Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 червня 2026 року
у справі № 440/12281/25
Адміністративна юрисдикція
Щодо наявності у прокурора права на оскарження до Мін'юсту рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора у сфері державної реєстрації в інтересах органів місцевого самоврядування
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, МЮУ, Мін`юст), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ МЮУ в частині визнання прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) та анулювання рішень державного реєстратора сільської ради;
- зобов`язати МЮУ повернути права ОСОБА_1, зареєстровані за рішеннями Державного реєстратора, у стан, що існував до вчинення реєстраційних дій на підставі наказу МЮУ.
Рішенням окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні позову.
Апеляційний адміністративний суд постановою скасував рішення окружного адміністративного суду у та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.
Мотивація касаційної скарги: МЮУ стверджує про відсутність висновку Верховного Суду з питань правильного застосування положень п.п. 4, 5 абз. 2 ч. 6 ст. 37 Закону №1952-IV у взаємозв`язку із ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) в контексті наявності в прокурора права звертатися до МЮУ із скаргою на реєстраційні дії.
Правова позиція Верховного Суду: зміст імперативних положень ст.ст. 19, 131-1 Конституції України, ст.ст. 2, 22 - 26 Закону №1697-VII, ч.ч. 3, 6 ст. 37 Закону №1952-IV у їх системному зв'язку дає Суду підстави для висновку, що чинне національне законодавство не наділяє прокуратуру правом на подання до МЮУ (в позасудовому порядку) скарги у сфері державної реєстрації з метою захисту інтересів органів місцевого самоврядування.
Закон передбачає можливість представництва прокурором інтересів громадянина або держави лише у суді, у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Абз. 1 ч. 3, абз.абз. 1- 3 ч. 4 ст. 23 Закону №1697-VII розкривають зміст поняття «виключні випадки», з яким пов'язано наявність у прокурора процесуальної можливості звернутися до суду за захистом та поновленням порушених прав.
Не наділяє прокурора правом на оскаржені до Мін`юсту, його територіальних органів рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації і установлена п. 6 ч. 6 ст.23 Закону №1697-VII його можливість брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді, адже реалізація ним таких повноважень обумовлюється представництвом прокурором інтересів громадянина або держави саме у суді й його участю у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження і примусового виконання судового рішення, а не позасудовим загальним наглядом за додержанням законності, у тому числі у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Висновки: повноваження прокуратури вичерпно врегульовано Конституцією України та Законом №1697-VII, приписами яких не передбачено можливості оскарження прокурором до Мін'юсту рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора у сфері державної реєстрації в інтересах органів місцевого самоврядування.
Ключові слова: межі повноважень прокурора, функції прокуратури, наслідки реформи прокуратури
