Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 червня 2026 року
у справі № 160/1167/24
Адміністративна юрисдикція
Щодо вирішення судом питання про правомірність призначення і проведення контролюючим органом фактичної перевірки
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ «Алло» звернулося до окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до о міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким за порушення позивачем вимог п.1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування, та послуг» на підставі вимог пп. 54.3.3 п. 54.3 статті 54 та п. 1 ст. 17 Закону України № 265/95-ВР застосовані штрафні санкції в розмірі 41 810 597,65 грн;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» в рахунок відшкодування судових витрат витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Рішенням окружного адміністративного суду позов задоволено.
За результатами апеляційного перегляду, постановою апеляційного адміністративного суду рішення окружного адміністративного суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до абзацу першого пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підставі та обов`язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказ про проведення фактичної перевірки позивача «Про проведення фактичних перевірок» не містить жодних посилань на отримання податковим органом будь-якої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, або інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, проте жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки позивача, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.
Доводи відповідача щодо наявності доповідної записки, яка є додатком до наказу про призначення фактичної перевірки та вчинена контролюючим органом на виконання обов'язку щодо повідомлення платника податків про порушення законодавства, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими з посиланням на те, ця доповідна записка не містить жодної інформації, яка свідчить про можливі порушення ТОВ «АЛЛО» законодавства, а її зміст зводиться виключно до перерахування норм податкового законодавства щодо необхідності призначення перевірки.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що встановлені судами порушення, допущені відповідачем при призначенні фактичної перевірки позивача, нівелюють правові наслідки її проведення, а також є самостійною та достатньою підставою для задоволення позову з визнанням протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що свідчить про відсутність підстав для скасування судових рішень в межах доводів касаційної скарги контролюючого органу, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
ВИСНОВКИ: підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення. Тоді, як встановлена судом протиправність наслідків перевірки з підстави порушення процедури її проведення є достатньою та самостійною підставою для скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: податкові перевірки, підстави перевірки, неправомірність перевірки
