Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 липня 2026 року
у справі № 694/1492/24[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними у частині обов'язкової частки у спадщині як належного способу захисту прав
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до районного суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування рішення про державну реєстрацію прав та витребування майна.
Рішенням районного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.
ОЦІНКА СУДУ
Нотаріус має обов'язок установити не лише факт існування заповіту, а й межі, у яких заповіт має бути реалізований, з урахуванням права на обов'язкову частку у спадщині, оскільки спадкоємці за заповітом набувають право не на все зазначене у заповіті майно, а на ту його частину, яка залишається після врахування прав осіб, визначених статтею 1241 ЦК України (за їх наявності).
Заява спадкоємця про те, що він не претендує на обов'язкову частку, може свідчити про відмову від реалізації такого права, тоді як повернення поштового відправлення або тривале неотримання спадкоємцем свідоцтва не є юридично тотожними відмові від обов'язкової частки у спадщині.
У цій справі суди встановили, що нотаріусу до видачі свідоцтв про право на спадщину було відомо, що ОСОБА_1 є сином спадкодавиці та своєчасно подав заяву про прийняття спадщини, тоді як направлення йому листа свідчить, що нотаріус мав необхідність з'ясувати, чи належить позивач до осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Однак після повернення поштового відправлення нотаріус не одержав від ОСОБА_1 заяви про відмову від прийняття спадщини, не вчинив достатніх дій, спрямованих на витребування відомостей та документів з метою перевірки статусу позивача. За таких обставин саме повернення направленого позивачу листа не могло бути достатньою правовою підставою для видачу свідоцтв про право на спадщину виключно спадкоємцями за заповітом.
Видача свідоцтв про право на спадщину за заповітом через понад п'ять років після подання спадкоємцями заяв про прийняття спадщини та повернення листа, без встановлення обставин, які сам нотаріус визнав такими, що можуть впливати на обсяг прав спадкоємців, свідчить про те, що на момент видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом залишилося незясованим істотне для спадкової справи питання, яке нотаріус мав перевірити до видачі свідоцтв про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій його видано, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, установлених законом.
Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.
Підстави внесення змін до свідоцтва не пов`язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду
У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов`язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України).
Наведені висновки свідчать, що статті 1300 та 1301 ЦК України розмежовуються не лише за правовим наслідком, а насамперед за характером юридичної обставини, яка зумовила необхідність судового захисту.
Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачає коригування раніше правомірно оформленого розподілу спадщини між спадкоємцями у зв`язку з обставинами, які виникли після його видачі, тоді як визнання свідоцтва недійсним застосовується за умови існування у момент видачі документа правової вади, яка вплинула на законність видачі свідоцтва про на спадщину та має наслідком порушення прав позивача.
ВИСНОВКИ: недостатність у матеріалах спадкової справи відомостей на підтвердження статусу спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, з урахуванням того, що у подальшому судом установлено, що таке право існувало, свідчить про порушення порядку розподілу спадщини між спадкоємцями та порядку видачі свідоцтв про право на спадщину.
Отже, за вказаних обставин, належним способом захисту є саме визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними у частині обов'язкової частки у спадщині.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: порядок спадкування, оформлення спадкових прав, порушення нотаріальної процедури, розподіл майна між правонаступниками, ефективний судовий захист
