Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 липня 2024 року
у справі № 545/1584/23[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо факту необізнаності роботодавця стосовно перебування працівника на військовій службі як підстави для позбавлення його гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Чумак» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням районного суду у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ПрАТ «Чумак» про звільнення ОСОБА_1 з посади транспортувальника (обслуговування механізмів) третього розряду на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з появою на роботі в нетверезому стані. Стягнуто з ПрАТ «Чумак» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 березня 2020 року до 08 липня 2022 року у розмірі 223 563, 84 грн з утриманням з цієї суми заробітної плати обов'язкових платежів та податків. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції на час призову позивача) (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.
Частиною другою статті 15 Закону № 2232-XII визначено, що громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції станом на час звільнення позивача) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суди встановили, що ПрАТ «Чумак» 30 березня 2020 року звільнило ОСОБА_1 за появу на роботі в нетверезому стані на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України. Разом з тим ОСОБА_1 27 березня 2020 року уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та зарахований до особового складу військової частини.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки позивач 27 березня 2020 року уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України протягом особливого періоду.
Отже ОСОБА_1 було звільнено до закінчення строкового трудового договору 30 березня 2020 року, коли він перебував на військовій службі у складі Збройних Сил України, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про незаконність дій роботодавця.
ВИСНОВКИ: факт необізнаності роботодавця щодо перебування позивача на військовій службі у складі Збройних Сил України не може бути підставою для позбавлення позивача гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 КЗпП України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: незаконне звільнення, трудові гарантії, наслідки призову працівника, працівники за контрактом
