КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 761/42301/19 Головуючий у суді першої інстанції: Пономаренко Н. В.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/653/2020 Головуючий: Гаращенко Д. Р.
05 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді Гаращенка Д. Р.
суддів Невідомої Т. О., Пікуль А. А.
при секретарі Гавриленко М. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до першої Київської державної нотаріальної контори Державний нотаріус Кароєва - Яремчук Т. М. про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до першої Київської державної нотаріальної контори Державний нотаріус Кароєва - Яремчук Т. М. про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2019 року справу за позовом ОСОБА_1 передано до Селидівського міського суду Донецької області.
Не погоджуючись з ухвалою суду від 01.11.2019 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилається на незаконність та необґрунтованість даної ухвали.
Просила скасувати ухвалу від 01.11.2019 року та направити справу для продовження розгляду до Шевченківського районного суду м. Києва.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушив норми процесуального та матеріального права.
Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Апелянт вважає, що незаконність ухвали полягає в неправильному встановленні обставин, які мають значення для справ, що призвело до неправильного визначення встановлених судом обставин справи.
Апелянт зазначила, що позовні вимоги стосуються визначення додаткового строку для прийняття спадщини та встановлення поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України); щодо оскарження відмови у вчиненні нотаріальних дій (ст. 50 Закон України «Про нотаріат», ст. 3, 4 ЦПК України).
Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач просить суд визначити додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом, об`єктом вказаної спадщини є квартира АДРЕСА_1 , що територіально не відноситься до дислокації Шевченківського району м. Києва, тому що територіально відноситься до дислокації Донецької області.
28.01.2020 року апелянт подала клопотання про врахування особливостей прийняття та оформлення спадщини на тимчасово окупованій території України.
Зазначила, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права на спадкування» від 12.02.2015 №189-УІІІ доповнено статтю 1221 Цивільного кодексу України частиною третьою, згідно якої в особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права на спадкування» від 12.02.2015 №189-УІН внесено зміни і до інших Законів, а саме Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" доповнено новими статтями, якими забезпечено реалізацію права на спадкування.
Статтею 111 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та статтею 91 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», врегульовано: якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, а нерухоме майно або основна його частина, у разі відсутності нерухомого майна - основна частина рухомого майна знаходиться на тимчасово окупованій території, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.
Спадкова справа підлягає реєстрації у Спадковому реєстрі відповідно до реєстрації деяких спадкових справ у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 210.
Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини (тобто тим нотаріусом, якому було подано заяву про прийняття спадщини) стаття 66 Закону України «Про нотаріат».
Просила прийняти до уваги особливості прийняття та оформлення спадщини на тимчасово окупованій території України.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати.
Відповідач в судове засідання не з`явився, надіславши до апеляційного суду заяву про розгляд справи без представника нотаріальної контори (а.с. 48).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що у жовтні 2019 року на адресу Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Першої Київської державної нотаріальної контори Державний нотаріус Кароєва - Яремчук Т.М. про визнання додаткового строку для прийняття спадщини.
Зі змісту даної заяви вбачається, що позивач просить суд визначити додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом, об`єктом вказаної спадщини є квартира АДРЕСА_1 , що територіально не відноситься до дислокації Шевченківського району м. Києва, що територіально відноситься до дислокації Донецької області.
Враховуючи, що позивачем оспорюється вчинення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомості, який знаходиться в Ворошиловському районі м. Донецька, тобто поза межами дислокації Шевченківського району м. Києва, суд, враховуючи розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про визначення територіальної підсудності справ» від 02 вересня 2014 року № 2710/38-14, яким, серед іншого, визначено територіальну підсудність цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції, прийшов до висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 до Першої Київської державної нотаріальної контори Державний нотаріус Кароєва - Яремчук Т.М. про визнання додаткового строку для прийняття спадщини, слід передати на розгляд Селидівському міському суду Донецької області, як суду, до територіальної юрисдикції (підсудності) якого належить вказаний позов.
Суд першої інстанції передаючи справу на розгляд Селидівському міському суду Донецької області виходив з того, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Відповідно до ч.8 ст. 30 ЦПК України, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.
Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п.п. 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. До таких позовів відносяться позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Водночас, поняття «позови, що виникають з приводу нерухомого майна» (ч.1 ст. 30 ЦПК України) є ширшим, ніж поняття «позови, де предметом спору є нерухоме майно), а тому правило даної норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав на власне чи чуже нерухоме майно.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна та стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об`єктом якого є нерухоме майно.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, оскільки він не відповідає вимогам процесуального законодавства та наявним в матеріалах справи доказам, з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Статтею 23 ЦПК України визначено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
При цьому, як передбачено положеннями ч.8 ст. 30 ЦПК України, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.
Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п.п. 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. До таких позовів відносяться позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позов ОСОБА_1 виникає із приводу нерухомого спадкового майна, а саме квартири, що розташована у м. Донецьку, для прийняття у спадщину якої позивач і просить визначити додатковий строк.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014 р., зі змінами та доповненнями, затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Згідно з Додатком 1 до даного розпорядження м. Донецьк входить до даного переліку та є тимчасово окупованою територією.
З метою забезпечення доступу громадян та юридичних осіб до суду 12.08.2014 року був прийнятий Закон України № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції", який визначає заходи правового реагування в районі проведення антитерористичної операції.
Особливості визначення територіальної підсудності в районі проведення антитерористичної операції визначені статтею 1 цього Закону, згідно якої у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим в районі проведення антитерористичної операції таким судам, та забезпечено розгляд, зокрема, цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, - місцевими загальними судами, що визначаються головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права на спадкування» від 12.02.2015 №189-УІІІ доповнено статтю 1221 Цивільного кодексу України частиною третьою, згідно якої в особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.
Згідно зі статтею 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» спір має вирішуватися судом за місцем відкриттям спадщини, яким відповідно до цього закону є місце подання першої заяви про волевиявлення щодо спадкового майна.
Постановою держаного нотаріуса першої Київської державної нотаріальної контори Державний нотаріус Кароєва - Яремчук Т. М. №9089/02-14 від 11.10.2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що нею пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 (а.с. 21).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що місцем відкриттям спадщини є подання ОСОБА_1 заяви про волевиявлення щодо спадкового майна, а тому висновок суду першої інстанції щодо непідсудності справи є передчасним та здійсненим без належної оцінки наявних матеріалів справи.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.
Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Стаття 1269 ЦК України визначає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно зі ст. 1272 ЦК України встановлено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Разом з тим, ч. 3 ст. 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Також, ч. 1 ст. 1277 ЦК України закріплено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Відповідно до роз`яснень викладеними у пунктах 18, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», згідно яких у справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
У якості відповідача позивачем вказано нотаріуса першої Київської державної нотаріальної контори Кароєва - Яремчук Т. М., тобто пред`явлений до неналежного відповідача, проте суд першої інстанції не звернув на це увагу.
Відповідно до п. 3, 4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 379, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2019 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 13 лютого 2020 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
А.А. Пікуль
