Правова позиція
Конституційного Суду України
згідно з Рішенням
у справі № 1-4/2024(219/24)[8]
від 19 травня 2026 року № 3-р/2026
Щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ (щодо права на відпустки) у контексті необхідності дотримання принципів рівності, юридичної визначеності та домірності при обмеженні права на відпочинок
Суб’єкт права на конституційне подання: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Фабула справи: суб’єкт права на конституційне подання – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають частині першій статті 8, частинам другій, третій статті 22, статтям 45, 64 Конституції України (є неконституційними), приписи другого речення абзацу другого, абзацу третього частини першої статті 12, абзацу другого пункту 3 розділу „Прикінцеві положення“ Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX зі змінами (далі – Закон).
Правова позиція: Конституційний Суд України бере до уваги, що в міжнародному праві визнано широкий простір обдумування держав у питаннях здійснення ними національної соціально-економічної політики, яка охоплює регулювання реалізації права на відпочинок.
Європейський суд з прав людини на підставі своєї прецедентної практики у рішенні у справі Béláné Nagy v. Hungary від 13 грудня 2016 року (заява № 53080/13) підсумував, що поняття „суспільний інтерес“ неодмінно значне за обсягом, і природною є наявність широкого простору обдумування у законодавчого органу під час реалізації соціальної та економічної політики, тому потрібно поважати його міркування щодо того, що становить „суспільний інтерес“, якщо тільки таке міркування не є явно безпідставним (§ 113); це особливо актуально, зокрема, коли закони ухвалюють в контексті зміни політичного та економічного режиму, запровадження політики захисту державного бюджету, для перерозподілу коштів, для заходів жорсткої економії, спричинених серйозною економічною кризою (§ 114).
До того ж акти міжнародного права визначають можливість відступу держав від зобов’язань під час надзвичайної ситуації (до якої віднесено і воєнний стан) [пункт 1 статті 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року; пункт 1 статті 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року]; водночас у такій ситуації приписи цих міжнародних актів, що гарантують людські права і свободи, які не є абсолютними, не забороняють обмежувати їх домірно до потреб захисту відповідних публічних інтересів. Подібні механізми втручання визначені й для прав і свобод людини, не захищених указаними міжнародними актами, зокрема для засадничого права на відпочинок і дозвілля (статті F, G частини V Хартії); інші ж міжнародні акти, які гарантують засадниче право на відпочинок та дозвілля, не конкретизують механізму відступу держави від зобов’язань щодо цього права в умовах воєнного стану або іншої суспільної небезпеки, однак і не встановлюють заборон щодо такого відступу (пункт 2 статті 29 Декларації, стаття 4 Пакту). У Загальному коментарі № 23 щодо забезпечення права на відпочинок та дозвілля зазначено, що „хоча держави-учасниці і є гнучкими у національному контексті, вони зобов’язані встановити мінімальні стандарти, яких потрібно дотримуватись і які не можуть бути відхилені або знижені на підставі економічних або виробничих аргументів“ (пункт 34).
Водночас акти міжнародного права навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану визначають пріоритетність принципу верховенства права, а отже, і його складників – домірності, юридичної визначеності, рівності.
У Доповіді про дотримання принципів демократії, прав людини та правовладдя в умовах надзвичайного стану (Report – Respect for democracy, human rights and the rule of law during states of emergency), ухваленій Європейською Комісією „За демократію через право“ (Венеційська Комісія) 19 червня 2020 року за допомогою письмової процедури, яка замінила 123-тє пленарне засідання [CDL–AD(2020)014], наголошено, що „навіть в умовах надзвичайного стану переважну силу повинен мати засадничий принцип правовладдя“ (§ 9), виділено основоположні принципи, дотримання яких є обов’язковим під час застосування надзвичайних заходів для мінімізації шкоди засадничим людським правам, демократії та правовладдю (потрібність, домірність та тимчасовість), а також визначено три основних інструменти врегулювання надзвичайних ситуацій (§ 38), а саме:
- „винятки з прав людини <...> виключають зі сфери прав людини певні дії, вжиті під час надзвичайної ситуації“ (§ 39);
- „обмеження прав людини. До обмежень належать заходи, що накладені на неабсолютні права людини <...>. Ці обмеження підлягають потрійній перевірці: законності (передбачені законом), легітимності (мають законну мету) та потрібності (потрібні для досягнення мети та пропорційні до неї)“ (§ 40);
- «відступ від прав. Відступи – це тимчасове призупинення гарантій певних прав людини. Можливість відступу передбачена ситуацією „надзвичайного становища в державі, за якого життя нації перебуває під загрозою“ <...> чи схожою винятковою серйозною ситуацією. Прихований відступ не допускається. Заходи здійснення відступу повинні відповідати принципу домірності <...> держави можуть відступати лише „в такій мірі, в якій це диктує гострота становища“ <...>. „Міра“ стосується строгості заходів, географічної території, на якій їх застосовують, та періоду, протягом якого вони діють <...>. Відступ можна застосовувати щодо будь-яких прав людини, окрім тих, які визначено як такі, від яких не можна відступати» (§ 41).
Також під час обмеження прав і свобод мають бути дотримані принципи юридичної визначеності та рівності. Європейська Комісія „За демократію через право“ (Венеційська Комісія) у Дослідженні „Осучаснене Мірило правовладдя“ (Тhе Updated Rule of Law Checklist), ухваленому на її 145-му пленарному засіданні 12–13 грудня 2025 року [CDL-AD(2025)002], зазначила, що „передбачність означає не лише те, що приписи акта права мають бути (де можливо) проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб’єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними“ (пункт ІІ.В.1.49); „засаднича вимога передбачності будь-якого втручання держави (за потреби – із залученням професійної правничої допомоги) та втручання у права, визначені приписами права, залишається незмінною. Визначальною метою є надання можливості особам, на яких поширюється дія приписів актів права, впорядковувати свою поведінку та у встановленому порядку організовувати свою діяльність, а також забезпечення того, щоб утручання держави було потрібним, домірним і законним“ (пункт ІІ.В.1.50); „законодавство має відповідати принципу рівності: воно повинно однаково регулювати схожі юридичні ситуації та по-різному – відмінні ситуації, а також гарантувати рівність за будь-якою ознакою потенційної дискримінації. Не кожна відмінність у ставленні – або відсутність диференційованого ставлення до осіб, які перебувають у суттєво відмінних ситуаціях, – становить дискримінацію, а лише така, якій бракує об’єктивного та розумного обґрунтування“ (пункт ІІ.E.2.91).
Висновки: держави у мирний час і в умовах воєнного стану мають широкий простір обдумування у питаннях реалізації права на відпочинок. За такої умови принципи рівності, юридичної визначеності мають бути дотримані, а обмеження вказаного права – здійснюватися домірно до правомірної мети, зі збереженням мінімальних стандартів цього права; якщо ж ідеться про обмеження права на відпочинок у надзвичайній ситуації (зокрема, в умовах воєнного стану), то держави можуть відступати від своїх міжнародних зобов’язань щодо забезпечення права на відпочинок, тимчасово зупинивши мінімальні стандарти такого забезпечення, якщо це є домірним гостроті надзвичайного становища.
Ключові слова: захист трудових прав, соціально-економічні права, захист прав працівника, конституційні принципи, правовий режим воєнного стану
