Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 серпня 2026 року
у справі № 910/15242/25
Господарська юрисдикція
Щодо подання декількох позовів як підстави для визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами
Фабула справи: ТОВ "ЕЗ "Енергетик" подав до господарського суду позов у справі №910/15123/25. У ньому він просив:
- визнати недійсним договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладений між відповідачами щодо зазначених точок розподілу;
- зобов`язати ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" укласти з позивачем договір споживача на підставі заяви від 07.08.2025.
Господарський суд ухвалою від 08.12.2025 відкрив провадження у справі №910/15123/25.
Через чотири дні, 08.12.2025 позивач подав позов у справі №910/15242/25, яка переглядається. У цьому позові він заявив до тих самих відповідачів вимоги:
- визнати недійсним договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії за технічними даними паспорта точки розподілу щодо об'єкта, укладений між відповідачами;
- зобов`язати ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" укласти з позивачем на підставі заяви від 18.09.2024 договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії щодо зазначеного об'єкта.
Отже, позов, що ґрунтувався на пізнішій заяві №46024 від 07.08.2025, був поданий першим, а позов, що ґрунтувався на більш ранній заяві від 18.09.2024 - другим. Між поданням заяв минуло майже одинадцять місяців. Вимога про недійсність чинного договору між відповідачами була однаковою в обох позовах; вимоги про укладення договору формально стосувалися різних заяв-приєднань.
На час подання 08.12.2025 другого позову рішення у справі №910/15123/25 не існувало: провадження у цій справі було відкрито того самого дня, а рішення по суті ухвалено лише 06.02.2026; обидві справи певний час розглядалися паралельно.
10.12.2025 ПрАТ "ЕЗ "Енергетик" просило суд у справі №910/15123/25 визнати подання позивачем другого позову зловживанням процесуальними правами і залишити перший позов без розгляду. Суд відмовив у задоволенні цієї заяви, оскільки позов у справі №910/15123/25 був поданий і провадження у ньому було відкрито раніше, ніж у справі №910/15242/25.
Господарський суд ухвалою від 22.12.2025 відкрив провадження у справі №910/15242/25.
06.02.2026 господарський суд ухвалив рішення у справі №910/15123/25, яким відмовив у задоволенні обох позовних вимог. Зокрема, суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення своїх прав договором між відповідачами, а обрані ним способи захисту не забезпечують ефективного поновлення права, на захист якого подано позов.
Господарський суд ухвалою від 18.03.2026 визнав дії позивача зловживанням процесуальними правами та залишив позов у справі №910/15242/25 без розгляду.
Апеляційний господарський суд постановою від 27.05.2026 залишив ухвалу суду першої інстанції без змін, фактично керуючись тими самими мотивами.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ "ЕЗ "Енергетик" зазначає, що позови у справах №910/15242/25 та №910/15123/25 виникли з різних юридичних фактів: різних заяв про укладення договору та різних результатів їх розгляду оператором системи розподілу. Тому суди безпідставно визнали ці спори тотожними та не надали оцінки поясненням позивача щодо відмінності підстав позовів.
На думку скаржника, сам по собі факт подання двох позовів не доводить зловживання процесуальними правами. Суди не встановили мети маніпуляції автоматизованим розподілом справ, натомість надали перевагу доводам відповідачів і не розглянули подані позивачем докази щодо кінцевих бенефіціарних власників ПрАТ "ЕЗ "Енергетик".
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Ч. 2 ст. 2 ГПК передбачає, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 ГПК).
Ч. 1 ст. 43 ГПК зобов`язує учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами і забороняє зловживання ними.
П. 2 ч. 2 ст. 43 ГПК передбачає декілька самостійних форм зловживання: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав; вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
Отже, мета маніпулювання автоматизованим розподілом має бути встановлена у випадку, якщо суд визнає зловживанням інші дії, спрямовані на таку маніпуляцію.
Натомість подання декількох позовів з тотожним або аналогічним предметом і підставами безпосередньо визначене законом як окрема можлива форма зловживання. Тому доведення наміру обрати конкретного суддю не є обов'язковою умовою для застосування цієї норми в кожному випадку подання декількох подібних позовів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Для застосування п. 2 ч. 2 ст. 43 ГПК не вимагається сувора тотожність усіх елементів позовів, необхідна для застосування п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК. Закон прямо охоплює також позови з аналогічним предметом і з аналогічних підстав. Тому формальна відмінність окремого документа або факту, зазначеного у позові, не виключає зловживання, якщо такий документ або факт не створює самостійного спору, а використовується для повторного звернення щодо тих самих правовідносин.
Після звернення з першим позовом не виник новий юридичний факт, який потребував би окремого судового захисту. Позивач, маючи можливість визначити обсяг вимог в одному провадженні, створив два паралельні провадження щодо одного правового конфлікту.
Такий спосіб реалізації права на звернення до суду не сприяв ефективному захисту окремих прав позивача. Він створив можливість двічі поставити перед різними складами суду те саме основне питання та ризик отримати несумісні рішення щодо чинності одного договору і права позивача укласти інший договір стосовно того самого об`єкта.
Тому зловживання полягало у створенні двох паралельних процесуальних можливостей для вирішення одного правового конфлікту. Ухвалення надалі рішення у першій справі не змінює характеру процесуальної дії, вчиненої позивачем під час подання другого позову, і не позбавляє суд права застосувати наслідок, передбачений ч. 3 ст. 43 ГПК.
Висновки: сам факт подання декількох позовів не є безумовною підставою для визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами. Суд має оцінити зміст позовів, обставини та послідовність їх подання, самостійність інтересу, для захисту якого подано кожний позов, а також процесуальні наслідки паралельного розгляду справ.
Ключові слова: паралельні судові провадження, принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами, тотожність позовів
