Справа № 953/24224/19
н/п 2/953/1029/20
Р І Ш Е Н Н Я
І МЕ НЕ М УК РА ЇН И
10 серпня 2020 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Попрас В.О.,
при секретарі - Томіної І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_1 , треті особи: Український державний науково-дослідний інститут проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища «Укрводгео», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «РЕСТРІЕЛТ» про визнання недійсними протоколу торгів, свідоцтва про право власності та зобов`язання повернути нерухоме майно, -
В С Т А Н О В И В :
Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, в якому просить визнати недійсним протокол проведення електронних торгів №301338 від 28.11.2017 року, проведених державним підприємством СЕТАМ щодо продажу нежитлових приміщень підвалу №№ 133, 144 загальною площею 55,2 кв.м.; нежитлових приміщень 1-го поверху № 20 загальною площею 48,0 кв.м.; нежитлової будівлі загальною площею 902,3 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати недійсним свідоцтво про право власності № 305від 20.03.2018 на ОСОБА_1 , видане приватним нотаріусом ХМНО Прядко О.С. Скасувати рішення приватного нотаріуса ХМНО Прядко О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40211413 від 20.03.2018. Зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Міністерства розвиткугромад татериторій України нежитлові приміщення підвалу №№ 133, 144 загальною площею 55,2 кв.м.; частину приміщень 1-го поверху № 20 загальною площею 48 кв.м.; 1-го поверху №№ 21-25 загальною площею 127,2 кв.м. в літ.«А-2» та нежитлові будівлі літ.«Б-1» загальною площею 104, 2 кв.м., літ.«В-1» загальною площею 111,2 кв.м., літ.«Г-1» загальною площею 11,4 кв.м., літ.«Д-1» загальною площею 28,6 кв.м., літ.«Е-1» загальною площею 124,5 кв.м., літ.«З-1» загальною площею 144,0 кв.м., літ. «К-l» загальною площею 269,6 кв.м., літ «Л-1», загальною площею 108.8 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Реєстраційною службою ХМУЮ Харківської області видано свідоцтво про право власності №33396285 від 10.02.2015 про те, що нежитлові будівлі літ. «А-2» заг. площею 4905,0 кв.м, літ. «Б-1» заг. площею 104,2 кв.м, літ. «В-1» заг. площею 111,2 кв.м, літ «Г-1» заг. площею 11,4 кв.м, літ. «Д-1» заг. площею 28,6 кв.м, літ. «Е-1» заг. площею 124,5 кв.м, літ. «Ж-1» заг. площею 140,9 кв.м, літ. «3-1» заг. площею 144,0 кв.м, літ. «К-1» заг. площею 269,6 кв.м, літ. «Л-1» заг. площею 108,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , перебувають у державній власності в особі Мінрегіону. Поряд з цим, у провадженні Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області (далі -ДВС) з серпня 2017 року перебувало зведене виконавче провадження №54568549 щодо стягнення грошових коштів з УДНДІ «Укрводгео» по 13 виконавчим документам. На запит державного виконавця УДНДІ «Укрводгео» листом від 20.09.2017 №75/01-26 повідомило про те, що на балансі інституту наявні нежитлові приміщення, які не використовуються у виробничій діяльності. Постановою державного виконавця від 06.10.2017 вказані приміщення описані та арештовані. Постановою державного виконавця від 10.10.2017 призначено суб`єкта оціночної діяльності щодо визначення вартості вказаних приміщень, а саме ТОВ «Експерт-2012». ТОВ «Експерт-2012» складено звіт про оцінку майна станом на 31.10.2017, відповідно до якого загальна вартість майна складає 799 300 грн. 00 коп., з яких вартість приміщень в літ. «А» №№133,144 - 37 100 грн. 00 коп.; №20-25 - 196 200 грн. 00 коп.; літ. «В» - 112 100 грн. 00 коп.; літ. «К» - 302 000 грн. 00 коп.; літ. «Л» - 151 900 грн. 00 коп. Перед реалізацією цього майна державним виконавцем складено довідку від 07.11.2017 №54568549/07.01/В-З, відповідно до якої зазначено, що у його провадженні перебуває зведене виконавче провадження №54568549 щодо виконання 16 виконавчих документів на загальну суму 315 018 грн. 88 коп., з яких 15 виконавчих документів на загальну суму 282 134 грн. 85 коп. щодо стягнення заробітної плати та 1 виконавчий документ на суму 32 884 грн. 03 коп. - стягнення заборгованості на користь УПФУ. В подальшому до Харківської філії ДП «СЕТАМ» 07.11.2017 за №54568549/07.01/В-З направлена заявка на реалізацію вказаного арештованого майна. У листопаді 2017 року ДП «СЕТАМ» проведені електронні торги, відповідно до протоколу №301338 від 28.11.2017 вищевказані об`єкти нерухомого майна за 1 549 043 грн. 40 коп. відчужені відповідачу ОСОБА_1 . Згідно з розпорядженням №18535583 від 07.02.2017 щодо розподілу отриманих коштів з 1549043 грн. 40 коп. була погашена вся вищевказана заборгованість на суму 409 119 грн. 17 коп., з яких 32 884 грн. 03 коп. заборгованість перед УПФУ за відшкодування сплачених наукових пенсій, 8 000 грн. 00 коп. - стягнення судового збору, 368 235 грн. 14 коп. - заборгованість по заробітній платі. Крім того стягнуто на користь ДВС 48 600 грн. 56 коп. виконавчого збору та 1 214 грн. 00 коп. виконавчих витрат. Решта коштів, а саме 1088 110 грн. 05 коп. була перерахована УДНДІ «Укрводгео». Прокурор вважає, що рішення щодо реалізації вищевказаних об`єктів нерухомого майна з торгів є незаконним, оскільки проведено з порушенням вимог Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», оскільки реалізація майна з прилюдних торгів відбулася з порушенням встановленого мораторію. Відчужене на прилюдних торгах майно є державним майном та віднесено до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації згідно з положеннями Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», частиною дев`ятою статті 11 якого передбачено, що нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження, а тому на думку прокурора вчинення дій щодо примусової реалізації цього майна є незаконним. В порушення вимог ч. 6 ст. 48, ч.11 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем звернено стягнення на майно УДНДІ «Укрводгео» не в розмірі заборгованості, а на все майно зазначене у листі УДНДІ «Укрводгео». Прокурор просить визнати недійсним протокол проведення торгів та свідоцтво, яке на підставі торгів видане, а також скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на підставі відповідного свідоцтва, посилаючись на вимоги ст.ст. 203, 215, 216, 236 ЦК України, так як вчинені спірні правочини особою, яка не є власником майна, що є підставою визнання їх недійсним, оскільки недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
Представник відповідача Головного територіального управління юстиції у Харківській області надав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що спірні об`єкти нерухомості перебували у власності Держави Україна як особливого та окремого учасника цивільних та господарських правовідносин, в управлінні Міністерства регіонального розвитку та будівництва України та були закріплені за УДНДІ «Укрводгео» на праві повного господарського відання. Відповідно до ч. 1 ст. 219 ГК України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном. Таким чином, за зобов`язаннями юридичної особи (у тому числі державної) стягнення може бути звернено не тільки на майно, належне такій особі на праві власності (що у випадку з державними юридичними особами майже ніколи не має місця), а й на майно, закріплене саме за такою особою на праві господарського відання чи оперативного управління, а тому висновок прокурора про незаконність звернення стягнення на закріплене за УДНДІ «Укрводгео» майно з огляду на те, що УДНДІ «Укрводгео» не був власником цього майна, а володів ним лише на праві господарського відання, є невірним. Викладені у позові прокурора доводи про незаконність відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна з огляду на те, що УДНДІ «Укрводгео» входило до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що нібито завідомо виключає будь-яку можливість відчуження об`єктів нерухомого майна, закріплених за УДНДІ «Укрводгео», не можуть заслуговувати на увагу суду, оскільки саме по собі віднесення державної юридичної особи до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, зовсім не означає неможливість звернення стягнення на закріплене за цією юридичною особою (на праві господарського відання чи оперативного управління) державне майно. За змістом статті 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, (рішення Конституційного Суду України від 10.06.2003 р. №11-рп/2003). В процесі виконавчого провадження боржник - УДНДІ «Укрводгео» - самостійно повідомив Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Харківській області, що УДНДІ «Укрводгео» не використовує відповідне нерухоме майно для здійснення виробничої діяльності (лист УДНДІ «Укрводгео» від 03.10.2016 р. за № 93). При цьому згідно позиції Верховного Суду (постанова від 02.08.2018 р. у справі №502/3008/14-ц) повідомлення юридичною особою, за якою закріплене державне майно (основні фонди), про невикористання такого майна у виробничій діяльності та надання органам Державної виконавчої служби документів для реалізації такого майна є вирішальним для висновку про те, чи забезпечує відповідне майно виробничу діяльність підприємства державної форми власності. За таких умов запроваджений Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій не поширюється на примусове відчуження закріпленого за боржником - УДНДІ «Укрводгео» на праві господарського відання нерухомого майна, а дії органів Державної виконавчої служби з такого відчуження були цілком правомірними. Закон України «Про управління об`єктами державної власності» жодним чином не обмежує і не може обмежувати діяльність органів Державної виконавчої служби щодо звернення стягнення на державне майно, закріплене за державними юридичними особами (у тому числі - закріплене на праві господарського відання). Доводи позивача про незаконність звернення стягнення на закріплене за УДНДІ «Укрводгео» майно з посиланням на ст.11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» вважають юридично неспроможними.
Відповідач ОСОБА_1 в письмовому відзиві просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що згідно зі ст. 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами. В процесі виконавчого провадження боржник - УДНДІ «Укрводгео» повідомив державного виконавця, що УДНДІ «Укрводгео» не використовує відповідне нерухоме майно для здійснення виробничої діяльності. При цьому згідно позиції Верховного Суду (постанова від 02.08.2018 р. у справі №502/3008/14-ц) повідомлення юридичною особою, за якою закріплено державне майно (основні фонди), про невикористання такого майна у виробничій діяльності та надання органам Державної виконавчої служби документів для реалізації такого майна є вирішальним для висновку про те, чи забезпечує відповідне майно виробничу діяльність підприємства державної форми власності. Закон України «Про управління об`єктами державної власності» жодним чином не обмежує і не може обмежувати діяльність органів Державної виконавчої служби щодо звернення стягнення на державне майно, закріплене за державними юридичними особами (у тому числі - на праві господарського відання). Правочином за своєю правовою природою є аукціон, тобто сам і торги, а не протокол про їх проведення. Оскільки протокол прилюдних (електронних) торгів не є правочином, він не може бути визнаний недійсним за правилами ст.ст. 203, 215 ЦК України. Відтак, обраний прокурором спосіб захисту є неналежним та неефективним, таким, що не спричинить у разі задоволення відповідної вимоги недійсності торгів як таких, що саме по собі виключатиме задоволення усіх інших позовних вимог, що випливають з вирішення питання дійсності чи недійсності торгів як таких, а не протоколу, складеного за результатами їх проведення. За зобов`язаннями юридичної особи (у тому числі державної) стягнення може бути звернено не тільки на майно, належне такій особі на праві власності, а й на майно, закріплене саме за такою особою на праві господарського відання чи оперативного управління. Допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість, оскільки покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність рішень органу публічної влади щодо відчуження ним майна. В цивільному процесі прокурор за змістом ст. 57 ЦПК України не є самостійним учасником судового процесу, якщо не виступає у статусі позивача. Тобто заяви та процесуальні дії прокурора однозначно оцінюються під кутом зору дій, бездіяльності та попередньої поведінки позивача (в нашому випадку - Міністерства розвитку громад та територій України та його правопередників, до сфери управління якого належав і належить УДНДІ «Укрводгео» та закріплене за ним майно), тому прокурор, заявляючи відповідний позов, а Мінрегіон - підтримуючи його, діють недобросовісно, зловживаючи своїми правами, зухвало всупереч доктрині «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Поведінка Мінрегіону, яке протягом тривалого часу не вживало будь-яких заходів щодо виправлення фінансового становища УДНДІ «Укрводгео» як підприємства, що знаходиться в його управлінні, було обізнаним про існування виконавчого провадження, не подавало жодних скарг на дії державного виконавця, було учасником судового процесу в Харківському окружному адміністративному суді у справі №820/6213/16, де заперечувало проти того, щоб виступати боржником у виконавчому провадженні, було піддано примусовому продажу першої частини закріпленого за УДНДІ «Укрводгео» нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а зараз бажає відібрати у добросовісних набувачів придбане ними на прилюдних торгах нерухоме майно, є грубим порушенням принципу добросовісності, на якому ґрунтується доктрина «venire contra factum proprium». Враховуючи викладене, вважає, що вимога прокурора про визнання недійсним протоколу спірних електронних торгів та свідоцтва про право власності не підлягає задоволенню. Усі інші вимоги прокурора - про скасування рішень про державну реєстрацію права власності, про витребування майна тощо - є похідними від вирішення питання про недійсність спірних прилюдних (електронних) торгів, через що також задоволенню не підлягають.
Представник Міністерства розвитку громад та територій України подав відповідь на відзив Головного територіального управління юстиції у Харківській області та відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 , в яких не погоджувався з доводами, викладеними у відзивах відповідачів, вважав позовні вимоги обґрунтованими та просив їх задовольнити.
В судовому засіданні прокурор позов підтримала та просила його задовольнити, представник Головного територіального управління юстиції у Харківській області та відповідач ОСОБА_1 , позов не визнали, вважали, позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, в задоволенні позову просили відмовити. Представники позивача та третіх осіб в судове засідання не з`явились, про місце та час судового розгляду повідомлялись належним чином, заяв про відкладення судового розгляду чи неявки в судове засідання з поважної причини від них не надходило, тому суд розглядає справу за їх відсутності.
Заслухавши прокурора та відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
В провадженні Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області з серпня 2017 року перебувало зведене виконавче провадження №54568549 щодо стягнення грошових коштів з УДНДІ «Укрводгео» по 13 виконавчим документам.
На запит державного виконавця до УДНДІ «Укрводгео» від 05.09.2017 №53940971 щодо надання відомостей про майно, на яке можливо звернути стягнення, УДНДІ «Укрводгео» листом від 20.09.2017 №75/01-26 повідомило, що на балансі інституту наявні нежитлові приміщення підвалу №№133,144 загальною площею 55,2 кв.м.; частина приміщення 1-го поверху №20 загальною площею 48,0 кв.м.; 1-го поверху №№21-25 загальною площею 127,2 кв.м. в літ. «А-2», та нежитлові будівлі літ. «Б-1» загальною площею 104,2 кв.м., літ. «В-1» загальною площею 111,2 кв.м., літ. «Г-1» загальною площею 11,4 кв.м., літ. «Д-1» загальною площею 28,6 кв.м., літ. «Е-1» загальною площею 124,5 кв.м., літ. «З-1» загальною площею 144,0 кв.м., літ. «К-1» загальною площею 269,6 кв.м., літ. «Л-1» загальною площею 108,8 кв.м. Вказані приміщення не використовуються у виробничій діяльності.
Постановою державного виконавця від 06.10.2017 вказані приміщення описані та арештовані.
10.10.2017 постановою державного виконавця призначено суб`єкта оціночної діяльності щодо визначення вартості вказаних приміщень, а саме ТОВ «Експерт-2012».
Перед реалізацією цього майна державним виконавцем складено довідку від 07.11.2017 №54568549/07.01/В-З, в якій зазначається, що у його провадженні перебуває зведене виконавче провадження №54568549 щодо виконання 16 виконавчих документів на загальну суму 315 018 грн. 88 коп., з яких 15 виконавчих документів на загальну суму 282 134 грн. 85 коп. щодо стягнення заробітної плати та 1 виконавчий документ на суму 32 884 грн. 03 коп. стягнення заборгованості на користь УПФУ.
В подальшому до Харківської філії ДП «СЕТАМ» 07.11.2017 за №54568549/07.01/В-З направлена заявка на реалізацію вказаного арештованого майна.
У листопаді 2017 року ДП «СЕТАМ» проведені електронні торги, відповідно до протоколу №301338 від 28.11.2017 вищевказані об`єкти нерухомого майна за 1 549 043 грн. 40 коп. відчужені ОСОБА_1 .
В результаті проведення державним виконавцем дій всі виконавчі провадження, які були приєднані до зведеного виконавчого провадження, були закінчені, у зв`язку з повним виконанням. Грошові кошти від реалізованого майна були перераховані 409 119,17 грн. на користь стягувачів, 48600,56 виконавчий збір та 32143,62 витрат виконавчого провадження. Залишок коштів від реалізації майна було перераховано боржнику.
Статтею 650 ЦК України визначено, що особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
Порядок реалізації арештованого майна регулюється, зокрема, Законом України «Про виконавче провадження» і Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016 року.
Відповідно до абз.12 п.1 Порядку реалізації арештованого майна електронні торги - це продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажі майна, тобто, в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів, що передбачено п.4 розділу X Порядку реалізації арештованого майна.
Відповідно до п.8 розділу X Порядку реалізації арештованого майна акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством. У випадку придбання нерухомого майна, документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги. Отже, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, відтак, аукціон є правочином.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.4 ст.656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Враховуючи те, що відчуження майна з електронних торгів належить до договорів купівлі-продажу, то така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених ч.ч.1- 3 та ч.ч. 5, 6 ст.203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (ч.1 ст.215 ЦК України).
Для застосування наслідків недотримання установлених ч.ч.1-3 та ч.ч.5, 6 ст.203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства (ч.1 ст.215 цього Кодексу), при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, по-перше, чи мало місце порушення вимог порядку проведення торгів з продажу арештованого майна та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів, а по-друге, чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів, а саме, чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі 910/28435/15 та від 10.10.2019 у справі № 918/376/17, а також у постанові Верховного Суду України від 24.10.2012 у справі № 6-116цс12.
Виходячи з аналізу правової процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто, у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за їх результатами акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином. Відповідно, для визнання прилюдних торгів недійсними слід встановити порушення саме норм Порядку реалізації арештованого майна.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.02.2018 у справі №490/5475/15 та від 02.05.2018 у справі №910/10136/17, а також у постанові Верховного Суду України від 24.10.2012 у справі №6-116цс12.
Разом з тим, під час розгляду справи прокурором та позивачем не доведено, що під час проведення спірних прилюдних торгів державним виконавцем було порушено вимоги чинного законодавства щодо порядку їх організації та проведення.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Однак, протягом усього здійснення зведеного виконавчого провадження №54568549 ані позивачем, ані прокурором в інтересах держави в особі позивача, ані боржником (УДНДІ «Укрводгео») дії державного виконавця не оскаржувалися.
Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що під час призначення та проведення електронних торгів, результати яких були оформлені протоколом проведення електронних торгів №301338 від 28.11.2017, ані державним виконавцем, ані будь-ким з відповідачів не допущено порушень вимог законодавства України, що регламентують порядок організації та проведення торгів з реалізації арештованого майна.
Об`єкти нерухомості, які за результатом проведення електронних торгів відповідно до протоколу №301338 від 28.11.2017, придбані відповідачем ОСОБА_1 , перебували у власності Держави Україна в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України згідно свідоцтва про право власності №33396285 від 10.02.2015 та були закріплені за Українським державним науково-дослідним інститутом проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища (ЄДРПОУ 21188019) (далі -УДНДІ «Укрводгео») на праві повного господарського відання.
Відповідно до частин четвертої та п`ятої статі 55 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 219 Господарського кодексу України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном.
Таким чином,за зобов`язаннямиюридичної особи(утому числідержавної)стягнення можебути зверненоне тількина майно,належне такійособі направі власності,а йна майно,закріплене самеза такоюособою на праві господарського відання чи оперативного управління.
Отже, право господарського відання і право оперативного управління майном прирівнюються в аспекті відповідальності носіїв таких обмежених речових прав до права власності.
Аналогічна позиція міститься в практиці судів касаційної інстанції, зокрема в постановах Вищого господарського суду України від 19.01.2011 у справі №2/331, від 10.03.2011 у справі №6/108/18-77, від 01.03.2012 у справі №3/118, у постанові Вищого адміністративного суду України від 12.03.2015 у справі №2а-4564/11/2170.
В іншому випадку державні юридичні особи будуть повністю звільнені від майнової відповідальності за правопорушення, що суперечить вихідним засадам державного устрою України як демократичної та правової держави. Зокрема, повністю підриває конституційний принцип рівності усіх суб`єктів права власності перед законом (ч.4 ст.13 Конституції України).
При цьому судом приймається до уваги той факт, що у листопаді 2016 року Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Харківській області звертався до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про заміну сторони у зведеному виконавчому провадженні з УДНДІ «Укрводгео» на Державу Україна в особі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України. Присутній в судовому засіданні під час розгляду вказаної заяви представник Міністерства регіонального розвитку та будівництва України заперечував проти такої заміни. У результаті ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2016 у справі №820/6213/16 у заміні сторони зведеного виконавчого провадження з УДНДІ «Укрводгео» на Державу Україна в особі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України було відмовлено з тих підстав, що УДНДІ «Укрводгео» є юридичною особою, яка самостійно здійснює господарську діяльність.
Враховуючи викладене, доводи прокурора про незаконність звернення стягнення на закріплене за УДНДІ «Укрводгео» майно з огляду на те, що УДНДІ «Укрводгео» не був власником цього майна, а володів ним лише на праві господарського відання, суд вважає помилковими.
Не знайшли свого підтвердження викладені у позові прокурора доводи про незаконність відчуження об`єктів нерухомого майна через те, що УДНДІ «Укрводгео» входило до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що на думку прокурора завідомо виключає будь-яку можливість відчуження об`єктів нерухомого майна, закріплених за УДНДІ «Укрводгео», виходячи з наступного.
Закон України«Про перелікоб`єктівправа державноївласності,що непідлягають приватизації»стосується лишевідчуження державногомайна уформі приватизації. Однак такий спосіб відчуження не є єдиним та виключним для державного майна: можливо відчуження майна в порядку здійснення господарської діяльності, а так само відчуження примусове в порядку звернення стягнення на майно за правопорушення.
Обмеження примусового відчуження державного майна визначаються не Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», а Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», в статті другій якого зазначається, що мораторій не поширюється на виконання рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому стаття 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» не містить для вказаних пільгових категорій рішень, на які не поширюється мораторій, обмежувального застереження щодо об`єктів, які не підлягають приватизації, що встановлено статтею першою вказаного Закону щодо погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та її дочірніми підприємствами.
Таким чином, віднесення державної юридичної особи до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, не означає неможливості звернення стягнення на закріплене за цією юридичною особою (на праві господарського відання чи оперативного управління) державне майно.
Крім того, як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 10.06.2003 р. №11-рп/2003, за змістом статті 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності.
В процесі виконавчого провадження боржник - УДНДІ «Укрводгео» повідомив Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Харківській області, що УДНДІ «Укрводгео» не використовує відповідне нерухоме майно для здійснення виробничої діяльності (лист УДНДІ «Укрводгео» від 03.10.2016 р. за № 93).
При цьому згідно позиції Верховного Суду, викладеній в постанова від 02.08.2018 у справі №502/3008/14-ц, повідомлення юридичною особою, за якою закріплене державне майно (основні фонди), про невикористання такого майна у виробничій діяльності та надання органам Державної виконавчої служби документів для реалізації такого майна є вирішальним для висновку про те, чи забезпечує відповідне майно виробничу діяльність підприємства державної форми власності.
За таких умов запроваджений Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій не поширюється на примусове відчуження закріпленого за боржником - УДНДІ «Укрводгео» на праві господарського відання нерухомого майна, а дії органів Державної виконавчої служби з такого відчуження вчиненні з дотриманням діючого законодавства.
Стосовно доводів прокурора, щодо порушення при відчуженні вказаних об`єктів нерухомого майна приписів ч.9 ст.11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.9 ст.11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.
Разом з тим, необхідно чітко розмежовувати дві різні групи правовідносин, у межах яких (крім процедур приватизації) може бути здійснено продаж майна, що є об`єктом права державної власності:
1) Правовідносини у сфері реалізації прав держави та уповноважених нею органів на здійснення повноважень управління господарською діяльністю державного підприємства та повноважень власника державного майна в межах господарської діяльності. Такі правовідносини врегульовані Законом України «Про управління об`єктами державної власності» та ст. 136 ГК України.
2) Правовідносини у сфері примусового виконання виконавчих документів щодо державних юридичних осіб Державною виконавчою службою України. Такі правовідносини регламентовані ст.219 ГК України, Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», які є спеціальними законами.
Зважаючи на викладене, Закон України «Про управління об`єктами державної власності» жодним чином не обмежує і не може обмежувати діяльність органів Державної виконавчої служби щодо звернення стягнення на державне майно, закріплене за державними юридичними особами (у тому числі на праві господарського відання).
Складовою виконавчого провадження є звернення стягнення на майно боржника.
Згідно з ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Відповідно до ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.
Безпосередньо порядок продажу арештованого майна визначено статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження», за якою реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. При цьому безпосередньо у Законі України «Про виконавче провадження» обмеження щодо реалізації державного майна в межах виконавчого провадження визначені лише тільки у пункті 10-1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» і стосуються такі обмеження лише звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування.
Окремі обмеження щодо звернення стягнення на певні об`єкти права державної власності за певних умов запроваджено Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», яким введено законодавчу заборону - мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
При цьому під примусовою реалізацією майна розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника, за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 01 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування.
У спірних правовідносинах мала місце примусова реалізація майна УДНДІ «Укрводгео» органом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження шляхом звернення стягнення на майно боржника, за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою. Через це до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення законодавства, яке регулює порядок примусової реалізації майна державних підприємств в межах виконавчого провадження, а не в межах нормальної господарської діяльності державного підприємства та управління відповідним державним майном.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Вищого господарського суду України від 19.11.2013 року у справі №907/433/13.
Стосовно доводів прокурора, щодо порушення при відчуженні вказаних об`єктів нерухомого майна приписів ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті четвертої Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, лише у разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Вищевказані обставини були відсутні під час здійснення зведеного виконавчого провадження №54568549.
Крім того, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 по справі №1-7/2013, виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, зазначив, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року №2-рп (II)/2019). Конституційний Суд України також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, п.74, ECHR 1999-V).
У рішенні від 17.05.2005 по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що необхідність застосування під час здійснення виконавчого провадження приписів ч.3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» зумовлена метою і спрямованістю відповідної норми закону - забезпечити прискорене та гарантоване виконання судових рішень, за реальне виконання яких держава бере на себе позитивну відповідальність. Водночас, таке можливе лише у разі, коли відповідне судове рішення дійсно може бути виконане за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, як цього вимагає ч.2 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Недопустимі штучні перешкоди та зволікання з виконанням судових рішень, що набрали законної сили, та інших виконавчих документів, оскільки це не узгоджуватиметься з принципами верховенства права (ст.8 Конституції України), обов`язковості судових рішень (ст.129-1 Конституції України) і, найголовніше, із змістом діяльності держави як його визначає стаття 3 Конституції України.
Більшість виконавчих документів, виконання яких здійснювалося в межах зведеного виконавчого провадження №54568549, станом на 2017 рік виконані не були. При цьому не доведено, що у 2017 році відповідною бюджетною програмою передбачались будь-які кошти для забезпечення виконання рішень суду. Не було доведено також і того, що без врахування дійсного змісту та мети закону, виконання державним виконавцем у межах виконавчого провадження приписів ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» призвело б до скорішого та повнішого виконання відповідних судових рішень та інших виконавчих документів, аніж це було фактично зроблено державним виконавцем у спірних правовідносинах.
Вищевикладене свідчить, що доводи прокурора про проведення спірних електронних торгів, оформлених протоколом проведення електронних торгів №301338 від 28.11.2018, з порушенням вимог чинного законодавства України є необґрунтованими, а тому позовні вимоги про визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів №301338 від 28.11.2017 задоволенню не підлягають.
Не знайшли підтвердження доводи прокурора про порушення вимог ч.6 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на те, що відповідно до звіту про оцінку майна станом на 31.10.2017, проведеним ТОВ «Експерт-2012», вартість майна складає 799 300 грн. А враховуючи положення п.5 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Таким чином, під час реалізації майна шляхом електронних торгів вартість, за якою у разі повторної нереалізації майна могло би виставитись на електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків від оціночної вартості, що в даному випадку складає 559 510 грн., в той час як загальна заборгованість складала 409 119 грн. 17 коп. без врахування витрат на виконання рішень та виконавчий збір.
Враховуючи вищевикладене, доводи про те, що для погашення всієї заборгованості достатньо було реалізувати будівлю літ.«К» та приміщення № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 у літ. «А», а для погашення заборгованості по заробітній платі достатньо було б реалізувати лише літ. «К», що прокурор вважає підставою для задоволення позову, суд вважає необґрунтованими, враховуючи в тому числі те, що обрання певного майна для реалізації не належить до процедури власне електронних торгів, а є діями державного виконавця, що їм передують. На чинність самих торгів такі дії державного виконавця не впливають, тим більше, що в процесі виконавчого провадження відповідні дії державного виконавця ніким не оскаржувались, що саме по собі виключає можливість визнання торгів недійсними з посиланням на порушення державним виконавцем ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність рішень органу публічної влади щодо відчуження ним майна. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.
Прокурор у позовній заяві просить суд визнати недійсним протокол проведення електронних торгів №301338 від 28.11.2017, проведених Державним підприємством «СЕТАМ» щодо продажу нежитлових приміщень підвалу №№133, 144 загальною площею 55,2 кв.м.; нежитлових приміщень 1-го поверху № 20 загальною площею 48,0 кв.м.; нежитлові будівлі загальною площею 902,3 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 у справі № 918/376/17, статтею 650 ЦК України визначено, що особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. Порядок реалізації арештованого майна регулюється, зокрема, Законом України «Про виконавче провадження» і Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів.
Відповідно до п. 1 Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 656/5 від 16.04.2014 (далі - Тимчасовий порядок № 656/5) електронні торги - прилюдні торги (аукціон), що здійснюються в електронній формі в системі електронних торгів.
Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів, що передбачено п. 8 розділу IX Тимчасового порядку № 656/5, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством щодо проведення прилюдних торгів (аукціонів), а складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, відтак, аукціон є правочином.
Таким чином, правочином за своєю правовою природою є аукціон, тобто сам і торги, а не протокол про їх проведення. Сам же протокол прилюдних (електронних) торгів не є правочином і через це не може бути визнаний недійсним за правилами ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Відтак, обраний прокурором спосіб захисту є неналежним та неефективним, таким, що не спричинить у разі задоволення відповідної вимоги недійсності торгів як таких, що саме по собі виключатиме задоволення усіх інших позовних вимог, що випливають з вирішення питання дійсності чи недійсності торгів як таких, а не протоколу, складеного за результатами їх проведення.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги прокурора про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів та свідоцтва про право власності задоволенню не підлягають, як усі інші вимоги - про скасування рішень про державну реєстрацію права власності, про витребування майна тощо, які є похідними від вирішення питання про недійсність спірних електронних торгів, через що також задоволенню не підлягають, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.12,13,81,141,263-265ЦПК України,ст.ст.3,8,13,55,129-1Конституції України,ст.ст.203,215,650,655,656 ЦК України, ст.55, 136, 219 ГК України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», Законом України «Про управління об`єктами державної власності», -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 14.08.2020 року.
СУДДЯ
