Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 серпня 2023 року
у справі № 910/8115/19(910/13492/21)[1]
Господарська юрисдикція
Щодо визначення ціни продажу права вимоги за договором про відступлення права вимоги
ФАБУЛА СПРАВИ
У межах справи про банкрутство ТОВ «Зв`язоктехсервіс» його ліквідатор - арбітражний керуючий звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ «Ай-Тек Україна», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.
Ухвалою господарського суду відмовлено повністю у задоволенні заяви ТОВ «Зв`язоктехсервіс» в особі ліквідатора про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Зв`язоктехсервіс» і ТОВ «Ай-Тек Україна».
Постановою апеляційного господарського суду ухвалу господарського суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.
Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.
Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.
Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.
Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
ВИСНОВКИ: сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.
Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).
Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави заміни кредитора, правова природа договору факторингу, правова природа договору відступлення права вимоги
