Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 лютого 2025 року
у справі № 916/1559/24
Господарська юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів стосовно невнесення щорічних платежів за дію ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор
Фабула справи: прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - КРАІЛ) про стягнення з ТОВ «Центр Актеон» до Державного бюджету України заборгованості з плати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в сумі 195 870 000,00 грн, інфляційних втрат в сумі 6 732 046,70 грн та 3 % річних в сумі 5 133 375,31 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство не внесло щорічної плати за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.
Господарський суд ухвалою провадження у справі закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Апеляційний господарський суд зазначену ухвалу залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: прокурор зазначає про порушенням судами норм процесуального права - ст.ст. 2, 5, 20, 236 ГПК України та ст.ст. 4, 19 КАС України (щодо порушення правил предметної юрисдикції).
Правова позиція Верховного Суду: публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Спір у справі виник через невнесення відповідачем до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів за другий і третій роки дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГК України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
КРАІЛ відповідно до Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» та Положення є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей.
У ст. 52 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» визначено плату та строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні столи, гральні автомати.
При цьому сторони у зазначеній сфері на власний розсуд не можуть змінити розмір, строки і порядок внесення плати за ліцензії.
Згідно з п. 51 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених п. 1 ч. 2 ст. 671 цього Кодексу) є плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей (крім плати, визначеної п.п. 431 і 432 ч. 1 ст. 64 цього Кодексу).
Висновки: КРАІЛ у правовідносинах щодо невнесення щорічних платежів за дію ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор та здійснює контроль за справлянням до бюджету плати за ліцензії у зазначеній сфері.
Отже, враховуючи, що позивач не має права розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважений контролювати відповідні надходження до бюджету, у цьому випадку відсутні підстави для висновку про приватноправовий характер спірних правовідносин. ВС погоджується з висновками про непідвідомчість цього спору господарському суду та необхідність його розгляду адміністративним судом.
Ключові слова: розмежування судових юрисдикцій, господарське судочинство, адміністративна юрисдикція, оплата строкових ліцензій, обов’язки організатора азартних ігор
