Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 червня 2021 року
у справі № 910/7223/18
Господарська юрисдикція
Щодо обов’язку комітента забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення 810000 грн. заборгованості, 36000 грн. 3% річних, 36000 грн. інфляційних втрат, 37100 грн. пені.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач не виконав умови договору купівлі-продажу цінних паперів, не сплатив грошові кошти позивачу, право вимоги яких останній набув на підставі договору про відступлення права вимоги.
ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ТОВ «Капітал-Стандарт», Компанії «Тріантал Інвестментс ЛТД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу пайових цінних паперів, укладеного між ТОВ "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "Приватбанк" та визнання недійсним договору комісії, укладеного між компанією "Тріантал Інвестментс Лтд" та ПАТ КБ "Приватбанк".
В обґрунтування зустрічного позову банк зазначає, що в порушення ст. 1011 ЦК України та Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами (затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 1449 від 12.12.2006), за умовами договору купівлі-продажу цінних паперів банк зобов`язався оплатити цінні папери, придбані для Компанії «Тріантал Інвестментс Лтд», власними коштами. На переконання банку така умова випливала з положень договору комісії, примірник якого у банку відсутній.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 вартість цінних паперів у розмірі 810 000,00 грн, 3% річних у розмірі 36 000,00 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 36 000,00 грн., судовий збір у розмірі 13 230,00 грн. У задоволенні іншої частини первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Мотивація касаційної скарги: АТ КБ "Приватбанк" стверджує про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме положень ст. 1024 ЦК України, як правової підстави для висновку про відсутність у комітента зобов'язання забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою, визначеного ч. 1 ст. 1016 ЦК України.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно з ч. 1 ст. 1016 ЦК України комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою.
За положеннями ст. 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.
Верховний Суд звертає увагу, що договір комісії відноситься до числа договорів про надання нематеріальних посередницьких послуг, головним чином при здійсненні торгових операцій. Сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний (комітента) рахунок.
Отже, законом чітко визначено таку особливість договорів комісії, як зобов'язання комісіонера вчинити правочин за рахунок саме комітента. Вказане випливає з аналізу наведених вище норм права.
При цьому, як вбачається із встановлених судами обставин, за п. 2.1 договору купівлі-продажу цінних паперів розрахунки згідно цього договору здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця (ПАТ КБ «Приватбанк») на поточний рахунок продавця (ТОВ «Капітал-Стандарт»). Покупець зобов'язується сплатити загальну вартість ЦП продавцю за рахунок власних коштів.
Тобто вказаний договір купівлі-продажу, який вчинено на виконання договору комісії, передбачає зобов'язання комісіонера вчинити правочин за власний рахунок.
З огляду на це, суду слід було дослідити правову природу спірних договорів, зокрема, встановити, чи відповідає договір комісії наведеним нормам законодавства та чи мав право банк укладати на підставі цього договору комісії спірний договір купівлі-продажу цінних паперів.
У ст. 1024 ЦК України, на яку послались господарські суди попередніх інстанцій, закріплено право комісіонера на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.
Проте господарські суди попередніх інстанцій помилково ототожнюють поняття «витрати комісіонера, зроблені ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків» з поняттям «зобов`язання комітента перед третьою особою (в даному випадку оплата вартості майна)».
Висновки: комітент зобов'язаний відшкодувати комісіонерові витрати, пов'язані з виконанням ним доручення. Ці витрати не є відшкодуванням вартості набутого майна, оскільки за умовами законодавства, яке регулює правовідносини з договору комісії, комісіонер вчиняє правочин за рахунок комітента і останній зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою.
Ключові слова: підвищення ціни відчужених акцій, формула визначення ціни на акції, неподання витребуваних судом доказів
