Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 вересня 2020 року
у справі № 9901/145/20
Адміністративна юрисдикція
Щодо обмеження можливості оскарження актів індивідуальної дії
Фабула справи: ОСОБА _1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати:
- рішення Комісії від 6 березня 2019 року № 313/вс-19, № 346/вс-19 про визнання Федорак Л. М. такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Вищому антикорупційному суді, та про внесення рекомендації ВРП щодо призначення Федорак Л. М. на посаду судді Вищого антикорупційного суду;
- рішення ВРП від 18 березня 2019 року № 808/0/15-19 про внесення Президентові України подання про призначення Федорак Л. М. на посаду судді Вищого антикорупційного суду;
- Указ Президента України від 11 квітня 2019 року № 128/2019 про призначення Федорак Л. М. на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, оскільки цей позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить її скасувати. ОСОБА_1 зазначає, що здійснення правосуддя незаконно призначеною на посаду судді порушує його право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція)), а також внаслідок виплати їй суддівської винагороди за рахунок податків позивача - і права власності останнього (п. 1 Протоколу 1 до Конвенції).
Правова позиція Верховного Суду: за приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС).
На відміну від нормативно-правового акта індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
Ураховуючи наведені норми КАС, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Висновки: обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють юридичні наслідки. Одним із завдань таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів. Це досягається законодавчо встановленими обмеженнями, які є пропорційними переслідуваній меті.
Ключові слова: неповноважний склад суду, суб'єкт владних повноважень, право на суд
