Єдиний державний реєстр судових рішень
ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2021 року справа №360/3259/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Блохіна А.А., суддів: Гаврищук Т.Г., Гайдар А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Акермана Олега Матвійовича на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 360/3259/20 (головуючий І інстанції Шембелян В.С., складене в повному обсязі 12 жовтня 2020 року в м. Сєвєродонецьк) за позовом представника позивача Акермана Олега Матвійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
01 вересня 2020 року представник позивача Акермана Олега Матвійовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, управління), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 30.05.2019 про відмову у поновленні виплати пенсії за вислугу років, як військовослужбовцю ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за вислугу років, як військовослужбовцю ОСОБА_1 з дати припинення, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни та виплачувати на визначений пенсіонером банківській рахунок, відкритий в АТ КБ "Приватбанк".
В обґрунтування позову зазначено, що позивач до червня 2014 року проживав у м. Луганську та перебував на обліку в управлінні, отримував пенсію за вислугу років, як військовослужбовець. З червня 2014 року по теперішній час позивач проживає в Ізраїлі.
З 01.11.2014 виплату пенсії позивачу призупинено, як і всім іншим пенсіонерам, що мали місце реєстрації на території проведення АТО.
Листом № 11503/03-01 від 28.08.2018 представнику позивача повідомлено, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до УПФУ в м.Сєверодонецьку Луганської області та надати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та заяву про відкриття рахунку в АТ "Ощадбанк".
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2018 по справі № 1240/2909/18, залишеному без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2019 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву від 15.03.2018 з дотриманням вимог ст. 62 Закону № 2262-ХІІ та Закону № 1058-ХV з урахуванням правової позиції суду.
Проте, на виконання зазначеного рішення суду управлінням прийнято рішення від 30 травня 2019 року про відмову в поновленні виплати пенсії. В обґрунтування якого зазначено, що правового підґрунтя виплачувати пенсію ОСОБА_1 немає, оскільки він проживає в країні, з якою відсутній міжнародний договір в галузі соціального забезпечення, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
На думку позивача рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 30 травня 2019 року є протиправним та таким, що порушує його право на соціальне забезпечення.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 360/3259/20 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 30 травня 2019 року б/н про відмову в поновлені пенсії ОСОБА_1 за заявою від 15 березня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 15 березня 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив змінити рішення суду першої інстанції та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за вислугу років, як військовослужбовцю ОСОБА_1 з дати припинення, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни та виплачувати на визначений пенсіонером банківській рахунок, відкритий в АТ КБ "Приватбанк".
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , є пенсіонером, отримує пенсію за вислугою років довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 01.07.1999 серія НОМЕР_2 (а.с. 9-11).
Позивач перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262 по лінії Міністерства оборони України.
До виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю позивач проживав в м. Луганську та отримував пенсію за вислугу років. Надалі виїхав до Ізраїлю, в зв`язку з чим виплату пенсії позивачу припинено з листопада 2014 року.
15.03.2018 представник ОСОБА_1 , за нотаріально посвідченою довіреністю - Акерман О.М. , звернувся до ГУПФУ в Луганській області із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за вислугу років як військовослужбовцю з дати припинення, з врахуванням всіх індексацій, підвищень, надбавок та доплат відповідно до пенсійного законодавства України як непрацюючому пенсіонеру, дитині війни. Просив надіслати рішення за наслідками розгляду заяви про поновлення виплати пенсії, повідомити про згоду на перерахування коштів на банківський рахунок, відкритий в ПАТ КБ "Приватбанк", повідомити, чи здійснено запит паперової або електронної пенсійної справи.
При цьому в заяві від 15.03.2018 зазначене місце проживання позивача - АДРЕСА_1 (а.с. 12).
За результатами розгляду даної заяви та доданих документів головним управлінням було винесено рішення про відмову в поновленні виплати пенсії від 02.04.2018 №8.
Вказані дії відповідача були оскаржені представником позивача у судовому порядку, та рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2018 по справі № 1240/2909/18, залишеному без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 08.03.2019, визнано протиправним та скасоване рішення відповідача № 8 від 02.04.2018. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву від 15.03.2018 з дотриманням вимог ст.62 Закону № 2262-ХІІ та Закону № 1058- ІV з урахуванням правової позиції суду (а.с.13-22).
Зобов`язуючи відповідача повторно розглянути заяву позивача, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що відносно позивача повинні бути застосовані положення ч.2 ст.62 Закону України № 2262 стосовно виплати пенсії в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2018 по справі № 1240/2909/18 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 , та прийняло спірне рішення від 30.05.2019 б/н про відмову в поновленні пенсії ОСОБА_1 (а.с.22-23).
Підставою для винесення даного рішення слугувала та обставина, що ОСОБА_1 постійно проживає в країні, з якою відсутні міжнародні договори у галузі соціального забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; відсутнє повідомлення відповідного органу з питань пенсійного забезпечення держави за новим місцем проживання особи.
Отже, саме ці підстави для відмови відповідача в поновленні позивачу пенсії мають бути оцінені судом під час розгляду цієї справи.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058 (який є базовим в системі пенсійного забезпечення, далі - Закон № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058 закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 1058, право на отримання пенсій мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.
Частиною 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" даний закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватись на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить ньому Закону.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за "принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Матеріалами справи встановлено, що позивачу призначена пенсія за вислугою років з 01.07.1999 згідно пенсійного посвідчення від 30.03.2000 серії НОМЕР_2 (а.с. 9).
Пенсія позивача призначена відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262 (Закон України № 2262), що не заперечується відповідачем.
Статтею 62 Закону України № 2262 визначено, що пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина 2 вказаної статті).
Судом встановлено, що позивач виїхав на постійне місце проживання за кордон восени 2014 року, тобто після призначення йому пенсії у 1999 році відповідно до положень Закону України № 2262, що визнають сторони.
Після того, як рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 (далі - Рішення КСУ) із Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" були виключені норми п. 2 ч. 1 ст. 49 та друге речення ст. 51, які забороняли виплату пенсій особам, що виїхали на місце постійного проживання за кордон, в Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не міститься жодної норми, яка б скасовувала право пенсіонера на отримання ним пенсії в результаті того, що він проживає не в Україні.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
З 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.
В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України № 1382-IV від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.
Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Крім того, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2018 у справі № 1240/2909/18, яке набрало законної сили 18.03.2019, встановлено, що позивач ОСОБА_1 як громадянин України, проживаючи за кордоном, має право на виплату призначеної йому пенсії.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, відмовляючи позивачу у поновленні пенсії, відповідач не врахував висновки суду викладені в рішенні від 19.12.2018 у справі № 1240/2909/18, зовсім не надав їм оцінку, допустив не повне з`ясування всіх обставин, з урахуванням положень ч.2 ст.62 Закону України № 2262, які повинні бути застосовані при даних спірних правовідносинах, стосовно виплати пенсії позивачу в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність прийнятого відповідачем рішення від 30.05.2019 та, відповідно, його скасування.
Суд зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу відповідач був зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Стосовно дати з якої необхідно поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов наступних висновків.
Наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, останній повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.
Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області 15.03.2018 із заявою про поновлення пенсії (арк. спр. 12).
Отже, з 15.03.2018 у відповідача виник обов`язок щодо поновлення раніше призначеної позивачу пенсії. З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції не врахована правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 наступного змісту.
В Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Колегія суддів зазначає, що позовні вимоги щодо поновлення виплати пенсії із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Вирішення питання про поновлення пенсії позивачу з проведенням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування всіх підвищень та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду. Питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.
Вимоги позивача про зобов`язання виплачувати поновлену пенсію на банківський рахунок, відкритий у АТ КБ "ПриватБанк", колегія суддів вважає передчасними, оскільки у суду немає підстав вважати, що відповідач не буде виплачувати пенсію у майбутньому на цей рахунок.
Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити. Абзац третій резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року викласти в такій редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області провести ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) поновлення та виплату пенсії з дати припинення, з компенсацією втрати частини доходів». Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника позивача Акермана Олега Матвійовича на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 360/3259/20 - задовольнити частково.
Змінити рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 360/3259/20.
Абзац третій резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року викласти в такій редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області провести ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) поновлення та виплату пенсії з дати припинення, з компенсацією втрати частини доходів». В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 360/3259/20 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 02 лютого 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
А.В. Гайдар
