Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 березня 2019 року
у справі № 520/7281/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності
Фабула справи: ТОВ «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_13, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, – державна нотаріальна контора, реєстраційна служба управління юстиції, в якому просило для погашення заборгованості за кредитним договором, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру, шляхом визнання на неї права власності за ТОВ «Кей-Колект».
ОСОБА_13 подала зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати припиненим договір поруки, визнати припиненим договір іпотеки, скасувати заборону відчуження на квартиру та «скасувати іпотеку», зареєстровані приватним нотаріусом. Зазначала, що порука є особистим зобов`язанням, яке нерозривно пов`язане з особою. Стверджувала, що основне зобов`язання припинене через смерть позичальника, а тому іпотека (похідне зобов`язання) також припинена.
Суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову. Суд вважав, що банк, знаючи про смерть позичальника, не звертався до спадкоємців з відповідними вимогами більш ніж півтора роки, порушуючи вимогу ч.2 ст. 1281 ЦК України. Оскільки позивач втратив право вимоги до спадкоємців щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, то і договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов`язань за кредитним договором, мають бути припинені.
Апеляційний суд задовольнив вимоги за первісним позовом частково, а саме щодо звернення стягнення на квартиру шляхом визнання права власності на неї та зобов`язання реєстраційної служби управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект». У задоволенні іншої частини первісного позову та у задоволенні зустрічного позову відмовив. Суд виходив з того, що якщо позичальник є іпотекодавцем, то після його смерті до спадкоємців у разі порушення позичальником його зобов`язань переходять обов`язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки. Факт смерті позичальника за наявності заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення договору іпотеки.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_13 зазначає, що іпотекодержатель не пред`являв відповідну вимогу до іпотекодавця у позовному провадженні; позов про звернення стягнення на квартиру раніше до суду не заявлявся, а вимоги про звернення стягнення на квартиру до ОСОБА_13 не надсилались. Оскільки іпотекодержатель втратив право вимоги до спадкоємців про стягнення заборгованості за кредитним договором, то договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов`язань за основним договором, мають бути припинені. Суд апеляційної інстанції помилково визначив юрисдикцію щодо вимоги про зобов`язання реєстраційної служби внести запис про реєстрацію права власності на квартиру.
Правова позиція Верховного Суду: закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.3 ст. 33 Закону УКраїни «Про іпотеку»).
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»): на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.
На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у ч.3 ст. 36 Закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абз. 5 ч.1 ст. 39 Закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 вказаного Закону (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16).
ТзОВ «Кей-Колект»як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки та ч.3. ст.36 Закону «Про іпотеку» може задовольнити свої кредиторські вимоги під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у спосіб передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону. Натомість, ТзОВ «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру, а не шляхом застосування судом одного зі способів реалізації предмета іпотеки, визначених ст. 38 Закону.
Висновки: передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Ключові слова: майновий поручитель, застава нерухомого майна, адміністративна юрисдикція, способи звернення стягнення на майно, засоби забезпечення зобов’язання
