Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 грудня 2020 року
у справі № 398/4220/17
Цивільна юрисдикція
Щодо визнання договору оренди землі удаваним без застосування наслідків недійсного правочину
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові
від 29 січня 2020 року у справі № 903/154/19
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання удаваним договору оренди земельної ділянки, укладеного між ними, застосувати наслідки, передбачені статтею 235 ЦК України.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що сторони спору уклали договір оренди земельної ділянки на 49 років, при цьому відповідач зобов’язався сплатити орендну плату одразу за весь цей час. Отже, на думку позивача, спірний договір вчинено з метою приховання незаконного правочину, отже є удаваним, а тому його необхідно визнати недійсним, так як він суперечить закону.
Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову. Судові рішення мотивовані тим, що договір містить усі істотні умови договору оренди землі, він не передбачає переходу права власності на земельну ділянку, між сторонами виникли правовідносини, що характерні саме для договору оренди.
КЦС ВС скасував судові рішення і відмовив у задоволенні позову з інших правових підстав.
ОЦІНКА СУДУ
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити правочин, який насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Таким чином, вимоги про визнання удаваним договору спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору та підлягають з`ясуванню судом під час вирішення спору (пункти 43, 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, провадження № 14-498цс18).
ВИСНОВКИ: звертаючись з позовом про визнання договору оренди удаваним, позивач не заявляв вимоги визнати договір купівлі-продажу недійсним, при цьому позивач у позовній вимозі не визначив та не обґрунтував, які саме наслідки удаваного правочину необхідно застосувати до спірних правовідносин.
З огляду на наведене та враховуючи, що сама по собі вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, зокрема, у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочину недійсним, а такий спір у цій справі відсутній, то обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним та самостійним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за таким правочином регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, ці правила також застосовуватимуться при вирішенні спору за таким правочином чи стосовно нього.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на судовий захист, підстави недійсності правочинів, способи захисту цивільних прав, право на ефективний засіб юридичного захисту, захист прав землевласника
