Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 14 грудня 2020 року
у справі № 661/905/19
Цивільна юрисдикція
Щодо умови настання відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені)
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів.
Суд встановив, що рішенням міського суду стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини – ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки доходу боржника. На підставі цього рішення позивачу видано виконавчий лист. У подальшому рішення суду змінено, визначено розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Раніше виданий виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню; виконавче провадження закінчено. Внаслідок помилки державного виконавця утворилася заборгованість зі сплати аліментів за цим виконавчим листом.
Рішенням міського суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.
ОЦІНКА СУДУ
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачені випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства.
Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов’язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що вина ОСОБА_3 у простроченні сплати аліментів відсутня, оскільки заборгованість за аліментами виникла унаслідок неправильного їх нарахування державним виконавцем, а саме у зв’язку із помилковим тлумаченням останнім норм статті 195 СК України при розрахунку щомісячної суми стягнення для платника аліментів.
Крім того, суд встановив, що відповідач сплачує заборгованість за аліментами щомісячно, як йому запропонував державний виконавець, та сплачує аліменти за новим виконавчим листом, що також свідчить про відсутність у ОСОБА_3 умислу на ухилення від сплати заборгованості за аліментами.
ВИСНОВКИ: відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: ухилення від сплати аліментів, санкції за ухилення від сплати аліментів, підстави стягнення неустойки, способи забезпечення виконання зобов'язання, тягар доказування
