Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 березня 2024 року
у справі № 910/12955/20
Господарська юрисдикція
Щодо відсутності посилання на кредитні договори, укладенням яких завдано збитки, у постанові НБУ про визнання банку неплатоспроможним
Фабула справи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до господарського суду з позовом до ОСОБА_1-ОСОБА_15 про солідарне стягнення 1 477 708 016,17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані спільним завданням майнової шкоди відповідачами як посадовими особами ПАТ "Платинум Банк" внаслідок прийняття останніми необґрунтованих та недобросовісних рішень в складі колегіальних органів управління ПАТ "Платинум Банк". Позивач визначав заявлену до стягнення шкоду у розмірі неповерненої банку суми кредитної заборгованості за договорами та списану у збиток.
Господарський суд у задоволенні позову відмовив.
Апеляційний господарський суд рішення господарського суду скасував та ухвалив нове - про задоволення позову.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_4 вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18.
Правова позиція Верховного Суду: той факт, що НБУ не зазначило обставину укладення спірних кредитних договорів як підставу для віднесення Банку до категорії неплатоспроможним не свідчить про те, що дії, пов`язані з прийняттям рішень щодо укладення та безпосередньо укладення цих договорів та додаткових угод до них були вчинені відповідачами з дотриманням вимог закону та не призвели до заподіяння Банку шкоди.
Також, згідно ч. 1 ст. 34 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент початку процедури виведення Банку з ринку) Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 цієї статті.
Ч. 6 ст. 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає, що Фонд вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
Фонд зобов'язаний забезпечити проведення інвентаризації банківських активів і зобов'язань. Під час інвентаризації перевіряється наявність і відповідність балансової вартості фактичній вартості таких активів та зобов'язань неплатоспроможного банку заборгованості за кредитами перед банком, у тому числі наявності забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами (п.2 ч.7 ст.38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Тобто перевірка правочинів банку здійснюється після прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Висновки: відсутність посилання на кредитні договори у постанові НБУ про визнання банку неплатоспроможним не свідчить про правомірність проведених банківських операцій.
Ключові слова: перебіг позовної давності, солідарне стягнення шкоди, доведення вини, балансова вартість активу
