Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 березня 2025 року
у справі № 320/10955/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо правових наслідків проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВС, третя особа - Державна казначейська служба України, у якому просив:
- визнати протиправними дії ВС щодо припинення нарахування та сплати йому, судді ВС ОСОБА_1, суддівської винагороди;
- визнати протиправним та скасувати наказ голови КЦС ВС «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони»;
- зобов'язати ВС відновити нарахування та виплату суддівської винагороди;
- стягнути з ВС на його користь недоотриману суддівську винагороду.
Обґрунтовуючи позов, зазначає, що чинне законодавство не передбачає зупинення виплати суддівської винагороди суддям, які проходять військову службу в Збройних Силах України. Таке зупинення є протиправним обмеженням гарантованих Конституцією України прав судді.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.
Мотивація касаційної скарги: ВС зазначає, що суддя, який проходить військову службу, отримує грошове забезпечення військовослужбовця. На нього також поширюються гарантії, передбачені для осіб, які виконують військовий обов`язок в особливий період, Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Правова позиція Верховного Суду: Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) не врегульовано, чи виплачується суддівська винагорода в разі проходження суддею, повноваження якого не припинені, військової служби, зокрема за призовом по мобілізації до лав Збройних Сил України в особливий період.
Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (ст. 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ)).
Додатково ч. 2 ст. 39 цього ж Закону встановлено, що громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч. 3 ст. 119 КЗпП, а також ч. 1 ст. 53 і ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту», ч. 2 ст. 44, ч. 1 ст. 54 і ч. 3 ст. 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», ч. 2 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту».
Ч. 3 ст. 119 КЗпП установлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У редакції, чинній до 19.07.2022, ч. 3 ст. 119 КЗпП передбачала збереження за визначеним нею колом осіб також середньої заробітної плати.
При співвідношенні норм ч. 3 ст. 119 КЗпП та ст. 135 Закону № 1402-VIII слід мати на увазі, що вони є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їх застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.
Як уже зазначено вище, у правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов`язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу.
У такому випадку суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, встановлених законом.
Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї. Засада оплати праці - «праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)» - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.
Висновки: у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.
Ключові слова: здійснення правосуддя, виконання обов’язків судді, гарантії суддівського забезпечення, конкуренція норм права