ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/1405/16
адміністративне провадження № К/9901/2368/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року (судді: Собків Я.М., Мельничук В.П., Степанюк А.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправним, незаконним та скасування наказу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України (далі відповідач) про:
- визнання протиправним та незаконним наказу тимчасово виконуючого обов`язки командувача Національної гвардії України від 22 грудня 2015 року №212 о/с (по особовому складу) щодо позбавлення ОСОБА_1 військових звань «капітан резерву» та «майор резерву»;
- скасування наказу тимчасово виконуючого обов`язки командувача Національної гвардії України від 22 грудня 2015 року №212 о/с (по особовому складу) щодо позбавлення ОСОБА_1 військових звань «капітан резерву» та «майор резерву».
В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що оскаржуваний наказ видано з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про Національну гвардію України» №876-VII від 13 березня 2014 року, Положенням про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженим Указом Президента України від 28 березня 2014 року № 346/2014, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України (далі - Положення), затвердженим Указом Президента України від 10 серпня 2012 року №470/2012, Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV.
Окрім цього, позивач наголошував на тому, що наказ видано тимчасово виконуючим обов`язки командувача Національної гвардії України з перевищенням наданих йому повноважень, що потягло за собою незаконне позбавлення ОСОБА_1 військових звань «капітан резерву» та «майор резерву».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14 вересня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив повністю.
Мотиви, з яких суд першої інстанції виходив при прийнятті рішення, ґрунтуються на тому, що позбавлення військового звання застосовується як дисциплінарне стягнення та як додаткове покарання у разі засудження за тяжкий або особливо тяжкий злочин. Суд врахував, що накази командира військової частини НОМЕР_1 від 13 серпня 2014 року № 5 о/с та командувача Національної гвардії України від 20 серпня 2014 року № 71 о/с є актами одноразової дії, які на час прийняття спірного наказу вичерпали свою дію шляхом виконання. Суд першої інстанції критично поставився до доводів відповідача щодо права тимчасово виконуючого обов`язки командувача Національної гвардії України скасовувати відповідні накази, оскільки саме такими правами командувач чи особа, що тимчасово виконує його обов`язки, не наділені. На переконання суду, в разі встановлення факту вчинення позивачем протиправних дій, спрямованих на отримання військових звань усупереч підстав, визначених законодавством, відповідач повинен був звернутися до правоохоронних органів та суду з метою вирішення зазначеного питання, зважаючи на те, що чинним законодавством не передбачено порядку позбавлення військовослужбовців військових звань, отриманих з порушенням встановленої процедури.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 листопада 2016 року скасував постанову суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу тимчасово виконуючого обов`язки командувача Національної гвардії України від 22 грудня 2015 року №212 о/с (по особовому складу) у частині відміни пункту наказу командувача Національної гвардії України від 20 серпня 2014 року № 71 о/с (по особовому складу) щодо присвоєння чергового військового звання «майор резерву» капітанові резерву ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), командиру 2-го батальйону спеціального призначення (резервного) військової частини НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України. У цій частині суд прийняв нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив. У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року залишив без змін.
Приймаючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскільки позивачу не присвоювались ні первинне офіцерське звання, ні чергові військові звання до «капітан-лейтенант» включно, то відповідач протиправно прийняв наказ від 20 серпня 2014 року № 71 о/с про присвоєння чергового військового звання офіцера «майор резерву». Отже, видання спірного наказу в частині відміни пункту наказу командувача Національної гвардії України від 20 серпня 2014 року № 71 о/с (по особовому складу) в частині присвоєння військового звання «майор резерву» капітанові резерву ОСОБА_1 , фактично, є усуненням порушень закону, що були допущені при прийнятті наказу від 20 серпня 2014 року № 71 о/с. Тому, на переконання суду, спірний наказ хоч і призводить до зміни військового звання ОСОБА_1 , проте, за вказаних обставин, не є наказом про позбавлення позивача військового звання. Внесення змін та скасування окремих положень наказів, що суперечать закону, на думку суду апеляційної інстанції, є належним способом усунення раніше допущених порушень. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наказ від 22 грудня 2015 року №212 о/с (по особовому складу) в указаній частині прийнятий тимчасово виконуючим обов`язки командувача Національної гвардії України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Верховного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ні позивачем, ні його представниками не надано належних та допустимих доказів про присвоєння ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) первинного офіцерського звання та чергових військових звань до «капітан-лейтенант». Суд апеляційної інстанції зазначив, що в рамках проведеного службового розслідування позивач пояснень не надавав. Однак, зазначена обставина жодним чином не впливає на результати та наслідки такого розслідування, оскільки, на час проведення службового розслідування позивача звільнено зі служби у військовому резерві, а контракт про проходження військової служби розірвано відповідно до статті 100 Закону України «Про вибори народних депутатів України» та на підставі рапорту від 09 лютого 2015 року та постанови Центральної виборчої комісії від 10 листопада 2014 року. Видання спірного наказу не пов`язано із застосуванням до позивача заходів дисциплінарної чи кримінальної відповідальності, натомість здійснено з метою усунення порушень законодавства допущених іншими особами при винесенні наказу командувача Національної гвардії України від 20 серпня 2014 року № 71 о/с та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13 серпня 2014 року № 5 о/с.
Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що Наказ від 22 грудня 2015 року № 212 о/с (по особовому складу), яким виправлені встановлені порушення закону при винесенні наказів №71 о/с від 20 серпня 2014 та від 13 серпня 2014 року № 5 о/с прийнято правомірно і це є належним способом усунення раніше допущених порушень.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду у справі №826/1405/16, не зазначив нормативно-правове обґрунтування прийнятого рішення (процесуальні порушення).
Позиція інших учасників справи.
Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в яких позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
На обґрунтування зазначеної позиції представник відповідача вказує, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції досліджено та надано належну правову оцінку беззаперечним доказам численних порушень з боку посадових осіб військової частини НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України під час прийняття на службу у військовому резерві ОСОБА_1 у військовому званні офіцерського складу та призначення його на командну посаду (командира батальйону). Ці докази не спростовані позивачем і не оскаржені в апеляційному порядку.
Також представник ГУ НГУ зазначає, що спірний наказ видано на підставі висновків службового розслідування, призначеного командувачем Національної гвардії України відповідно до вимог Інструкції про порядок проведення службових розслідувань у Національній гвардії України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24 жовтня 2014 року № 1133 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2014 року за № 1414/26191, а також на підставі законних вимог заступника військового прокурора Центрального регіону України від 08 грудня 2015 року № 06/2-1145вих.15.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 листопада 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 13 серпня 2014 року № 5 о/с зараховано капітана резерву ОСОБА_1 до списків особового складу частини та укладено з ним контракт про проходження військової служби в резерві на 5 (п`ять) років. Підставою видачі цього наказу зазначено заяву ОСОБА_1 про зарахування на службу у військовому резерві від 11 серпня 2014 року, до якої додані копії паспорта громадянина України та тимчасового посвідчення офіцера запасу від 13 серпня 2014 року № 1/оф.
Згідно з тимчасовим посвідченням, ОСОБА_1 взятий на військовий облік офіцерського складу запасу у Вишгородському районному військовому комісаріаті відокремленому підрозділі Київського обласного військового комісаріату у військовому званні капітан-лейтенант, яке прирівнюється до армійського військового звання «капітан».
Наказом командувача Національної гвардії України від 20 серпня 2014 року № 71 о/с капітанові резерву ОСОБА_1 присвоєне чергове військове звання «майор резерву».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09 лютого 2015 року № 6 о/с припинено (розірвано) контракт та звільнено зі служби у військовому резерві майора резерву ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 100 Закону України «Про вибори народних депутатів України» на підставі рапорту від 09 лютого 2015 року та постанови Центральної виборчої комісії від 10 листопада 2014 року.
14 грудня 2015 року до Національної гвардії України надійшов лист військової прокуратури Центрального регіону України від 08 грудня 2015 № 06/2-114, яким повідомлено, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000725, внесеному 17 квітня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 358, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, встановлено, що ОСОБА_1 (до зміни прізвища ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Севастополь) первинне військове звання офіцерського складу не присвоювалося. Указані обставини підтверджуються інформацією з Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України та архівною довідкою Державного галузевого архіву Міністерства оборони України.
Крім того, з метою з`ясування обставин прийняття на службу у військовому резерві Національної гвардії України громадянина ОСОБА_1 , уточнення причин і умов, установлення вини посадових осіб військової частини НОМЕР_1 при прийнятті його на службу та призначення на посаду офіцерського складу до військової частини НОМЕР_1 наказом т.в.о. командувача Національної гвардії України від 10 листопада 2015 року № 647 призначено службове розслідування.
За результатами службового розслідування складений висновок, затверджений т.в.о. командувача Національної гвардії України 21 грудня 2015 року. У вказаному висновку зазначено, що згідно пояснень, відібраних у посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , Північного територіального управління та Головного управління Національної гвардії України, при прийнятті ОСОБА_1 на службу у військовому резерві документи, які він подав, ретельно не перевірялися у зв`язку з прийняттям на службу у військовому резерві великої кількості громадян у стислі строки, ураховуючи суспільно-політичну обстановку на Сході держави та проведення заходів антитерористичної операції. Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 взятий на облік офіцерів запасу згідно з наказом Міністра оборони України від 10 грудня 2010 року № 650/ДСК у військовому званні «капітан-лейтенант» з його слів. Запит за попереднім місцем перебування на військовому обліку у м. Севастополь (АР Крим) не надсилався у зв`язку з його тимчасовою окупацією і підтвердити присвоєння ОСОБА_1 військового звання «капітан-лейтенант» немає можливості. Згідно з листом Генерального штабу Збройних Сил України від 27 лютого 2015 року № 321/к/1749 громадянин ОСОБА_1 , ОСОБА_5 у картотеках офіцерів запасу Збройних Сил України не значиться.
На підставі зазначених вище листа військової прокуратури Центрального регіону України від 08 грудня 2015 року № 06/2-1145 та висновку службового розслідування від 21 грудня 2015 року, т.в.о. командувача Національної гвардії України видав спірний наказ від 22 грудня 2015 року № 212 о/с, яким:
- внесені зміни до наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального управління Національної гвардії України від 13 серпня 2014 року № 5 о/с (по особовому складу) в частині прийняття на службу у військовому резерві та укладення відповідного контракту з капітаном ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ): слова «капітана резерву ОСОБА_1 » замінено словами «громадянина ОСОБА_1 , присвоївши йому первинне військове звання солдат резерву»;
- відмінено пункт наказу командувача Національної гвардії України від 20 серпня 2014 року № 71 о/с (по особовому складу) в частині присвоєння військового звання «майор резерву» капітанові резерву ОСОБА_1 (2718504398), командиру 2-го батальйону спеціального призначення (резервного) військової частини НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України.
Не погодившись з наказом т.в.о. командувача Національної гвардії України від 22 грудня 2015 року № 212 о/с, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон460-IX).
Згідно з пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону460-IX, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 1 Закону України від 13 березня 2014 року № 876-VII «Про Національну гвардію України» (далі Закон № 876-VII) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Національна гвардія України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (стаття 4).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 876-VII до складу Національної гвардії України входять: 1) головний орган військового управління Національної гвардії України; 2) оперативно-територіальні об`єднання Національної гвардії України; 3) з`єднання, військові частини і підрозділи, вищі навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, установи та заклади, що не входять до складу оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України.
Частинами першою, четвертою статті 7 Закону № 876-VII визначено, що безпосереднє військове керівництво Національною гвардією України здійснює командувач Національної гвардії України, який одночасно є начальником головного органу військового управління Національної гвардії України. Повноваження командувача Національної гвардії України щодо керівництва Національною гвардією України та головним органом військового управління Національної гвардії України, його права та обов`язки визначаються Положенням про головний орган військового управління Національної гвардії України, що затверджується Президентом України.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 876-VII комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.
В силу положень частин першої-другої статті 26-1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII) громадяни України (крім тих, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації) в добровільному порядку можуть бути прийняті на службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань. Для цього вони мають пройти професійно-психологічний відбір, за станом здоров`я бути придатними до служби у військовому резерві та відповідати встановленим вимогам проходження служби у військовому резерві. З особою, яка відповідає вимогам, зазначеним у частині першій цієї статті, укладається контракт про проходження служби у військовому резерві відповідно Збройних Сил України або інших військових формувань.
Особливості проходження служби у військовому резерві, в тому числі виконання резервістами обов`язків служби у військовому резерві, визначаються цим Законом та відповідними положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві (частина четверта статті 26-1 вказаного Закону).
За частиною п`ятою статті 5 Закону № 2232-XII присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військовому званні військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, переатестація осіб, які мають спеціальні звання або класні чини, для присвоєння військових звань здійснюються в порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, положеннями про проходження військової служби, положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Військові звання присвоюються довічно.
Указом Президента України від 10 серпня 2012 року № 470/2012 затверджено Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України (далі Положення № 470/2012).
Згідно з пунктами 2, 3 Положення № 470/2012 службу у військовому резерві Національної гвардії України (далі - військовий резерв) проходять військовозобов`язані рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, придатні до військової служби за станом здоров`я, які не досягли граничного віку перебування у військовому резерві та здатні з урахуванням місця проживання (перебування), професійних і моральних якостей до проходження служби в ньому. Громадяни, які виконують військовий обов`язок шляхом проходження служби у військовому резерві, є резервістами.
Громадяни приймаються на службу у військовому резерві в раніше присвоєних їм військових званнях (пункт 47).
Чергові військові звання присвоюються резервістам, в яких закінчився строк вислуги у попередньому військовому званні, призначеним на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачені військові звання, вищі від тих, що вони мають, з урахуванням їх професійно-ділових якостей, організаторських здібностей, результатів командирської (професійної) підготовки і досвіду служби.
Відповідно до пунктів 66 68 Положення № 470/2012 резервіст може бути позбавлений військового звання у зв`язку із засудженням за вчинення злочину, а також у порядку дисциплінарного стягнення під час проходження підготовки або зборів.
Про позбавлення резервіста військового звання у порядку дисциплінарного стягнення посадова особа, якій надано таке право Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, видає відповідний наказ.
Резервіст, позбавлений військового звання: за вироком суду, - звільняється зі служби у військовому резерві після набрання вироком суду законної сили з дня, зазначеного у вироку суду про початок строку відбування покарання; у порядку дисциплінарного стягнення, - звільняється зі служби у військовому резерві не пізніше трьох днів після надходження до військової частини наказу про позбавлення військового звання або трьох днів з дня підписання такого наказу.
За пунктом 1 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28 березня 2014 року № 346/2014, головним органом військового управління Національної гвардії України (далі - головний орган військового управління НГУ) є Головне управління Національної гвардії України.
Командувач Національної гвардії України здійснює безпосереднє військове керівництво Національною гвардією України та, серед іншого, організовує забезпечення виконання та контролю за додержанням законодавства з питань проходження громадянами служби у військовому резерві Національної гвардії України (пункт 9 цього Положення).
Згідно з пунктом 10 Положення № 346/2014 командувач Національної гвардії України, у межах повноважень видає накази, директиви, розпорядження та доручення, організовує і контролює їх виконання. Командувач Національної гвардії України має право скасовувати повністю чи в окремій частині накази командирів (начальників) територіальних управлінь НГУ, з`єднань, військових частин і підрозділів, вищих навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, установ та закладів, що суперечать актам законодавства України, а також наказам, директивам, розпорядженням та дорученням командувача Національної гвардії України.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Предметом судового контролю у цій справі є наказ тимчасово виконуючого обов`язки командувача Національної гвардії України від 22 грудня 2015 року №212 о/с (по особовому складу) щодо позбавлення ОСОБА_1 військових звань «капітан резерву» та «майор резерву»
Спірним наказом т.в.о. командувача Національної гвардії України від 22 грудня 2015 року № 212 о/с, :
- внесені зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13 серпня 2014 року № 5 о/с, а саме: слова «капітана резерву ОСОБА_1 » замінено словами «громадянина ОСОБА_1 , присвоївши йому первинне військове звання солдат резерву».
- відмінено пункт наказу командувача Національної гвардії України від 20 серпня 2014 року № 71 о/с в частині присвоєння військового звання «майор резерву» капітанові резерву ОСОБА_1 .
У цій справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 13 серпня 2014 року та до моменту обрання його народним депутатом України проходив службу у військовому резерві військової частини НОМЕР_1 .
13 серпня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув громадянин ОСОБА_1 з метою постановлення на військовий облік офіцерів запасу.
Для взяття на тимчасовий облік ОСОБА_1 були надані наступні документи: паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області та довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, заяву про прийняття на військовий облік офіцерів запасу; заяву на видачу тимчасового посвідчення офіцера запасу; заповнену алфавітну карту громадянина ОСОБА_1 ; відомість №916 від 29 серпня 2014 року на видачу військових квитків офіцера запасу за серпень 2014 року заповнений бланк тимчасового посвідчення офіцера запасу на громадянина ОСОБА_1 від 13 серпня 2014 року №1/оф; копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 серпня 2014 року №13 про зарахування капітана запасу ОСОБА_1 в списки особового складу частини та на всі види забезпечення, а також про укладання контракту про проходження служби у військовому резерві; запит військовому комісару м. Севостопаля на отримання особової справи офіцера запасу капітан-лейтенанта ОСОБА_1 та повідомлення про зміну прізвища та власного імені ОСОБА_4 на ОСОБА_6 .
На підставі вказаних документів позивача прийнято на військову службу у військовому званні «капітан резерву» та призначено на посаду командира 2-го батальйону спеціального призначення (резервного) військової частини НОМЕР_1 з укладенням відповідного контракту. В подальшому ОСОБА_1 присвоєно чергове звання «майора резерву».
Суд апеляційної інстанцій правильно встановив, що ОСОБА_1 первинне військове звання не присвоювалось, військовим комісаром Вишгородського районного військового комісаріату відокремленого підрозділу КОВК неправомірно було поставлено ОСОБА_1 на військовий облік офіцерів запасу у військовому званні «капітан-лейтинант» та видано тимчасове посвідчення офіцера запасу від 13 серпня 2014 року №1/оф, що в свою чергу призвело до його помилкового прийняття на службу у військовому званні капітана резерву, а також в наступному присвоєно йому чергове звання «майор резерву». Позивачем також не надано доказів на спростування вказаних обставин. Службове розслідування призначено не у зв`язку із допущенням позивачем дисциплінарного проступку, а з метою з`ясування обставин прийняття на службу у військовому резерві Національної гвардії України громадянина ОСОБА_1 , уточнення причин і умов, установлення вини посадових осіб військової частини НОМЕР_1 при прийнятті його на службу та призначення на посаду офіцерського складу до військової частини НОМЕР_1 відносно посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , яких, за результатом службового розслідування і було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до приписів статті 78 КАС України вказані обставини не потребують додаткового доказування, оскільки ці обставини встановлені рішенням суду у справі №810/2352/16, зокрема постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року. Верховний Суд постановою від 06 грудня 2019 року у справі № 810/2352/16 (провадження №К/9901/21812/18) зазначені рішення залишив без змін.
Щодо повноважень командувача Національної гвардії України вносити зміни до наказів командирів (начальників) територіальних управлінь НГУ, з`єднань, військових частин і підрозділів, вищих навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, установ та закладів, колегія суддів зазначає таке.
Командувач Національної гвардії України здійснює безпосереднє військове керівництво Національною гвардією України та, серед іншого, організовує забезпечення виконання та контролю за додержанням законодавства з питань проходження громадянами служби у військовому резерві Національної гвардії України (пункт 9 Положення №346/2014).
Згідно з пунктом 10 Положення №346/2014 командувач Національної гвардії України, у межах повноважень видає накази, директиви, розпорядження та доручення, організовує і контролює їх виконання. Командувач Національної гвардії України має право скасовувати повністю чи в окремій частині накази командирів (начальників) територіальних управлінь НГУ, з`єднань, військових частин і підрозділів, вищих навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, установ та закладів, що суперечать актам законодавства України, а також наказам, директивам, розпорядженням та дорученням командувача.
В цьому випадку колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами відповідача про те, що обраний командувачем Національної гвардії України спосіб внести зміни до наказу, а також відмінити пункт наказу, який суперечить вимогам законодавства України, є законним, оскільки він полягає саме в забезпеченні дотримання встановлених законом порядку і правил присвоєння військовослужбовцям та резервістам Національної гвардії України військових звань і не є наслідком дисциплінарної чи кримінальної відповідальності позивача.
Також суд зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2012 року у справі № 21-216а11 є доречним, оскільки скасування свого наказу в частині, що не відповідає закону є реалізацією суб`єктом владних повноважень власної компетенції.
Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що спірним наказом його не позбавлено звання, оскільки не можна позбавити військового звання особу, якій це військове звання не присвоювалось. Спірним наказом приведено у відповідність до законодавства України наказ від 13 серпня 2014 року № 5 о/с та враховано численні порушення з боку позивача при прийнятті на військову службу.
Таким чином, наказ т.в.о. командувача Національної гвардії України від 22 грудня 2015 року № 212 о/с є законним, виданий відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечить чинному законодавству та не пов`язаний з порушенням конституційних прав та свобод позивача.
Доводи та аргументи відповідача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою суду обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги .
За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачА.Г. Загороднюк
судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов
