Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 24 липня 2024 року
у справі № 910/14243/22
Господарська юрисдикція
Щодо правомірності реквізиції (примусового відчуження) іноземних інвестицій в умовах воєнного стану
Фабула справи: Компанія Літтоп (Республіка Кіпр) була власником простих бездокументарних іменних акцій, емітентом яких є ПАТ "Укрнафта" (13,6050% від загальної кількості акцій у статутному капіталі).
Акції Компанії Літтоп відчужені на користь держави на підставі наказу тимчасово виконуючого обов'язки командувача Сил логістики ЗСУ та наказу командира ВЧ.
Компанія Літтоп вважала, що процедура примусового відчуження акцій здійснена з грубими порушеннями, є протиправною, а тому звернулася з відповідним позовом до суду.
Господарський суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовив повністю.
Мотивація касаційної скарги: Компанія Літтоп вважає, що суд апеляційної інстанції проігнорував доводи скаржника про недопустимість реквізиції іноземних інвестицій.
Правова позиція Верховного Суду: ч. 2 ст. 18 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.
Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути застосовані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв`язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків інвестору визначається в зазначених актах (ч.2 ст.19 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
На підставі цього суд апеляційної інстанції констатував, що порядок примусового відчуження майна (реквізиція) в умовах правового режиму воєнного стану урегульований Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", який має пріоритет в умовах правового режиму воєнного стану, водночас слід звернути увагу, що власник відчуженого майна має право на відшкодування вартості такого майна.
За результатами комплексного аналізу ст.353 ЦК України Верховний Суд зауважує, що наведена норма дає змогу виокремити два види реквізиції, а саме: 1) реквізиція за надзвичайних обставин; 2) реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв'язання якої відбувається на користь публічного інтересу. При цьому необхідно зважати й на практику ЄСПЛ.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 13.09.2005 у справі "Іванова проти України" (заява №74104/01) вказано, що позбавлення власності може бути виправдане лише в тому випадку, якщо встановлено, inter alia, що воно здійснене "у інтересах суспільства" і "відповідно до вимог, передбачених законом".
Більш того, має бути досягнутий "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства і вимогами захисту основних прав осіб.
Дійсно, ст. 9 Закону України "Про режим іноземного інвестування" встановлює гарантії щодо попередження примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб щодо іноземних інвестицій. Так, іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це КМУ.
Враховуючи, що станом на момент виникнення спору на території України діє особливий правовий режим, а саме правовий режим воєнного стану, у зв`язку з яким вводяться в дію спеціальні законодавчі норми, що передбачають можливість примусового відчуження майна фізичних та юридичних осіб (без виключення) на підставі Закону "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", норми спеціального закону в умовах особливого правового режиму превалюють над нормами законів мирного часу.
Висновки: ЦК України передбачає два види реквізиції: реквізиція за надзвичайних обставин та реквізиція в умовах воєнного стану. Натомість положення ст. 9 Закону "Про режим іноземного інвестування" України передбачають неможливість реквізиції лише за надзвичайних обставин у мирний час (однак не під час дії воєнного стану, який наразі триває).
За таких обставин застосуванню підлягають норми ЦК України, якими визначено можливість реквізиції майна в умовах правового режиму воєнного стану, та норми Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", які деталізують процес реквізиції майна в умовах правового режиму воєнного стану.
Ключові слова: умови примусового відчуження майна, обмеження права власності, правовий режим воєнного стану, відчуження корпоративних прав
