Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 квітня 2023 року
у справі № 910/5172/19[2]
Господарська юрисдикція
Щодо принципу заборони суперечливої поведінки
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові
від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовами до Національного банку України та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про:
- визнання недійсними кредитних договорів, укладених між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», на виконання постанов Правління Національного банку України;
- визнання недійсними договорів поруки, укладених між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», на забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.
Господарський суд рішенням позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив повністю.
Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду залишене без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідач-2 зазначає, що позивач станом на час укладення кожного з оспорюваних кредитних договорів був одним із трьох членів Наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»; особисто на засіданнях загальних зборів акціонерів затверджував фінансову та річну звітність відповідача-2, в якій відображалися кредитні зобов`язання перед Національним банком України; позивач особисто на засіданнях Наглядової ради голосував за продовження строків кредитних договорів та погодження предметів забезпечення кредитних договорів.
Відповідно до частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Верховний Суд вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин принцип заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також статтю 13 Цивільного кодексу України про заборону зловживання правами.
Позивач, будучи власником істотної участі в банку, брав безпосередню участь у правовідносинах між Національним банком України та Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» щодо видачі стабілізаційних кредитів, надавав відповідне забезпечення цих договорів, а також як член Наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» голосував за продовження строків цих договорів, у зв`язку з чим подальше заперечення ним дійсності кредитних договорів та договорів поруки є зловживанням своїм правом, яке спрямоване на завдання шкоди відповідачам.
Суд вважає, що єдиним мотивом заперечення дійсності цих правочинів було небажання позивача нести відповідальність за зобов'язаннями відповідача-2, на підставі договорів поруки, оскільки повне виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань за спірними кредитними договорами відбулося вже під час розгляду цієї справи у суді.
ВИСНОВКИ: доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: межі здійснення цивільних прав, правовідносини з банками, кредитне зобов'язання, акцесорне зобов'язання, недійсність правочинів
