Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 лютого 2021 року
у справі № 904/2979/20[1]
Господарська юрисдикція
Щодо обставин визнання договору поруки фіктивним
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ "Серединецьке" звернулося з позовом до ТОВ "Агротек" та ТОВ "Торговий дім "Армада ЛТД" про визнання недійсним укладеного відповідачами договору поруки на підставі ст.ст. 215, 234 ЦК України.
Позовні вимоги обґрунтовані фіктивністю оспорюваного договору, який, за твердженням позивача, укладався не з метою настання реальних наслідків, а з метою приховати справжні наміри його сторін - змінити територіальну юрисдикцію (підсудність) пред'явлення позову про стягнення заборгованості за укладеним ТОВ "Серединецьке" (лізингоодержувач) та ТОВ "Агротек" (лізингодавець) договором фінансового лізингу, а також іншими укладеними договорами поруки, на господарський суд за місцезнаходженням ТОВ "Торговий дім "Армада ЛТД".
Господарський суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в позові відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Таким чином, суд з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.
ВИСНОВКИ: при застосуванні приписів статті 234 ЦК України у вирішенні питання щодо того, чи наявні наміри сторін договору поруки щодо створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, несуттєве, часткове виконання (в порівнянні з розміром основного зобов`язання) поручителем своїх обов`язків за договором поруки не завжди свідчить про те, що оспорюваний правочин не є фіктивним, цей факт потрібно оцінювати у сукупності з іншими встановленими судами обставинами, на які посилається заінтересована особа.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: недійсність правочинів, акцесорне зобов'язання, правочини з вадами волі, правова природа фіктивних правочинів
