ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 638/4856/17
Провадження № 2/638/1241/18
20.11.2018 р. Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Подус Г.С.,
при секретарі - Коваленко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інтернет-сайту «Центр дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку «Миротворець» про зобов’язання вчинити певні дії, -
встановив:
В липні 2017 року до Дзержинського районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 з позовом до Інтернет-сайту «Центр дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку «Миротворець» про зобов’язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
-Зобов’язати керівників сайту «Миротверец» видалити неправдиву інформацію у відношенні нього з даного сайту.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 26.01.2016 року близько 14 години він був затриманий на блокпосту біля міста Сватово Луганської області за підозру в причетності до незаконних військових формувань. В той же день, близько 22 години, працівники Луганської області вибачилися та він поїхав додому. Після чого, позивач дізнався, що його анкетні дані було внесено до бази даних осіб причетних до незаконних військових формувань на посаді помічника генерального прокурора ЛНР по контролю за правоохоронними органами ЛНР, і крім того його особисті дані внесено на сайт «Миротворец» як зрадника Батьківщини і начальника внутрішньої безпеки МГБ ЛНР. ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України, служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ з проханням розібратись по факту його затримання та надати правову оцінку всім посадовим особам причетним до даного факту. 27.01.2016 року ОСОБА_1 отримав повідомлення від Сватівського РВ ГУ НП України в Луганській області про те, що у відношенні нього проведено перевірку і причетність до незаконних військових формувань підтвердження не знайшла. Крім того на даний час позивач не може влаштуватись на роботу, адже в нього виникають труднощі, через те, що про нього на сайті «Миротворець» розміщені неправдиві дані.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.12.2017 року відкрито провадження по справі.
22.12.2017 року ОСОБА_1 подав заяву про встановлення факту поширення недостовірної інформації, однак в подальшому від неї відмовився.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2017 року справу розподілено на суддю Лзюк С.В.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2018 року справу розподілено на суддю Подус Г.С.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.06.2018 року по справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
В судове засідання позивач не з’явився, надав суду заяву про слухання справи без його участі.
В судове засідання представник відповідача не з’явився, суд враховує той факт, що відповідачем по справі є інтернет-сайт, а тому було зроблено оголошення, яке розміщувалось на офіційному сайті суду, а тому відповідач вважається належним чином повідомлений.
Враховуючи, тривалий час розгляду справи, суд вважає можливим розглянути спір за відсутності відповідача та на підставі матеріалів справи постановити рішення.
Суд, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об’єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Згідно положень ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
26.01.2016 року ОСОБА_1 було затримано на блокпосту біля міста Сватово Луганської області за підозру в причетності до незаконних військових формувань. В той же день, близько 22 години, працівники Луганської області вибачилися та він поїхав додому.
Позивач дізнався, що його анкетні дані було внесено до бази даних осіб причетних до незаконних військових формувань на посаді помічника генерального прокурора ЛНР по контролю за правоохоронними органами ЛНР, і крім того його особисті дані внесено на сайт «Миротворец» як зрадника Батьківщини і начальника внутрішньої безпеки МГБ ЛНР.
ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України, служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ з проханням розібратись по факту його затримання та надати правову оцінку всім посадовим особам причетним до даного факту. 27.01.2016 року ОСОБА_1 отримав повідомлення від Сватівського РВ ГУ НП України в Луганській області про те, що у відношенні нього проведено перевірку і причетність до незаконних військових формувань підтвердження не знайшла.
23.05.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області зі скаргою на бездіяльність прокуратури Луганської області, що полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення.
16.06.2016 року відомості по факту затримки ОСОБА_1 було внесено в ЄРДР на підставі ухвали Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 07.06.2016 року.
Відповідно до ОСОБА_2 захисту національної державності СБУ від 05.02.2018 року №5/2/4-Р-4/31, інформація щодо належності ОСОБА_1 до осіб, причетних до незаконних воєнізованих формувань, що діють на території м. Луганська або Луганської області, або до зрадників Батьківщини та зайняття ОСОБА_3 посади начальника внутрішньої безпеки МДБ т. зв. «ЛНР», відсутня. Також повідомили, що Інтернет-сайт «Миротворец» створено за ініціативою приватних осіб та містить відкриту базу особистих даних, зібраних з відкритих джерел. Служба безпеки України не проводить заходи щодо адміністрування вказаного Інтернет-ресурсу. (а.с. 97)
Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
У силу статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, ОСОБА_4 і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, п. 46).
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).
Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
Зазначене вказує на те, що спірна інформація є оцінкою дій, висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями.
Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які проте повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (cf., Jersild v. Denmark, рішення від 23 вересня 1994, Series А по. 298, р. 23, п. 31; Janowski V. Poland [GC], no. 25716/94, n. 30, ECHR 1999 J- Nihpn and Johnsen V. Norway [ОС], no. 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VlII; and Fuentes Bobov. Spain, no. 39293/98, n. 43, 29 лютого 2000).
Преса відіграє важливу роль в демократичному суспільстві. Хоча вона не повинна переступати певні межі, зокрема, що стосується захисту репутації та прав інших, а також розголошення конфіденційної інформації, обов'язком преси, тим не менш, є поширення інформації та ідей у спосіб, сумісний із її обов'язком і відповідальністю щодо всіх питань, що становлять громадський інтерес, включаючи питання правосуддя (De Haes and Gijsels v. Belgium, рішення від 24 лютого 1997, Reports 1997-1, pp. 233-34, п. 37 та, mutatis mutandis, Cumpana and Mazare v. Romania [GC], no. 33348/96, nn. 92-110, ECHR 2004). Це не тільки завдання преси - поширювати подібну інформацію та ідеї - суспільство також має право отримувати їх. Інакше чи здатна була б преса відігравати цю життєво важливу роль «вартового пса демократії» (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, рішення від 25 червня 1992, Series A no. 239, p 27, n. 63).
Стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають «достовірну та точну» інформацію, як того вимагає журналістська етика. (Рішення у справі «Ліндон, Очаковський Лоуренс і Джулай проти Франції» (Lindon, Otchakovsky Laurens and July v. France) [ВП], заяви №№ 21279/02 136448/02, п. 67, ECHR 2007, і «Педерсен Баадсгаард проти Данії» (Pedersen and Baadsgaard v. Denmark) [ВП], заява № 49017/99, п.78, ECHR 2004X1).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У п. 12 цієї ж постанови зазначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що інформація розмішена на сайті «Миротворец» про ОСОБА_1 є недостовірною, це також підтверджується відповіддю наданою ОСОБА_2 захисту національної державності СБУ від 05.02.2018 року №5/2/4-Р-4/31, а тому така інформація підлягає спростуванню шляхом видалення неправдивої (недостовірної інформації).
Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 263-265,273, 289 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Інтернет-сайту «Центр дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку «Миротворець» про зобов’язання вчинити певні дії– задовольнити.
Зобов’язати керівництво сайту «МИРОТВОРЕЦ» видалити неправдиву інформацію у відношенні ОСОБА_1 з сайту https://myrotvorets.center.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Дзержинський районний суд міста Харкова.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 28.11.2018 року.
Головуючий
