У Х В А Л А
31 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 161/11800/19
Провадження № 14-119цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» (далі - АТ «ОГС «Волиньгаз») про захист прав споживачів шляхом визнання неправомірними дій постачальника природнього газу виставляти рахунки та вимагати оплати за спожитий побутовим споживачем природній газ,
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2019 року у складі судді Пушкарчук В. П. та постанову Волинського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року у складі колегії суддів Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К. та
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
АТ «ОГС «Волиньгаз», у якому просила: зобов`язати відповідача припинити дії, якими порушувались її права як побутового споживача природного газу у частині приведення об`єму природнього газу до стандартних умов; відновити облік використаного природнього газу за фактичними даними лічильника та здійснювати контроль зняття та облік спожитого природнього газу відповідно до фактичних даних лічильника.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона одержує послуги з постачання природного газу на підставі договору від 08 квітня 2008 року №8994 про надання послуг з газопостачання, укладеного із відповідачем на основі Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року № 2500.
Із листопада 2018 року вона сплачувала за послуги газопостачання не за фактичними даними лічильника, а більші суми, принцип розрахунку яких їй був невідомий.
Вважала, що відповідач не має законних підстав вимагати оплати зазначеного у рахунку об`єму природного газу, приведеного до стандартних умов, оскільки вона є побутовим споживачем, а відповідно до Правил постачання природного газу таке визначення спожитого газу передбачене лише для постачання природного газу непобутовим споживачам.
Посилалася на порушення відповідачем постанови НКРЕКП від
23 листопада 2018 року № 1488, якою відповідачу заборонено при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний побутовими споживачами природний газ. У разі приведення об`ємів природного газу до стандартних умов, відповідачу необхідно здійснити перерахунок об`єму (розподілу) природного газу на об`єктах побутових споживачів відповідно до фактичних даних лічильників природного газу.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня
2019 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від
27 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що під час розгляду справи не встановлено порушень відповідачем чинного законодавства України, прав та законних інтересів позивача при здійсненні обліку природного газу.
У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не взяли до уваги, що у Правилах постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від
30 вересня 2015 року № 2496, не передбачено можливості приводити об`єми використаного газу побутовим споживачам до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами. Суди помилково застосували до спірних правовідносин Методику приведення об`єму природного газу до стандартних умов за даними побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, яка затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України від
26 лютого 2004 року № 116 (далі - Методика № 116), оскільки положення цієї Методики поширюється лише на суб`єктів господарювання. Скасована у судовому порядку постанова НКЕРКП від 23 листопада 2018 року №1488 щодо заборони АТ «ОГС «Волиньгаз» приводити об`єми використаного природнього газу побутовим споживачам до стандартних умов є регуляторним нормативним актом, оскарження якого не зупиняє його дії, а тому на час дії цієї постанови відповідач зобов'язаний був виконувати її вимоги.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІX «Про внесення змін до Господарського процесуально кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року. Оскільки касаційна скарга подана 24 січня
2020 року, то вона підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
У березні 2020 року від АТ «ОГС «Волиньгаз» надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якому відповідач просить відхилити касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
20 лютого 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, а справу витребувано із суду першої інстанції.
09 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на 16 червня 2020 року.
16 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьому колегія суддів вважала, що така передача необхідна для відступу від висновків, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, та у зв`язку з необхідністю формування єдиної правозастосовної практики у справах вказаної категорії та вирішення виключної правової проблеми.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Згідно із частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася такими міркуваннями.
Взаємовідносини між газопостачальником, газорозподільним підприємством, газотранспортним підприємством та споживачами природного газу регулюються Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРМ), затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1379/2782, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496.
Правила комерційного обліку природного газу в газорозподільній системі врегульовано розділом ІХ Кодексу ГРМ.
Відповідно до пунктів 1, 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРМ комерційний облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об`єми (обсяги) природного газу, які надійшли до газорозподільної системи (ГРМ) від суміжних суб`єктів ринку природного газу (газодобувних підприємств, виробників біогазу або інших видів газу з альтернативних джерел, оператора газотранспортної системи України, та об`єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним операторам газорозподільної станції (оператор ГРС), та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між ними.
Порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється на підставі договору розподілу природного газу, укладеного між споживачем та оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор затверджує типові та схвалює примірні договори відповідно до Закону.
На виконання зазначених законодавчих вимог 30 вересня 2015 року НКРЕКП прийняла постанову № 2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу» та постанову № 2500 «Про затвердження Типового договору постачання природнього газу побутовим споживачам».
Тобто на цей час затверджено інший Типовий договір постачання природного газу, ніж той, відповідно до якого між сторонами у справі виникли відносини у 2008 році.
01 жовтня 2015 року введено в дію Закон України «Про ринок природного газу», яким визначено правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Вказаними законодавчими актами впроваджено розмежування послуг та обов`язків оператора ГРМ та постачальника природного газу.
Після виокремлення послуги з розподілу природного газу, ціна природного газу, що сплачується побутовими споживачами (постачання), зменшується на розмір тарифу на послуги розподілу природного газу.
Договір розподілу природного газу має бути укладений оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні оператора ГРМ. Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт.
Так, за змістом пункту 1.2 Типового договору умови цього договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу ГРМ.
За приписами пункту 5.1 Типового договору постачання природнього газу побутовим споживачам облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається оператором ГРС та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу ГРМ.
Визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРС та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом ГРМ та договором (пункт 5.2 Типового договору).
Також у пункті 5.3 Типового договору постачання природнього газу побутовим споживачам передбачено, що за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (куб.м.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених у Кодексі ГРМ.
За змістом абзацу другого пункту 3 глави 1 розділу IX Кодексу ГРМ питання приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов врегульовано розділом XV Кодексу ГРМ.
Постановою НКРЕКП від 26 січня 2017 року № 84 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП щодо запровадження на ринку природного газу використання одиниць енергії», яка набрала чинності 15 березня 2017 року, до Кодексу ГРМ внесено зміни та доповнення, відповідно до яких Кодекс ГРМ доповнено розділом XV «Порядок перерахунку об`єму природного газу в його обсяг, визначений в одиницях енергії».
За змістом пункту 6 глави 1 зазначеного розділу в разі відсутності корекції тиску та температури в засобах вимірювальної техніки, виміряний об`єм газу має бути приведений до стандартних умов за відповідною формулою.
Для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (k) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики № 166. Оператор ГРМ зобов`язаний розмістити на власному сайті інформацію про розміри коефіцієнтів приведення об`ємів природного газу до стандартних умов, у разі якщо вузли обліку природного газу споживачів не забезпечують такого приведення.
Тобто наведеними положення Кодексу ГРМ передбачено застосування коефіцієнтів, які визначені у Методиці № 116.
Відповідно до пункту 2 Методики № 116 її дія поширюється на суб`єктів господарювання, які у господарсько-виробничій діяльності для вимірювання об`єму спожитого газу використовують лічильники, крім випадків використання газу за показами лічильників громадянами-підприємцями для власних потреб.
Звертаючись до суду, позивачка посилалася на те, що постановою НКРЕКП від 23 листопада 2018 року № 1488 заборонено АТ «ОГС «Волиньгаз» приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за використаний природний газ.
Разом з тим постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 640/20866/18 (адміністративне провадження № К/9901/22266/19) залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року, якими визнано протиправною та скасовано постанову НКРЕКП від 23 листопада 2018 року № 1488.
У вказаній постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зроблено висновок про те, що коефіцієнти приведення до стандартних умов обсягів споживання природного газу, які містяться у додатках до Методики № 116, застосовуються також щодо побутових споживачів. Свій висновок суд обґрунтовував тим, що пунктом 6 глави 1 розділу XV Кодексу ГРМ передбачено необхідність застосування лише відповідного коефіцієнту при приведенні обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, який зазначений у додатках до Методики № 116, а не власне самої Методики № 116. Тобто вказана норма пов`язує приведення обсягів спожитого природного газу до стандартних умов не з використанням самої Методики, а з числовими значеннями коефіцієнтів, які зазначені в додатках до цієї Методики.
Аналогічний висновок зроблений також Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2019 року у справі
№ 640/21017/18 (адміністративне провадження № К/9901/27491/19).
Відповідно до загальнотеоретичних визначень під нормативно-правовим актом необхідно розуміти офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб`єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.
Структура нормативного акта - це його будова, обумовлена внутрішнім особливим змістом.
Додаток - структурний елемент нормативно-правового акта, що містить, як правило, графічний матеріал - формули, таблиці, схеми, що ілюструють нормативні приписи і полегшують їх розуміння. Якщо у тексті нормативно-правового акта міститься пряма вказівка на використання додатка, то він вважається частиною нормативно-правового акта та має таку ж юридичну силу як і відповідний акт.
Тобто додаток є невід`ємною частиною нормативно-правового акта, а тому його застосування окремо від самого акта є неможливим.
Крім того, нормативно-правові акти діють щодо фізичних осіб, юридичних осіб та інших суб`єктів права.
Дія нормативно-правового акта за колом осіб - це визначення сфери його застосування шляхом обмеження його дії певним визначеним колом осіб; здатність акта створювати юридичні наслідки для певних суб`єктів права.
Отже, поширення дії нормативно-правового акта на ті правовідносини, сфера регулювання яких обмежена у самому акті, є неможливим.
Методика № 116 є нормативно-правовим актом спеціальної дії, оскільки її положення поширюються лише на конкретну категорію осіб - суб`єктів господарювання, які у господарсько-виробничій діяльності для вимірювання об`єму спожитого газу використовують лічильники, крім випадків використання газу за показами лічильників громадянами-підприємцями для власних потреб.
За змістом Методика № 116 не містить положень, які б давали підстави стверджувати, що її дія поширюється і на побутових споживачів.
Таким чином, оскільки дія Методики № 116 у цілому не поширюється на побутових споживачів, тому її положення, зокрема коефіцієнти приведення до стандартних умов, які містяться у додатках до цієї Методики, не можуть бути застосовані операторами ГРМ при розрахунках фактично використаних побутовими споживачами об`ємів природного газу.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі
№ 640/21017/18 (адміністративне провадження № К/9901/27491/19) та від
03 лютого 2020 року у справі № 640/20866/18 (адміністративне провадження
№ К/9901/22266/19), про те, що передбачено застосування лише відповідного коефіцієнта при приведенні обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, який зазначений у додатках до Методики
№ 116, а не її самої.
Крім того, колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням кількості справ, які вже сьогодні перебувають на розгляді у касаційному суді, зокрема: справа
№ 761/26279/19 (провадження № 61-3859ск20) за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» про визнання дій неправомріними, зобов`язання вчинити дії; справа № 592/7867/19 (провадження № 61-4257ск20) за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Сумигаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаззбут» про захист прав споживачів.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також вважає, що є прогнозованою наявність значної кількості справ у судах України як адміністративних, де оператори ГРМ оскаржують постанови НКРЕКП про заборону при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами, так і в загальних судах, у яких побутові споживачі газу оскаржують дії операторів ГРМ із приведення об`ємів природного газу до стандартних умов.
Колегія суддів переконана, що існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо приведення об`єму природного газу до стандартних умов за даними побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить і виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).
Оскільки принцип верховенства права передбачає необхідність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду. Разом з тим вважає, що посилання на існування виключної правової проблеми колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду належним чином не обгрунтувала.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
На підставі вказаних вимог справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» про захист прав споживачів шляхом визнання неправомірними дій постачальника природнього газу виставляти рахунки та вимагати оплати за спожитий побутовим споживачем природній газ.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження на
22 вересня 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: С. В. Бакуліна В. С. Князєв
В. В. Британчук Л. М. Лобойко
М. І. Гриців Н. П. Лященко
Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко
В. І. Данішевська В. В. Пророк
Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач
О. С. Золотніков О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
О. Г. Яновська
