ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Харків
справа № 617/537/19
провадження № 22-ц/818/3721/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П. ,
суддів: Маміної О.В., Кругової С.С.,
за участю секретаря судового засідання : Прокопчук І.В.,
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ,
Відповідач Варварівська сільська рада Вовчанського району Харківської області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приватне сільськогосподарське підприємство «Нива», Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Вовчанська районна державна адміністрація Харківської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Варварівської сільської ради Вовчанського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приватне сільськогосподарське підприємство «Нива», Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Вовчанська районна державна адміністрація Харківської області,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 13 травня 2020 року, ухвалене суддею Глоби М.М., в залі суді в м. Вовчанськ,
В С Т А Н О В И В :
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позову зазначила, що у період з 01.07.1995 року по 23.05.2000 року вона була членом колективного сільськогосподарського підприємства «Нива» (далі КСП «Нива»), працювала на ньому. Відповідно до рішення Вовчанської районної ради народних депутатів за № 625 від 06.11.1996 року КСП «Нива» був виданий державний акт на право колективної власності на землю у розмірі (площею) 4820 га. У додатку до державного акту вона не зазначена. Середній розмір земельної частки (паю) складає 9,75 умовних кадастрових гектарів. Було проведено паювання земель підприємства між його членами та надано дозвіл на виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай). Оскільки вона не була внесена до списку осіб членів підприємств, які мають право на земельну частку (пай), для видачі відповідних сертифікатів, вона не отримала належного їй сертифікату. В зв`язку зі скрутним матеріальним становищем та проблемами зі здоров`ям, вона не встигла звернутись до загальних зборів КСП «Нива» щодо вирішення питання про її внесення до зазначеного списку. В 2019 році з мережі інтернет вона дізналася, що вказане може позбавити її права на земельну частку (пай).
У зв`язку із чим просила визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 9,75 умовних кадастрових гектарів, розташовану на території Варварівської сільської ради Вовчанського району Харківської області, за рахунок земель колишнього КСП «Нива».
Рішенням Вовчанськогорайонного судуХарківської областівід 13травня 2020року взадоволенні позовнихвимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неправомірно відмовлено у задоволенні позову через сплив позовної давності. Посилається на те, що право на земельну ділянку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акту про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), а невнесення до зазначеного вище документа особи, яка була членом КПС на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну ділянку. Законодавець не визначає жодних умов, за яких право особи на земельну частку(пай) колективного сільськогосподарського підприємства може бути припинено або втрачено. Це право гарантоване законодавством та Конституцією України є непорушним та невід`ємним, а отже підлягає захисту без обмеження строку позовної давності. Суд першої інстанції не дослідив в своєму рішенні заяву про поновлення строку позовної давності та заяви про виклик свідка, яким міг би підвередити прийняття позивача в члени КПС «НИВА». Також вказує, що про те, що позивач була дійсно членом КПС «НИВА» вона дізналася тільки в 20196 році, після відповіді Вовчанської РДА.
Представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надана відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення Вовчанськогорайонного судуХарківської областівід 13травня 2020року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 не надала належних та достатніх доказів перебування її в членах КСП «Нива». Також вказує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволення позову через пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 в своєму позові не наведено поважності причин пропуску нею такого строку.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що саме по собі не внесення особи до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не може позбавити її права на земельну частку (пай), однак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки з моменту порушення прав ОСОБА_1 пройшло більше трьох років, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності нею не наведено.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно фотокопії трудової книжки ОСОБА_1 , остання 01.07.1995 року була прийнята в КСП «Нива» в якості свинарки, 20.05.1996 року переведена дояркою. Звільнена з КСП «Нива» 23.05.2000 року (а.с. 16-24).
Як зазначено у архівному витягу Вовчанської РДА за № 01-57/44 від 07.05.2019 року, на засіданні правління КСП «Нива» від 12.09.1995 року було вирішено рекомендувати прийняти умовно в члени КСП ОСОБА_1
27.01.1996 року на засіданні звітно-виборних зборів було прийнято рішення про прийняття в члени КСП «Нива» ОСОБА_1 (а.с. 62-63).
Вовчанською районною радою народних депутатів 16.04.1996 року був виданий КСП «Нива» державний акт серії ХР 08-00-000417 на право колективної власності на землю, згідно якого було передано у колективну власність 4820 гектарів землі в межах згідно з планом (а.с. 28-31).
Розпорядженням Голови Вовчанської РДА за № 403 від 19.07.1996 року затверджений розрахунок вартості земельної частки (паю) та ІІ розміру в умовних кадастрових гектарах КСП «Нива». Кількість осіб, які мають право на земельну частку 450 осіб. Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах 9,85 га (а.с. 46)
З додатків до державного акту вбачається, що ОСОБА_1 не була включена до списку громадян-членів КСП (а.с. 33-44).
Держгеокадастр у листі № ПІ-55/0-62/0/63-19 від 20.03.2019 року повідомив, що у додатку до державного акту на право колективної власності на землю, виданого КСП «Нива» (серія ХР 08-00-000417) та відповідно до «Справи про паювання земель колективної власності КСП «Нива» Вовчанського району Харківської області» (зі змінами та доповненнями) прізвище ОСОБА_1 відсутнє.
У книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСП «Нива» інформація щодо реєстрації сертифікату на право на земельну частку (пай) на прізвище ОСОБА_1 відсутнє.
Середній розмір земельної частки (паю) (уточнений) по колишньому КСП «Нива» складає 9,75 умовних кадастрових гектарів (а.с. 25-26).
Держгеокадастр у листі № ПІ-66/0-73/0/63-19 від 29.03.2019 року повідомив, що розпорядженням голови Вовчанської РДА за № 43 від 31.01.2000 року уточнений середній розмір земельної частки (паю) має площу 9,75 умовних кадастрових гектарів (а.с. 48).
Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (тут і надалі по тексту у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.
Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Установивши, що на час отримання 16 квітня 1996 року КСП «Нива» державного акта на право колективної власності на землю позивач була членом цього КСП і мала право на внесення її до списку осіб на розпаювання землі з метою виділення їй у власність земельної ділянки (пай), однак не була включена до такого списку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.
Разом з тим, за змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.
Таким чином, з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема щодо строків захисту порушеного права - ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно з статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено позовна давність, встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, і з урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що право на позов у ОСОБА_1 виникло з 16 квітня 1996 року (дата отримання КСП «Нива» державного акту на право колективної власності), трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР, минув ще до набрання чинності ЦК України, 2003 року, а отже є підстави для відмови у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, який пропущено позивачем майже на 20 років і поважних причин пропуску цього строку, які могли б бути підставою для його поновлення, не встановлено.
Апелянт посилалася на те, що через скрутне матеріальне становище, оскільки мала на утриманні двох доньок, які навчалися, онука та чоловіка, який був безробітним, мала проблеми із здоров`ям не встигла звернутися до загальних зборів КСП «Нива» з питання щодо внесення її до списку та до суду за захистом порушеного права.
Між тим, належних та допустимих доказів наявності хвороби, яка такий тривалий час не дозволяла захистити своє право - суду не надано. Решта наведених причин пропуску строку поважними судом не визнаються.
В апеляційній скарзі позивач вказувала, що їй було відомо, що відбувалося розпаювання землі КСП «Нива» , однак вона не знала чи була вона членом КСП «Нива», оскільки заяву про прийняття в члени писала в період прийняття на роботу, але рішення про прийняття її в члени були прийнято пізніше і вона його не отримувала, будь-яких інших підтверджень її членства також не отримувала, вважала, що була членом, але документального підтвердження не мала.
Судом об`єктивно враховано, що розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитись з 1996 року, є загальновідомим фактом, а тому ОСОБА_1 , як колишній член колгоспу та член КСП, яка працювала в КСП в 1995-2000 роках, повинна була дізнатись і дізналася про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП «Нива» державного акту на землю.
Аналогічних висновків за подібних обставин дійшов Верховний Суд у постановах: від 26 листопада 2018 року у справі № 395/1324/16-ц (провадження № 61-29106св18), від 20 грудня 2018 року у справі №467/1712/16-ц (провадження №61-15934св18), від 11 лютого 2019 року у справі № 321/296/17 (провадження № 61-28072св18), від 08 травня 2019 року у справі №468/676/17-ц (провадження №61-29914св18).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до констатації факту дотримання нею строку позовної давності в силу її необізнаності про порушене право і з урахуванням часу, коли про це стало відомо, зокрема з моменту отримання у березні 2019 року з листа Вовчанської РДА у 2019 році.
Доводи ОСОБА_1 про те, що вона не знала, що є членом КСП «Нива» є неспроможними, оскільки звертаючись із заявою про зарахування її до членів КСП «Нива» позивачка мала можливість довідатися про результати її розгляду в межах строку позовної давності.
Доводи ОСОБА_1 про те, що до спірних правовідносин не застосовується позовна давність не ґрунтується на законі. Застосування позовної давності щодо спірних правовідносин ОСОБА_1 вважає дискримінацією щодо неї.
Між тим, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні обставин справи судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
У заяві про усунення недоліків апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що вона не згода із вимогою апеляційного суду щодо сплати судового збору, оскільки вважає, що вона звільнена від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».
Такі доводи ОСОБА_1 спростовуються змістом норми, на яку вона посилається, оскільки спірні правовідносини виникли не із відшкодування шкоди.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 13 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н.П.Пилипчук
Судді О.В. Маміна
С.С. Кругова
