Єдиний державний реєстр судових рішень
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" березня 2022 р. справа № 809/1947/16
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Главача І.А.,
за участю секретаря судового засідання Мельник О.Я.,
від позивача не з`явився,
від відповідача не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ,
до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації (надалі відповідач), в якому просив суд: визнати протиправним невиплату належних позивачу сум розрахункових у день звільнення з Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації - 29 грудня 2005 року; зобов`язати правонаступника Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації - Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по дату постановлення рішення; зобов`язати Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації виплатити позивачу проіндексовану суму (484,60 грн.) належної йому заробітної плати, невиплаченої йому 29 грудня 2005 року; зобов`язати Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації виплатити позивачу суму грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки за період з 14 січня 2003 року до 19 жовтня 2005 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 грудня 2005 року ОСОБА_1 звільнено з роботи в Управлінні капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, однак у день звільнення з позивачем не було проведеного повного розрахунку. Так, ОСОБА_1 зазначив, що йому не було виплачено 484,60 грн. заробітної плати, що були нараховані при його звільненні 14 січня 2003 року (перехідний залишок), грошову компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року та моральну шкоду, завдану попереднім незаконним звільненням 14 січня 2003 року.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2016 року відкрито провадження у справі № 809/1947/16 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року позов задоволено частково: зобов`язано Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу за 2003 рік в розмірі 484,60 грн.; зобов`язано Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 14 січня 2003 року до 19 жовтня 2005 року; стягнуто з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2005 року до 27 березня 2017 року в розмірі 788728,01 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року скасовано та ухвалено нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 :
- постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року скасовано в частині: зобов`язання Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 14 січня 2003 року до 19 жовтня 2005 року; стягнення з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 788728,01 грн. Адміністративну справу №809/1947/16 у скасованій частині направлено на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду;
- змінено постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року: викладено її мотивувальну частину в частині, що стосується правонаступництва між Управлінням капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Департаментом будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації у редакції цієї постанови; викладено її мотивувальну частину в частині, що стосується підстав для відмови в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою середнього заробітку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року та моральної шкоди у редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року залишено без змін.
Верховний Суд в постанові від 18 лютого 2021 року зазначив, що суд першої інстанцій дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині, що стосувалися невиплати йому компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та необхідності стягнення з відповідача середнього заробітку за увесь час такої затримки, проте розрахунку належної позивачеві грошової компенсації не здійснив і не ухвалив рішення про її стягнення, обмежившись покладенням обов`язку розрахувати і виплатити таку суму на відповідача. Не навів суд першої інстанції і розрахунків, якими він керувався, визначаючи середньоденну заробітну плату позивача у розмірі 18,18 грн. для цілей обчислення середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні.
Не встановивши розмір компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, суд першої інстанції також був позбавлений можливості з`ясувати, чи відповідав розмір присудженої ним суми середнього заробітку за час затримки розрахунку принципам розумності, справедливості та пропорційності, і чи не було в спірних правовідносинах підстав для її зменшення відповідно до критеріїв, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у вже згаданій постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17.
10.03.2021 справа № 809/1947/16 надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
10.03.2021 здійснено автоматизований розподіл адміністративної справи № 809/1947/16, за результатом проведення якого визначено головуючого суддю Главача І.А.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 призначено судове засідання в адміністративній справі № 809/1947/16 на 12.04.2021.
26.03.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 від 26.03.2021, в якому позивач вказав розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.12.2005 по 12.04.2021. Так, згідно вказаного розрахунку середньоденний заробіток, на думку позивача, становить 920,34 грн., а середній заробіток за весь час затримки розрахунку складає 5138258,20 грн., з розрахунку 920,34 грн. за 5583 календарні дні. При цьому, посадовий оклад ОСОБА_1 врахував на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15, в редакції постанови від 13.01.2021 № 15, та з врахуванням надбавок, доплат та премії, які позивач отримував на посаді головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації (том ІІ, а.с. 223-229).
Також 26.03.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 від 26.03.2021, в якому позивач вказав розрахунок суми компенсації за невикористані дні відпустки. Так, згідно вказаного розрахунку основна відпустка позивача за 2003-2005 роки складає 82 дні та додаткова 31 день. Загальна кількість невикористаної відпустки ОСОБА_1 складає 113 календарних днів, компенсація за які розрахована в сумі 104283,18 грн., з розрахунку середньоденного заробітку 922,86 грн. (том ІІ, а.с. 242-243).
09.04.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 08.04.2021 № 81/02-01 на позовну заяву. Згідно вказаного відзиву представник відповідача зазначив, що після вступу в законну силу рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005, ОСОБА_1 не звертався до ліквідаційної комісії Управління капітального будівництва з вимогами про виплату йому компенсації за невикористані дні відпустки. Відповідач знову наголосив, що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, не є правонаступником Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Представник відповідача вказав на безпідставність застосування позивачем в розрахунках компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку передбаченого пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати коефіцієнту підвищення. Так, згідно довідок Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 18,18 грн. Представник відповідача зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки ОСОБА_1 не заявлено вимог про стягнення з відповідача конкретних сум виплат, що входять до структури заробітної плати (том ІІ, а.с. 246-249).
12.04.2021 позивачем у судовому засідання подано клопотання про витребування у Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації письмових доказів, зокрема, розрахунку компенсації за невикористані ОСОБА_1 відпустки за час двох вимушених прогулів з 14.01.2003 по 01.08.2005 та з 01.08.2005 по 19.10.2005 на дату проведення компенсації, а також інформації про банківські відсотки по роках, які за договорами (угодами) нараховувалися банком (банками) на депозитні вклади Івано-Франківської ОДА, на розміщені у банках тимчасово вільні кошти.
Ухвалою від 12.04.2021 суд задовольнив частково клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та витребував в Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації розрахунок компенсації за невикористані ОСОБА_1 відпустки за час двох вимушених прогулів з 14.01.2003 по 01.08.2005 та з 01.08.2005 по 19.10.2005 на дату проведення компенсації.
29.04.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 від 23.04.2021, в яких позивач вказав розрахунок суми компенсації за невикористані дні відпустки. Так, загальна кількість невикористаної відпустки ОСОБА_1 складає 116 календарних днів, компенсація за які розрахована в сумі 110067,76 грн., з розрахунку середньоденного заробітку 948,86 грн. (том ІІІ, а.с. 1-11).
Ухвалою від 27.04.2021 суд витребував в Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.01.2003 по 13.05.2021.
28.04.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов лист Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 28.04.2021 № 104/02-01, в якому відповідач надав розрахунок компенсації за невикористані ОСОБА_1 відпустки за час двох вимушених прогулів щ 14.01.2003 по 01.08.2005 та з 01.08.2005 по 19.10.2005. Згідно вказаного розрахунку кількість невикористаної відпустки 113 днів, а середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 18,18 грн., а тому сума компенсації за невикористані відпустки становить 2054,34 грн. (том ІІІ, а.с. 19-20).
17.05.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов лист Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 12.05.2021 № 111/02-01, в якому відповідач надав розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.01.2003 по 13.05.2021. Згідно вказаного розрахунку кількість робочих днів за період 2003-2005 роки становить 747днів, а середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 18,18 грн., а тому сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 13580,46 грн. До розрахунку не включено період з 01.01.2006 по 13.05.2021, так як ОСОБА_1 в цей період не працював, а з 04.11.2011 набув пенсійного віку (том ІІІ, а.с. 27-28).
Ухвалою від 20.05.2021 суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про колегіальний розгляд цієї справи.
Ухвалою від 09.06.2021 суд витребував у Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації відомості про суми підвищення та періоди такого підвищення посадового окладу за посадою заступник начальника головний інженер управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, яку до звільнення обіймав ОСОБА_1 , або за посадою, прирівняною до посади заступник начальника головний інженер управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації за період з 14.01.2003 до 09.06.2021.
24.06.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов лист Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 24.06.2021 № 135/02-01, в якому відповідач надав відомості про суми підвищення та періоди такого підвищення посадового окладу за посадою заступник начальника головний інженер управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації (том ІІІ, а.с. 44-45).
16.08.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшли письмові уточнення розрахунку суми компенсації за невикористані дні відпустки ОСОБА_1 від 16.08.2021. Так, згідно вказаного розрахунку загальна кількість невикористаної відпустки ОСОБА_1 складає 116 календарних днів, компенсація за які розрахована в сумі 111102,48 грн., з розрахунку середньоденного заробітку 957,78 грн. (том ІІІ, а.с. 58-66). До вказаних письмових уточнень позивач долучив довідку Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 30.12.2005 № 09-10/44 середню заробітну плату ОСОБА_1 за листопад-грудень 2005 року, згідно якої середньоденна заробітна плата позивача становила 31,88 грн. (том ІІІ, а.с. 67).
16.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з заявою про забезпечення його позову, шляхом: заборони державному реєстратору приймати, в складі документів, поданих ліквідаційною комісією Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА для внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, запис про припинення відповідача внаслідок ліквідації та ліквідаційний баланс відповідача, - до приведення ліквідаційного балансу відповідача у відповідність з його майновими обов`язками (зобов`язаннями) та вимогами чинного законодавства; заборони державному реєстратору вносити до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України запис про припинення Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації внаслідок ліквідації до завершення процедури його ліквідації, у тому числі до проведення повного розрахунку з позивачем за рішенням суду у цій справі; зупинення дії наказу начальника Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про утворення ліквідаційної комісії" від 11.2019 №28 в частині складання ліквідаційного балансу цього Департаменту та подання його на затвердження головою ОДА до завершення розрахунків з дебіторами та кредиторами (п.11. ст.111 Цивільного кодексу України), без виконання встановленого судом обов`язку відповідача по виплаті позивачу компенсації за всі дні невикористаної відпустки та компенсації за затримку розрахунку при звільненні 29.12.2005 з Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА.
Ухвалою від 20.09.2021 суд відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 16.09.2021 про забезпечення позову.
Ухвалою від 20.10.2021 суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 та витребувати у Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації належним чином засвідчену копію штатного розпису Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, затвердженого на 2020 рік.
Листом № 238/01-07 від 29.10.2021 Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації повідомив суд, що станом на жовтень 2021 року штатний розпис Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на 2020 рік не затверджувався та відсутній (том ІІІ, а.с. 85).
Позивач в судове засідання 04.03.2022 не з`явився, однак направив на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю.
В судове засідання 04.03.2022 представник відповідачів не з`явився.
Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.
Розпорядженням голови Івано-Франківської ОДА від 13 січня 2003 року №19 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з 14 січня 2003 року.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2005 року у справі № 2-234/2005 розпорядження Івано-Франківської ОДА від 13 січня 2003 року №19 визнано незаконним і поновлено позивача на посаді заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з 14 січня 2003 року. Цим же рішенням суду стягнуто з Івано-Франківської ОДА та Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 15908,67 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року, а також 5000 грн. моральної шкоди. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку в сумі 536,25 грн. допущено до негайного виконання (том І, а.с. 7-8).
Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 січня 2006 року вказане рішення суду першої інстанції було скасовано в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошових сум у солідарному порядку і в цій частині ухвалено нову постанову про стягнення з Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 12394,79 грн. втраченого заробітку за час вимушеного прогулу в період з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року та 5000,00 грн. моральної шкоди. У решті позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін (том І, а.с. 9-10).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2006 року рішення Івано-Франківського міського суду від 01 серпня 2005 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 січня 2006 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2008 року стягнуто на користь ОСОБА_1 8945,79 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року, а в решті позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року вказана постанова суду першої інстанції була скасована та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 17232,75 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року з врахуванням індексації та інших платежів за несвоєчасну виплату заробітної плати (із стягненням з зазначеної суми обов`язкових платежів та внесків).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2011 року постанову Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року у справі № 2а-3465/11/0970, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 жовтня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Департамента будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 26283,77 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Таким чином спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року був розв`язаний постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року у справі 2а-3465/11/0970, яка набрала законної сили 11 березня 2014 року відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року.
На виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 01 серпня 2005 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 18 жовтня 2005 року №249-к позивача було поновлено на посаді заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з 14 січня 2003 року.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року у справі № 2а-1700/11/0970, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 02 лютого 2012 року, стягнуто з Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2005 року по 19 жовтня 2005 року у розмірі 13649,40 грн. Стягнуто з Івано-Франківської ОДА, Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської ОДА, Відділу ДВС ГУЮ в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 1364,94 грн моральної шкоди (том І, а.с. 112-116).
Таким чином спір щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 серпня 2005 року по 19 жовтня 2005 року був розв`язаний постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року у справі № 2а-1700/11/0970, яка набрала законної сили із 02 лютого 2012 року.
Наказом Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА № 31-к від 29 грудня 2005 року на підставі розпорядження голови Івано-Франківської ОДА №310-к від 29 грудня 2005 року ОСОБА_1 звільнено з 29 грудня 2005 року з посади заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА (том І, а.с. 11).
У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов`язати правонаступника Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА - Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської ОДА внести запис до його трудової книжки про скасування запису про звільнення, перевести його на рівнозначну посаду та стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Цей адміністративний позов судами розглядався неодноразово. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи, що під час звільнення 29 грудня 2005 року відповідач не розрахувався з ОСОБА_1 у повному обсязі, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до частини 5 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Так, Верховний Суд постановою від 18.02.2021 змінив постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року: викладено її мотивувальну частину в частині, що стосується правонаступництва між Управлінням капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Департаментом будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації у редакції цієї постанови; викладено її мотивувальну частину в частині, що стосується підстав для відмови в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою середнього заробітку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року та моральної шкоди у редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року залишено без змін.
За вказаних обставин, під час нового розгляду справи № 809/1947/16 відсутні підстави для повторного розгляду позовних вимог ОСОБА_1 : про стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою середнього заробітку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року та моральної шкоди; про зобов`язання виплатити проіндексовану суму 484,60 грн., яка за своєю правовою природою є вихідною допомогою при звільненні, а не заробітною платою.
Також відсутні підстави для повторного судового розгляду доводів відповідача про те, що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА є неналежним відповідачем, оскільки Верховний Суд в постанові від 18.02.2021 дійшов висновків про наявність правонаступництва мід Управлінням капітального будівництва Івано-Франківської ОДА та Департаментом будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА.
В той же час, Верховний Суд скасував постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року в частині: зобов`язання Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 14 січня 2003 року до 19 жовтня 2005 року; стягнення з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 788728,01 грн. Адміністративну справу №809/1947/16 у скасованій частині направив на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Таким чином, під час нового розгляду справи №809/1947/16 Івано-Франківський окружний адміністративний суд розглядає позов ОСОБА_1 до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, лише в частині вимог, які залишились нерозглянутими Верховним Судом, а саме: про зобов`язання Департамента будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки за період з 14 січня 2003 року до 19 жовтня 2005 року.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Згідно із статтею 46 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Так, державні гарантії права на відпустки працівників встановлює Закон України «Про відпустки», який визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 першої статті 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Щодо стосується зазначених у відзиві Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 08.04.2021 № 81/02-01 доводів про пропущення строку звернення до суду з цим позовом, то суд вказує на таке.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів».
Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».
Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України необхідно дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком».
Отже, у разі не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
З огляду на вищевказане, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник, або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
В даному випадку, ОСОБА_1 не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року, яка входить до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною, а тому стягнення сум компенсації за невикористану відпустку не обмежено строком.
При цьому, на час розгляду цієї справи відповідач не здійснив виплату позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року, тобто не здійснив з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про безпідставність доводів представника відповідача про пропущення строку звернення до суду з цим позовом, зазначених у відзиві Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 08.04.2021 № 81/02-01.
Верховний Суд в постанові від 18.02.2021 як суд касаційної інстанції в цій справі зазначив: «Ураховуючи, що грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року відповідач позивачеві не виплатив, то Суд погоджується з доводами позивача про те, що в спірних правовідносинах мав місце несвоєчасний розрахунок при звільненні».
Що стосується кількості днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року, то суд вказує на таке.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, який був чинний на час спірного періоду, державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно листа Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 28.04.2021 № 104/02-01, суду надано розрахунок кількості календарних днів невикористаної відпустки за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року. Так, за 2003 рік позивачу нараховано 29 днів основної щорічної відпустки, за 2004 рік 30 днів, за 2005 рік 23 дні. Разом з додатковою оплачуваною відпусткою ОСОБА_1 нараховано 113 календарних днів невикористаної відпустки за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року, грошову компенсацію за які відповідач невиплатив позивачу при звільненні (том ІІІ, а.с. 19-20).
Відповідно до довідки Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 30.12.2005 № 09-10/44 про середню заробітну плату ОСОБА_1 , середньоденна заробітна плата позивача становила 31,88 грн. (том ІІІ, а.с. 67).
Таким чином, за 113 днів невикористаної відпустки відповідач при звільненні позивача мав виплати ОСОБА_1 компенсацію в сумі 3602,44 грн. (113 днів х 31,88 грн. середньоденний заробіток = 3602,44 грн.), однак такі виплати не здійснив.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку зобов`язати Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року в загальній сумі 3602,44 грн.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум, то суд вказує на таке.
Відповідно до довідки Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 30.12.2005 № 09-10/44 про середню заробітну плату ОСОБА_1 , середньоденна заробітна плата позивача становила 31,88 грн. (том ІІІ, а.с. 67).
Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення 29.12.2005 до дня прийняття судового рішення в цій справі 04.03.2022 та становить 4053 робочі дні.
З огляду на норму частини п`ятої статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП, вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, а саме:
« 81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц)».
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/817, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц.
Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує таке:
- період затримки відповідачем виплати належної позивачу при звільненні суми є доволі тривалим;
- позивач тривалий час оскаржував в судовому порядку своє звільнення та невиплату належних, на його думку, виплат при звільненні, що підтверджується численними судоми рішеннями, прийнятими за результатом розгляду таких справ;
- ОСОБА_1 при звільненні виплачено 1804,77 грн.
Таким чином, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 5407,21 грн., з яких: отримані виплати 1804,77 грн., що становить 33% від загальної суми належних виплат при звільненні; неотримана компенсація за невикористані 113 днів відпустки в сумі 3602,44 грн., що становить 67% від загальної суми належних виплат при звільненні.
Сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні відпустки становить 129209,64 грн. (31,88х4053=129209,64 грн., з яких 31,88 грн. середньоденний заробіток, 4053 календарних дні період затримки розрахунку при звільненні).
Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 86570,46 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (67% від 129209,64).
Щодо доводів позивача про необхідність застосування під час розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні коефіцієнтів підвищення тарифних ставок та посадових окладів, то суд вказує на безпідставність таких доводів з огялду на таке.
Застосування коефіцієнтів підвищення тарифних ставок та посадових окладів було передбачено пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Так, відповідно до пункту 10 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.
З огляду на зміст вищевказаного пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, застосування коефіцієнтів підвищення тарифних ставок і посадових окладів стосується лише випадків збереження за працівником заробітної плати.
В даному випадку, суд здійснює розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що виключає можливість застосування коефіцієнтів підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Окрім цього, на час прийняття судового рішення, пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100».
Суд пам`ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2005 по 04.03.2022 в розмірі 86570,46 грн. Ця сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів, однак суд не бачить підстав зазначати вказану інформацію в резолютивній частині рішення, оскільки нарахування таких платежів прямо передбачено податковим законодавством і не потребує уточнення в рішенні суду.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Зобов`язати Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код 38162425, вулиця Грушевського, 21, місто Івано-Франківськ, 76004) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року в загальній сумі 3602 (три тисячі шістсот дві гривні) 44 копійки.
Стягнути з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код 38162425, вулиця Грушевського, 21, місто Івано-Франківськ, 76004) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2005 по 04.03.2022 в сумі 86570 (вісімдесят шість тисяч п`ятсот сімдесят) гривень 46 копійок.
В задоволенні позову в решті позовних вимог відмовити.
Судові витрати не розподіляти.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, ідентифікаційний код 38162425, вулиця Грушевського, 21, місто Івано-Франківськ, 76004.
Суддя Главач І.А.
Рішення складене в повному обсязі 09 березня 2022 р.
