Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 жовтня 2018 року
у справі № 826/11262/15
Адміністративна юрисдикція
Щодо стягнення податкового боргу безпосередньо з платника податків, державна частка у статутному фонді якого складає 100%
Фабула справи: Державна податкова інспекція Головного управління ДФС (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Фонду державного майна України (далі - Фонд, відповідач у справі), третя особа – ПАТ «Хімтекстильмаш», про стягнення з відповідача на користь ДПІ ГУ ДФС податкової заборгованості ПАТ «Хімтекстильмаш» в загальному розмірі 3 641 007, 35 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову податкового органу відмовлено, з мотивів його безпідставності. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що третя особа не є державним підприємством, а тому до погашення заборгованості такого платника податку не може застосовуватись передбачений ст. 96 ПК України порядок.
Суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився, тому що ПАТ «Хімтекстильмаш» є суб'єктом господарювання, державна частка у статутному фонді якого складає 100%, і яке входить до сфери управління Фонду державного майна України, а також перебуває на обліку податкового органу, як платник податків, відноситься до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, який затверджений Законом України №847-XIV «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».
Оцінюючі спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції встановив, що третя особа є акціонерним товариством, у якому 100% акцій перебувають у державній власності, держава, набувши корпоративні права, має право брати участь в управлінні ним. Однак, власником майна, яке передано до статутного капіталу третьої особи, є саме це товариство, а не держава. За висновком суду апеляційної інстанції поняття «власник майна» та «власник корпоративних прав» не є тотожними, такий висновок заснований на правових позиціях Верховного Суду України у постанові від 18 лютого 2002 року №3/566а, згідно якої неможливо одночасно мати право власності на акції і на майно, передане в їх оплату.
Мотивація касаційної скарги: Державна податкова інспекція Головного управління ДФС вказує на помилковість позиції судів попередніх інстанцій стосовно неможливості стягнення податкового боргу з Фонду державного майна України, у зв'язку з тим, що товариство є самостійною юридичною особою, така позиція за доводами позивача суперечить положенням ст. 96 ПК України.
Правова позиція Верховного Суду: оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій аналізували положення п. 96.2 ст. 96 ПК України, за яким у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття одного із рішень передбачених пп. пп. 96.2.1., 96.2.2., 96.2.3., 96.2.4. цього пункту, та встановили обставини, які передують зверненню податкового органу до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків, що заборгував та дійшли висновку про те, що боржником може бути лише державне підприємство, яка не підлягає приватизації, або казенне підприємство, а орган, до якого звертається податкова інспекція повинен бути наділений повноваженнями у сфері управління таким підприємством.
Аналізуючи положення ст. 63, ч.2 ст. 80 ГК України, ст. 152 ЦК України та ст. 3 Закону України № 514-VI «Про акціонерні товариства», за якими акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
За положеннями ст. 85 ГК України та ч. 1 ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески (вклад до статутного капіталу), продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства, доходів, одержаних від господарської діяльності товариства, іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом, відповідно до ст.155 ЦК України статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.
Здійснивши системний аналіз норм податкового, цивільного та господарського законодавства, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що акціонерне товариство, як суб'єкт господарювання, утворюється на майновій основі, що складається з вкладів акціонерів у його статутний капітал, а відтак таке майно належить самому акціонерному товариству на праві власності. Засновники акціонерного товариства з моменту передачі товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції, емітовані товариством, та відповідно корпоративні права щодо цього товариства.
Суд визнає, що позивач звертаючись до суду заявив вимоги про стягнення суми податкового боргу, яка не є спірною між сторонами, на користь податкового органу, у той час як стягнення податкового боргу здійснюється на користь Державного бюджету України або місцевого бюджету. Крім того, послідовність дій встановлених ст. 96 ПК України позивачем при стягненні заявленого боргу та доведення особливостей встановлених цією статтею позивачем не дотримано.
Висновки: ПАТ «Хімтекстильмаш» є акціонерним товариством, у якому 100% акцій перебувають у державній власності, держава, набувши корпоративні права, має право брати участь в управлінні ним, при цьому власником майна, яке передано до статутного капіталу третьої особи, є саме це Товариства, а не держава. Право власності на акції, емітовані акціонерним товариством, і право власності на майно, яке належить цьому акціонерному товариству, за своєю формою, є різними через те, що зазначені акції та майно є окремими об'єктами права власності. Поняття «власник майна» та «власник корпоративних прав» не є тотожними, при цьому доказів того, що відповідач є органом виконавчої влади, до сфери управління (саме управління) якого належить майно третьої особи, як платника податків, з точки зору належності, достатності та допустимості доказів позивачем не доведене.
Ключові слова: податкові спори, позов про стягнення заборгованості, державна форма власності, заборгованість з податку на додану вартість
