Постанова
Іменем України
08 липня 2020 року
м. Київ
справа № 201/6092/17
провадження № 61-21545св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., від 29 жовтня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах якої діють її батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулись до суду із позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради (далі - Департамент) про визнання права на приватизацію та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) «Виробниче об`єднання «Дніпровський машинобудівний завод» від 17 липня 1996 року ОСОБА_1 та членам її сім`ї було видано ордер на житлову площу у гуртожитку, а саме кімнати № 501, 502, 503, 515 загальною площею 64,3 кв. м у будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпропетровської міської ради № 10/62 від 22 жовтня 2010 року жилі, нежилі та допоміжні приміщення гуртожитку було дозволено приватизувати громадянам, які у ньому проживають. ОСОБА_1 звернулась із відповідною заявою та всіма необхідними документами до Департаменту, на що отримала лист від 27 листопада 2015 року про відмову у передачі у власність кімнат у гуртожитку через здійснення самовільного переобладнання із захопленням місць загального користування та реєстрації позивача та членів її сім`ї у гуртожитку без визначення номеру кімнати, тобто на ліжко-місце.
Листом від 21 серпня 2015 року ОСОБА_1 було повідомлено, що приватизація кімнат може бути здійсненна після узаконення самовільного перепланування. 27 травня 2016 року позивач звернулась до відповідача із клопотанням узаконити перепланування, на що отримала відмову.
Посилаючись на те, що не мають іншого власного житла, зареєстровані та проживають у гуртожитку із 1996 року, а отже мають законне право на приватизацію житлових кімнат і частини приміщень загального користування у гуртожитку, з урахуванням поданих уточнень, позивачі просили визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право на приватизацію кімнат
АДРЕСА_2 та зобов`язати Департамент приватизувати з видачею свідоцтва про право власності на їх користь вказані житлові кімнати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2017 року, ухваленим у складі судді Ходаківського М. П., позовні вимоги задоволено частково. Визнано право ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 на приватизацію кімнат № 501 , 502, 503, АДРЕСА_3 . Зобов`язано Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради здійснити заходи щодо приватизації кімнат № 501, 502, 503, 515 у гуртожитку по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з необхідності захисту прав позивачів, які мають законне право на приватизацію житлових кімнат у гуртожитку, в яких вони постійно проживають та зареєстровані і не мають у власності іншого житла. Судом враховано, що позивачі просять визнати їх право на приватизацію саме кімнат № 501, 502, 503, 515 без будь-яких інших приєднаних приміщень.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Департаменту задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Приймаючи постанову від 29 жовтня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що при зверненні у 2010 році до органу приватизації, позивач
ОСОБА_1 отримала відмову у приватизації, з підстав відсутності повноважень у відповідача щодо узаконення переобладнання житлових приміщень гуртожитку із незаконним самовільним захопленням та приєднанням допоміжних приміщень та площі, яка зазначена у правовстановлюючих документах на житло. Крім того, згідно ордеру
ОСОБА_1 було надано право користування житловою площею у розмірі 64,3 кв. м, а правові підстави для користування площею 107,8 кв. м відсутні.
Апеляційний суд зазначив, що звернення позивачів до суду фактично є позовом про визнання права власності на самочинне будівництво, тоді як позов з цих підстав має заявлятись за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого, чи його відсутність свідчать про наявність спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах
ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просять скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року, залишивши в силі рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 15 листопада 2017 року
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
У січні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована неповним встановленням апеляційним судом фактичних обставин справи. Заявники вважали, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ними самовільно проведено перебудову, яка унеможливлює приватизацію квартири, оскільки наявні перепланування у кімнатах не є самочинним будівництвом, що підтверджено висновком експерта.
Також вказували на необґрунтованість висновків апеляційного суду про те, що вони претендують на приватизацію квартири площею 107,80 кв. м, при тому, що ордер наданий на 64, 3 кв. м.
Просили врахувати, що площа 107,80 кв.м визначена балансоутримувачем гуртожитку з урахуванням площі місць загального користування для нарахування комунальних послуг.
Наголошують на тому, що звертаючись до органу приватизації подали весь перелік необхідних документів та їх статус відповідає частині першій
статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Відповідач у своїх відповідях посилається на обставину, що не може бути підставою для відмови у реалізації права на приватизацію.
Звертали увагу касаційного суду, що переглядаючи рішення суду першої інстанції в аналогічній справі № 201/6251/17 щодо визнання прав осіб на приватизацію кімнат в гуртожитку, Дніпровський апеляційний суд погодився з правом позивачів на приватизацію таких кімнат за їх первісними технічними характеристиками.
У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкового комітету виробничих об`єднань «Дніпровський машинобудівний завод» від 17 липня 1996 року ОСОБА_1 видано ордер на право зайняття з родиною із 4 осіб житлової площі у гуртожитку
АДРЕСА_4 , а саме кімнат № 501, 502, 503, 515 площею 64,3 кв.м.
Гуртожиток, де проживають позивачі, перебуває у власності територіальної громади міста Дніпра, в особі Дніпровської міської раді.
Рішенням Дніпропетровської міської ради № 10/62 від 22 жовтня 2010 року жилі, нежилі та допоміжні приміщення вказаного гуртожитку було дозволено приватизувати громадянам, які у ньому проживають.
Згідно із довідкою № 2922 від 28 вересня 2015 року про склад сім`ї, що мешкає у житловому приміщенні (кімнаті, кімнатах) у гуртожитку, та займані ними приміщення, виданої Комунальним підприємством «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради, у кімнатах гуртожитку № 501, 502, 503, 515 жилою площею 16,8, 13,2, 13,1, 14,7 кв. м. гуртожитку за адресою:
АДРЕСА_1 , постійно мешкають і мають право на приватизацію житла ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Маючи намір реалізувати своє право на приватизацію, 11 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради із заявою щодо передачі у власність їй та членам її родини шляхом приватизації кімнат № 501, 502, 503, 515 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .
Листом від 21 серпня 2015 року № І-34 Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради зазначило про відсутність законних підстав для підготовки проекту рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради стосовно передачі у власність мешканців у гуртожитку
по АДРЕСА_1 , посилаючись зокрема на те, що вказаний гуртожиток блочного типу. Під час здійснення перепланувань житлових приміщень має місце самовільне приєднання до них допоміжних приміщень, які є місцями загального користування. Деякі блоки перетворені у окремі квартири. Узаконення перепланування у гуртожитку неможливо.
З метою узаконення перепланування житлових кімнат гуртожитку АДРЕСА_5 АДРЕСА_6 , позивач ОСОБА_1 звернулась до Департаменту 27 травня 2016 року із відповідним клопотанням, на що отримала відповідь
від 23 червня 2016 року щодо відсутності повноважень Департаменту на узаконення переобладнання житлових приміщень гуртожитку.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,
підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Подібні положення містила стаття 213 ЦПК України 2004 року чинного на час ухвалення рішення судом першої інстанції.
Статтею 15 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР) встановлено, що виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території району, міста, району в місті, серед іншого: здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30); керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (частина перша статті 18); приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради (стаття 51), затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого житлового фонду (стаття 52).
Відповідно до статті 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Частина 2 статті 9 ЖК УРСР закріплює за громадянином право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду.
Статтею 1 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XІІ), який визначає правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання, передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб (з урахуванням положення частини другої статті 2 цього Закону), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону (частина третя статті 8 Закону № 2482-XІІ).
Відповідно до частин першої, десятої та одинадцятої статті 8 Закону № 2482-XІІ приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним.
До них належить відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц (провадження
№ 14-165цс18).
Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України
від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Пунктом 18 Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.
Суди встановили, що 17 липня 1996 року ОСОБА_1 видано ордер на право зайняття з родиною із 4 осіб житлової площі у гуртожитку
АДРЕСА_7 , 502 , 503 , 515 розміром 64,3 кв. м.
З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись із заявою від 09 листопада 2015 року до органу приватизації ОСОБА_1 додала в тому числі довідку № 2922 від 28 вересня 2015 року про склад сім`ї, згідно якої в кімнатах № 501, 502, 503 та 515, жилою площею 16,8 кв. м, 13, 2 кв. м, 13, 1 кв.м та 14, 7 кв. м відповідно, гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 постійно мешкають і мають право на приватизацію житла на момент набрання чинності Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» саме на органи приватизації покладено обов`язок дотримуватись виконання законодавства під час проведення приватизації громадянами житла.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 було повідомлено про неможливість такої приватизації житла у зв`язку з необхідністю здійснення узаконення перепланування кімнат гуртожитку.
Листом Департаменту № І-30 від 23 червня 2016 року ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність правових підстав для узаконення перепланування спірних кімнат гуртожитку, з огляду на те, що відбулося самовільне приєднання до житлових приміщень № 501, 502, 503 та 515, загальною площею 64, 3 кв. м., допоміжних приміщень, та з чотирьох кімнат гуртожитку утворено два приміщення № 501 та 515, загальною площею 107, 8 кв. м, яке визначене квартирою у будівлі гуртожитку без законних підстав. Гуртожиток АДРЕСА_1 має статус - гуртожиток блочного типу, та узаконення його перепланування здійснюється блоком в цілому.
Однак, такої підстави для відмови у приватизації чинним законодавством не передбачено.
Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи справу, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, дійшов правильного висновку про те, що відмова ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у приватизації кімнат № 501, 502, 503, АДРЕСА_3 , загальною площею
64, 3 кв. м., порушує права позивачів на отримання житла у власність, оскільки позивачі на законних підставах вселилися, проживають та зареєстровані у вказаних кімнатах, не мають у власності іншого житла та відсутні підстави для відмови їм у приватизації житла отриманого за ордером від 17 липня
1996 року.
Також касаційний суд враховує, що обов`язок Департаменту вжити заходів приватизації спірних кімнат передбачений у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду», а якщо зазначений орган зволікає з винесенням відповідного рішення, він має бути зобов`язаний розглянути заяву про передачу житла у приватну власність та вжити визначених законодавством заходів щодо його приватизації.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково вважав, що визнання за позивачами права на приватизацію кімнат № 501, 502, 503 та АДРЕСА_3 є передчасним, оскільки компетентним органом питання щодо надання у користування позивачам спірної жилої площі (107, 8 кв. м) не вирішувалось, а звернення позивачів до суду фактично є позовом про визнання права власності на самочинне будівництво.
У розглядуваній справі не вирішується питання щодо визнання за
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на житло площею 107 ,8 кв. м., а розглядаються вимоги про наявність у позивачів права на приватизацію житлових кімнат визначених в ордері від 17 липня 1996 року, а саме кімнат № 501, 502, 503, 515 в гуртожитку по АДРЕСА_1 , площею 64, 3 кв.м, тобто за первісними технічними характеристиками.
Відомості про те, що на приватизацію кімнат № 501, 502, 503, 515 визначених в ордері від 17 липня 1996 року площею 64, 3 кв.м гуртожитку по АДРЕСА_1 крім позивачів претендують ще будь-які особи, в матеріалах справи відсутні.
Питання користування допоміжними приміщеннями площа, яких перевищує визначену в ордері від 17 липня 2016 року може бути вирішена сторонами добровільно, а в разі спору - в судовому порядку.
Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин касаційний суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року скасуванню, із залишенням в силі рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 15 листопада 2017 року.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.
Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення вимог касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, із
відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1 280 грн судового збору сплаченого заявниками за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року скасувати, залишивши в силі рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 15 листопада 2017 року.
Стягнути із Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі по 1 280 грн кожній.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович
