Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 вересня 2019 року
у справі № 904/4567/18
Господарська юрисдикція
Щодо обставин визнання договору поруки фіктивним
ФАБУЛА СПРАВИ
ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПрАТ "ПГЗК") звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Техно-Бізнес" та ТОВ "Спецкомплект-Інжиніринг" про визнання недійсним договору поруки, укладеного між ТОВ "Спецкомплект-Інжинірінг" (поручитель) та ТОВ "Техно-Бізнес" (кредитор), відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ПрАТ "ПГЗК", що виникли з договору підряду на капітальний ремонт.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір: не містить істотних умов, необхідних для його укладання; не направлений на настання реальних правових наслідків, обумовлених таким договором, що є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ч. 5 ст. 203, ст.ст. 215, 234 ЦК України.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ необхідно враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
ВИСНОВКИ: у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення умислу його сторін.
Таким чином, фактичне вчинення відповідачами дій на виконання своїх обов`язків за договором поруки спростовує аргументи позивача про відсутність у відповідача наміру взяти на себе обов'язки позивача за основним зобов'язанням та про його укладання сторонами без спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: недійсність правочинів, акцесорне зобов'язання, правочини з вадами волі, правова природа фіктивних правочинів
