжних документів, починаючи з червня 2012 року по вересень 2019 року (досягнення дитиною повноліття) він регулярно здійснював платежі за винятком трьох місяців 2012 року, коли змінював місце роботи, про сплату у 2017 і 2018 року не залишилось підтверджуючих документів. Доводить, що у 2019 році борг склав 2 225,41 грн з урахуванням здійснених державним виконавцем відрахувань. Стверджує, що заборгованість зі сплати аліментів може нараховуватися за період з липня 2015 року по вересень 2019 року, оскільки такі стягнення могли проводитися за останні три роки та додатково за час, що минув після 03.07.2018р.. Наполягає на тому, що платіжні документи про сплату аліментів, наявні в справі, є належними доказами, оскільки на них вказані повністю імена та прізвища платника та одержувача й інші необхідні реквізити. Заперечує наявність підстав для стягнення неустойки зі сплати аліментів та стверджує, що позивачка надала неправдиві дані щодо виконання ним своїх аліментних зобов`язань. Вказує, що виплати проводилися через бухгалтерію підприємства, де він працював. Додає, що на його звернення до адміністрації підприємства з питань відрахування аліментів йому було відмовлено у наданні відповіді через відсутність виконавчого листа, який був повернутий позивачці, та знищення матеріалів виконавчого провадження. Зазначає, що місцевим судом не було витребувано справу № 2-10592/04 за заявою ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, хоча виникла необхідність у дослідженні ухвали Рівненського міського суду від 22.05.2019р.. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивачки борг зі сплати аліментів за період часу з липня 2015 року по 29 вересня 2019 року в розмірі 29 273,89 грн., а також витребувати матеріали цивільної справи № 2-10592/04 за заявою ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
В поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ОСОБА_1 – адвокат Гарголь В. В. вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити як безпідставну.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Cудом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Рівненській області 20 листопада 2007 року, актовий запис № 788 (а.с. 11).
Від шлюбу сторони мають сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2004 року у цивільній справі №2-10592/2004 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, починаючи з 12.10.2004 року до повноліття дитини.
Відповідно до частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Як визначено ст.194 СК України, аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до розрахунку державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Юсенка В. Л. №88500 від 09.10.2019 року, заборгованість відповідача зі сплати аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виникла з червня 2012 року, станом на 09 жовтня 2019 року становить 75 932,82 грн.
Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення судупередбачений статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» і відповідно до частини сьомої цієї статті суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір (чинний на час розгляду справи).
Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача про неправильний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, який зроблений державним виконавцем, не заслуговують на увагу суду, оскільки не спростовані належними, достатніми та достовірними доказами в розумінні положень ст.ст. 77-80 ЦПК України. Апелянтом не обґрунтовано належність конкретного доказу для підтвердження його заперечень проти висновків суду першої інстанції в цій частині, не надано власного розрахунку заборгованості на суму, яку він визнає. Копії платіжних документів за 2010-2019 роки не містять інформації щодо предмета доказування, в тому числі про платника та отримувача аліментів, призначення платежу, на чий саме рахунок і банківську картку здійснені ці виплати.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення пені на суму несплачених аліментів апеляційним судом відхиляються як такі, що суперечать обставинам справи та нормам закону, якими врегульовані дані правовідносини.
Так , п.1. ч.1 ст. 196 СК України передбачено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Як вбачається із правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №572/1762/15-ц, неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.
У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже , зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
У разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц.
Як вбачається із наданого (з урахуванням зменшених позовних вимог) стороною позивача розрахунку, загальна сума пені, що визначена за період з червня 2012 року до червня 2019 року включно, станом на 09 жовтня 2019 року складає 909 841,64 грн.
Згідно п.1. ч.1 ст.196 СК України, розмір неустойки (пені) не може перевищувати 100 відсотків заборгованості.
За таких обставин, визначений місцевим судом розмір неустойки (пені) в сумі рівній 100 відсотків заборгованості, а саме 75932,82 грн, є обґрунтованим.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом
на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 грудня 2019 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді : Бондаренко Н. В.
Хилевич С. В.
