ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3289/20 Справа № 205/6803/19 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 та заяву ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , про приєднання до апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
в с т а н о в и л а:
У серпні 2019 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 в особі його законного представника ОСОБА_2 про стягнення боргу, мотивуючи його тим, що 01 листопада 2014 року між нею та ОСОБА_6 був укладений договір позики №2, за умовами якого вона надала останньому в позику грошові кошти в розмірі 2 776 332,50 доларів США, з виплатою 10,5 відсотків річних, з кінцевим терміном повернення до 31 грудня 2015 року. На виконання умов договору позики та з метою підтвердження факту надання нею грошових коштів ОСОБА_6 було складено відповідну розписку. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, взяті на себе зобов`язання не виконав, грошових коштів отриманих у позику не повернув.
Вказувала, що 09 червня 2016 року вона подала до приватного нотаріуса Іщика М.В. заяву про вимогу (претензію) кредитора, оскільки після смерті ОСОБА_6 з заявами про прийняття спадщини звернулось чотири особи: батько померлого - ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та після смерті якого спадщину прийняла його дружина ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_1 , донька- ОСОБА_5 , син - ОСОБА_3 в особі свого законного представника матері ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що хоча на час зі зверненням з даним позовом свідоцтва про право на спадщину досі не видані, втім, прийнявши спадщину померлого, спадкоємці отримали не тільки права, але й погодились отримати обов`язки померлого, в тому числі і з повернення боргу за договором позики, а тому просила суд увалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 як спадкоємців після смерті ОСОБА_6 , на її користь в межах вартості отриманого у спадщину майна, заборгованість за договором позики №2 від 01 листопада 2014 року по 694 083 долари США з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та 1 388 166,25 доларів США з ОСОБА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , як спадкоємців після смерті ОСОБА_6 , на користь ОСОБА_4 , в межах вартості отриманого у спадщину майна, заборгованість за договором позики №2 від 01 листопада 2014 року в розмірі 694 083,00 долари США з ОСОБА_5 та 1 388 166,25 доларів США з ОСОБА_1 . Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги неодержання нею у спадок майна та відсутність факту набуття спадкового майна, свідоцтво про право на спадщину нею не отримувалось, спадкоємці вимоги кредитора повинні задовольнити шляхом одноразового платежу, а у разі відмови суд повинен звернути стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям в натурі. Зазначала про порушення даним рішення прав інших кредиторів померлого ОСОБА_6 , та сплив позовної давності. Звертала увагу на обов`язкове зупинення провадження у даній справі до вирішення по суті справи №200/7849/16-ц.
17 лютого 2020 року ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 було подано заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 .
В заяві про приєднання до апеляційної скарги ставиться питання про скасування рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року та закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України.
27 лютого 2020 року позивач ОСОБА_4 надала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому наголошувала на тому, що апеляційна скарга не містить жодних законних підстав для її задоволення, зазначала, що строк позовної давності нею не пропущено, вказувала, що стаття 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту про примусове виконання обов`язкову в натурі, а тому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Також, 27 лютого 2020 року позивач ОСОБА_4 надала відзив на заяву ОСОБА_3 в особі його законного представника ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 , в якому зазначала про те, що правові підстави для закриття провадження по справі відсутні.
02 червня 2020 року адвокат Пірус М.В., яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , - ОСОБА_7 надала чергову заяву про відкладення слухання справи.
Колегія суддів вважає, що дана заява до задоволення не підлягає у зв`язку з наступним.
В силу положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).
Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року №87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.
Розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та заявою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , про приєднання до неї було відкладено 18 лютого 2020 року, 24 березня 2020 року та 28 квітня 2020 року.
Обов`язковою явка сторін у судове засідання не визнавалась.
Матеріали справи містять достатньо доказів для її розгляду.
Постанова Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року не зупинила роботу судів і не містить заборони участі сторін у судових засіданнях. Наразі карантинні заходи є послабленими, з 12 травня 2020 року дозволена робота адвокатських офісів, а з 01 червня 2020 року Україна перейшла на 3 етап карантинних послаблень.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст.44 ЦПК України).
Крім того, ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , з окремою апеляційною скаргою на рішення суду не зверталась.
Апелянт ОСОБА_8 належним чином сповіщена про дату, час та місце розгляду справи.
Таким чином, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу без участі належним чином сповіщеної апелянта ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заяви про приєднання до неї та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга та заява про приєднання до апеляційної скарги до задоволення не підлягають.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 01 листопада 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 був укладений договір позики №2, відповідно до умов якого позикодавець передала позичальнику грошові кошти в розмірі 2 776 332,50 доларів США зі сплатою 10,5% річних, а позичальник зобов`язується повернути позику разом з нарахованими відсотками за користування грошовими коштами до 31 грудня 2015 року (т.1 а.с.10).
На підтвердження укладення договору позики №2 від 01 листопада 2014 року, позичальник видав письмову розписку про отримання від ОСОБА_4 грошових коштів в розмірі 2 776 332,50 доларів США за договором позики (т.1 а.с.11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_6 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 19 грудня 2015 року (т.1 а.с.88).
На час смерті ОСОБА_6 боргові зобов`язання за договором позики залишились непогашеними.
Після смерті ОСОБА_6 приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Іщиком М.В. була відкрита спадкова справа №51/215.
З заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулись: діти - ОСОБА_5 (т.1 а.с.87) та ОСОБА_3 (т.1 а.с.98), батьки померлого - ОСОБА_1 (т.1 а.с.146), ОСОБА_9 (т.1 а.с.148).
09 червня 2016 року ОСОБА_4 подано заяву про вимогу (претензію) кредитора за договором позики №2 від 01 листопада 2014 року до спадкоємців за обов`язками спадкодавця (т.1 а.с.150).
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , неповнолітнього ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Визнано заборгованість перед ОСОБА_4 за договором позики №2 від 01 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , у розмірі 2 776 332 доларів США, що за курсом Національного банку України на дату подання позову (1 долар США = 27,63 грн.) становить 76 710 053,16 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_4 з: - ОСОБА_9 заборгованість у розмірі 19 177 513,29 грн., у межах спадкового майна відповідно його частці у спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - ОСОБА_1 у розмірі 19 177 513,29 грн., у межах спадкового майна відповідно його частці у спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - ОСОБА_5 у розмірі 19 177 513,29 грн., у межах спадкового майна відповідно його частці у спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - ОСОБА_3 у розмірі 19 177 513,29 грн., у межах спадкового майна відповідно його частці у спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . У іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. У задоволенні позову малолітнього ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т.2 а.с.144-149).
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 травня 2017 року скасовано. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним та встановлення його нікчемності, позову ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_10 про визнання договору недійсним (т.1 а.с.150-153).
Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 травня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 до правонаступників померлого ОСОБА_6 : ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , малолітнього ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики скасовано і провадження у справі у цій частині закрито. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 травня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за договором позики та позовних вимог ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , третя особа - Служба у справах дітей Солом`янської районної у м.Києві державної адміністрації, про визнання договору позики недійсним скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.159-161).
Таким чином, спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , були ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 .
Однак, один зі спадкоємців, а саме, батько померлого - ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 21 серпня 2017 року (т.1 а.с.47).
Згідно спадкової справи №944/2017, яка була відкрита Другою дніпровською державною нотаріальною конторою, з заявою про прийняття спадщини 06 грудня 2017 року до нотаріальної контори звернулась дружина спадкодавця - ОСОБА_1 (т.1 а.с.46-84).
Перелік спадкового майна, який наявний в спадковій справі, складається з корпоративних прав, рухомого та нерухомого майна.
В матеріалах справи містяться відповідні звіти щодо належної оцінки рухомого та нерухомого спадкового майна, згідно яких судом встановлено, що загальна вартість спадкового майна складає 126 740 458,80 грн., 2 500 000,00 доларів США та 125 565,00 євро, що перевищує суми заборгованості ОСОБА_6 перед ОСОБА_4 за договором позики.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що нею доведено факт укладання з ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , договору позики та факт надання йому грошових коштів, а тому вважав позовні вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення з відповідачів суми заборгованості за договором позики обґрунтованими, оскільки обов`язок спадкоємців боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум позики, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них. В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 вважав за необхідне відмовити.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним якщо виконання позичальником зобов`язання обмежується поверненням боргу.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи №464/3790/16-ц.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у статті 1048 ЦК України.
Так, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.
Згідно положень ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №346/3978/15-ц (провадження №61-910св18), від 16 серпня 2018 року (справа №516/97/16-ц, провадження №61-25512св18), від 21 березня 2018 року (справа №757/27533/15-ц, провадження №61-8055св18), з розписки повинно вбачатися як сам факт отримання в борг, тобто із зобов`язанням повернення, певної грошової суми, так і дата її отримання.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа №707/2606/16-ц, провадження №61-28762св18); Верховного Суду від 26 вересня 2018 року (справа №483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18); Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №712/14562/17-ц, провадження №61-26174ск18) статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 листопада 2014 року було укладено договір позики.
Розпискою від 01 листопада 2014 року підтверджується факт отримання у борг за договором позики грошових коштів у розмірі 2 776 332,50 доларів США.
Колегія суддів звертає увагу на те, що даний факт було встановлено численними судовими рішеннями.
Також було встановлено, що наразі спадкоємцями ОСОБА_6 є його мати ОСОБА_1 (яка також є правонаступником після смерті свого чоловіка ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та діти ОСОБА_11 і ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 , які звернулись з відповідними заявами про прийняття спадщини.
Статтями 1216,1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частиною першою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця. У такому разі спадкоємець, що прийняв спадщину, буде вважатись таким, що відмовився від спадщини у передбаченому законом порядку.
Частиною четвертою статті 1268 ЦК України встановлено, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу (якщо не відмовилися від прийняття спадщини).
Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
Отже, у спадкоємця (ів) виникає зобов`язання задовольнити вимоги кредитора лише в межах майна, одержаного у спадщину.
У такому разі, суди мають з`ясувати обставини того, хто із спадкоємців прийняв спадщину, належність спадкодавцю на момент смерті будь-якого рухомого чи нерухомого майна, його вартість; дотримання кредитором визначеного у законі строку пред`явлення вимог до спадкоємців.
Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріалами даної справи підтверджено факт того, що померлому ОСОБА_6 належало ряд майна, вартість якого перевищує заборгованість, яка виникла з договору позики №2 від 01 листопада 2014 року.
У разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини.
Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно відсутності підстав для стягнення заборгованості з неї як із спадкоємця померлого боржника через те, що свідоцтво про право власності на спадкове майно вона не отримувала, відхиляються у зв`язку із зазначеним вище.
Доводи стосовно того, що у стягненні заборгованості слід відмовити через те, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора шляхом одноразового платежу, а у разі відмови від одноразового платежу потрібно звертати стягнення на майно передане спадкоємцям в натурі відхиляються.
Посилання апеляційної скарги на наявність рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року у справі №201/9231/17, яким було в рахунок погашення боргу ОСОБА_6 накладено стягнення на 1/4 частину спадкового майна з визнанням за ОСОБА_4 прав власності на нього, не може бути прийнято до уваги, оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року скасоване та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (особисто та як правонаступника ОСОБА_9 ), ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 про звернення стягнення на частку майна, що є у спільній частковій власності, відмовлено.
Доводи апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України, колегією суддів відхиляються у зв`язку з наступним.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно із частиною другою статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги .
Частиною третьою статті 1281 ЦК України передбачено, що якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Відповідно до частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,є підставою для відмови у позові.
Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №522/407/15-у (провадження №14-53цс18).
Стаття 1281 ЦК України не конкретизує способів пред`явлення вимоги кредитором до спадкоємців боржника, отже, пред`явлення до них відповідного позову може бути одним із способів пред`явлення вимоги.
Колегія суддів звертає увагу на те, що боржник ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28 квітня 2016 року ОСОБА_4 зверталась до суду, з уточненим в ході розгляду справи №200/7849/16-ц, позовом до ОСОБА_6 та його спадкоємців про стягнення боргу.
09 червня 2016 року направила відповідну вимогу кредитора до нотаріуса.
Позов у даній справі було подано до суду 07 серпня 2019 року, саме після закриття провадження у справі №200/7849/16-ц в частині її позовних вимог постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року.
Таким чином, ОСОБА_4 пред`явила вимогу до спадкоємців у визначений законодавством строк, а саме статтею 1281 ЦК України, та строк позовної давності вона не пропустила.
Доводи апеляційної скарги стосовно об`єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення справи №200/7849/16-ц та скасування оскаржуваного рішення з подальшою відмовою у позові саме з цих підстав, колегією суддів відхиляються, оскільки постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 травня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за договором позики та позовних вимог ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , третя особа - Служба у справах дітей Солом`янської районної у м.Києві державної адміністрації, про визнання договору позики недійсним скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Оскаржуваним рішенням у стягненні заборгованості з малолітнього ОСОБА_3 було відмовлено саме у зв`язку з тим, що триває розгляд справи №200/7849/16-ц
Доводи заяви про приєднання до апеляційної скарги в частині наявності правових підстав для закриття провадження у даній справі у зв`язку з вирішенням справи №200/7849/16-ц також відхиляються.
Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційну скаргу та заяву про приєднання до апеляційної скарги залишено без задоволення.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та заяву ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , про приєднання до апеляційної скарги залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.
