Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 30 червня 2015 року
у справі № 21-1438а15
Адміністративна юрисдикція
Щодо захисту права власності шляхом пред'явлення позову про зняття особи з реєстрації місця проживання
Аналогічна правова позиція висловлена
Верховним Судом України в постанові
від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11
Фабула справи: ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 звернулися до суду з адміністративним позовом до відділу ДМСУ, третя особа - ОСОБА_22, про зобов'язання скасувати внесені до реєстраційного обліку відомості про зняття ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 з реєстрації місця проживання. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач неправомірно зняв позивачів з реєстраційного обліку.
На підставі постанови окружного адміністративного суду, залишеної без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду та ухвалою Вищого адміністративного суду України, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 відмовлено.
Мотивація заяви про перегляд судового рішення: ОСОБА_19, ОСОБА_20 ОСОБА_21 вказують на наявність підстав неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (в редакції, чинній на час спірних правовідносин; далі - Закон № 1382-IV) та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Правова позиція Верховного Суду: у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до ст. 7 Закону № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Висновки: у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Ключові слова: захист цивільних прав, способи захисту права власності, негаторний позов, оскарження рішень органів державної міграційної служби, порядок зняття з реєстрації місця проживання
