Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 травня 2025 року
у справі № 420/12471/22
Адміністративна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними
Фабула справи: Головне управління Державної податкової служби (далі - ГУ ДПС) звернулося до суду з позовом до АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», ТОВ «АГРОРАЙС», в якому просило визнати недійсними правочини, укладені між АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» і ТОВ «АГРОРАЙС», за результатами яких складені податкові накладні на загальну суму 174 412 407 грн 10 коп.
ГУ ДПС стверджує, що оскільки вирок суду, який набрав законної сили, підтверджує фіктивний характер діяльності ТОВ «АГРОРАЙС» та умисел його керівника на здійснення фіктивного підприємництва, тому правочини, які уклали відповідачі, в розумінні ч. 3 ст. 228 ЦК України є недійсними (не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам).
Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позовні вимоги задовольнив.
Мотивація касаційної скарги: АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» вказує, що місцевим і апеляційним адміністративними судами помилково залишено поза увагою, що у межах спірних правовідносин АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» і ТОВ «АГРОРАЙС» провели господарські операції на підставі оспорюваних позивачем договорів поставки, що підтверджується зібраними у матеріалах справи доказами.
Правова позиція Верховного Суду: розгляд спорів у межах господарської юрисдикції за зверненням контролюючого органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів, проте оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів Державної податкової служби України, оскільки в цих правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю відповідно до ПК України.
Системний аналіз положень п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України, п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України і ст. 7 КУзПБ [яка згадує справи щодо визнання недійсними правочинів банкрута] дозволяє дійти висновку, що ст. 7 КУзПБ не скасовує дію ст. 20 ГПК України, що містить пряму норму про винятки щодо спорів, пов'язаних з недійсністю правочинів, які, на думку контролюючих органів, спрямовані на приховування об'єктів оподаткування.
Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов`язково бути підкріплені нормами ПК України.
Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між контролюючими органами та платниками податків.
Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об'єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов'язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб'єкта - платника податків.
Висновки: справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.
Ключові слова: адміністративне судочинство, господарське судочинство, розмежування судових юрисдикцій, наслідки фіктивного підприємництва
