УХВАЛА
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/11887/18
адміністративне провадження № К/9901/9411/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №826/11887/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
18.03.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №826/11887/18 (згідно з трек-номером поштового відправлення скаргу надіслано 17.03.2021).
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.
Скаржником зазначено, що повний текст оскаржуваного рішення складено 15.02.2021, таким чином, з урахуванням положень статті 329 КАС України, касаційна скарга подана в межах строку на касаційне оскарження.
Перевіривши зміст касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що скаржником на сторінці 3 касаційної скарги вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, на сторінці 9 - пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, також на сторінці 12 касаційної скарги скаржник вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.08.2020 у справі №826/13307/18, на сторінці 15 скарги - про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Перевіряючи правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 14.05.2018 №0731140304 щодо нарахування грошового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб, Шостим апеляційним адміністративним судом в оскаржуваній постанові від 10.02.2021 у справі №826/11887/18 зроблено висновок, що якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції посилався на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постановах від 08.06.2016 у справі №21-804а16 та від 12.09.2017 у справі №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31.08.2018 у справі №825/308/17, від 19.06.2018 у справі №822/2696/17, від 17.12.2019 у справі №804/4739/16.
Скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано, у чому полягає помилковість врахування судом апеляційної інстанції такої правової позиції.
Роблячи правовий висновок про розмір ставки місцевого податку з посиланням на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017 у справі №826/10434/16, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Така правова позиція була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі №520/12022/17, та Верховним Судом у постановах від 31.08.2018 у справі №822/1815/16, від 21.08.2018 у справі №805/2339/16-а.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 5.6 (пункт 5.4 у редакції 2017 року) Положення про плату за землю в м. Києві втратив чинність з 27.06.2017, і саме з цього періоду його застосування для визначення зобов`язання із земельного податку є протиправним.
Доводи касаційної скарги не містять посилань на неправильність застосування судом апеляційної інстанції таких висновків Верховного Суду.
В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що орган місцевого самоврядування на виконання покладених на нього пунктом 12.4 статті 12 ПК України повноважень диференціював ставки податку в межах, встановлених пунктом 274.1 статті 274 ПК України, в залежності від платника такого податку. Так, юридичні особи державної та комунальної форми власності та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, сплачують земельний податок за ставкою 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, натомість, інші юридичні особи, в постійному користуванні яких перебувають відповідні земельні ділянки, сплачують земельний податок за ставкою 3%.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2020 у справі №826/13307/18.
Скаржником зазначено про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.08.2020 у справі №826/13307/18 про те, що пункт 5.6 (5.4 у редакції 2017 року) Положення про плату за землю в м. Києві втратив чинність з 27.06.2017 і саме з цього періоду його застосування для визначення зобов`язання із земельного податку є протиправним.
Разом з тим, ПАТ «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» не вказано норми матеріального права, які неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; не наведено вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; не вказано висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню та застосуванню.
В цій частині скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, в той час як оскарження зазначених у частині 1 статті 328 КАС України судових рішень, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, передбачено пунктом 2 частини 4 статті 328 КАС України, який скаржником не вказано.
Натомість пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України передбачає можливість касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 цієї статті, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Також суд апеляційної інстанції зробив висновок, що, як убачається зі змісту акту перевірки, підставою для збільшення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки стало виявлення контролюючим органом не проведення його нарахування на такий об`єкт як квартира, яка перебувала у власності позивача з 09.10.2002 по 22.02.2017.
Скаржником не зазначено, що судом невірно встановлено такі обставини, натомість зроблено посилання на недостовірність оцінки інших доказів у справі.
Верховний Суд зауважує, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Шостий апеляційний адміністративний суд в оскаржуваній постанові зазначив, що грошові зобов`язання з податку на землю та на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначені платником самостійно до постановлення 27.08.2017 Господарським судом міста Києва ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ «Київський суднобудівний-судноремонтний завод», є такими, на які поширюється дія мораторію, запровадженого зазначеною ухвалою.
Визначені ж відповідачем грошові зобов`язання спірними податковими повідомленнями-рішеннями є такими, що виникли після запровадження мораторію, а тому є поточними зобов`язаннями, на яких дія мораторію не поширюється.
На думку ПАТ «Київський суднобудівний-судноремонтний завод», висновок апеляційного суду, що лише після узгодження суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом, така сума підлягає сплаті, тобто набуває статусу зобов`язання, що у спірних правовідносинах відбувається після введення мораторію, зроблено без урахування постанови Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №904/1693/19.
Скаржником наведено витяг з вказаної постанови (пункти 6.2-6.28) та зроблено висновок, що підставою касаційного оскарження у відповідній частині є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних у вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду норм права (Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Податкового кодексу України).
Верховний Суд зазначає, що у при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України обов`язковим є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Разом з тим, скаржником не вказано конкретні норми матеріального права, які, на його думку, неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, не конкретизовано висновок Верховного Суду, який не був врахований судом, не обґрунтовано, у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Так, предметом судового розгляду у даній справі є правомірність нарахування грошового зобов`язання, а у справі 904/1693/19 - визнання платника банкрутом, визнання кредиторських вимог.
Верховний Суд зауважує, що подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Також ПАТ «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» вказано, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266, пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, частини 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України) у подібних правовідносинах.
При цьому скаржником не вказано відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.
Пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України передбачено, що підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України скаржник повинен вказати: 1) норми матеріального права, які неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте скаржником не конкретизовано, у чому полягає неправильність застосування судом апеляційної інстанції відповідних норм права як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 332, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №826/11887/18 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяІ.А. Васильєва
