ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2017 року
№ 876/5587/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Судової-Хомюк Н.М., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У грудні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА, в якому, з врахуванням змін та уточнень позовних вимог, просив: 1) визнати протиправним невиплату належних позивачу сум розрахункових у день звільнення з Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації - 29.12.2005 р.. Зобов'язати правонаступника УКБ ОДА - Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по дату постановлення рішення; 2) зобов'язати Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА виплатити позивачу проіндексовану суму (484,60 грн.) належної йому заробітної плати, невиплаченої йому 29.12.2005 р.; 3) зобов'язати Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА виплатити позивачу суму грошової компенсації за всі дні невикористаної ним відпустки за період з 14.01.2003 р. до 19.10.2005 р..
Позовні вимоги обгрунтовані (з врахуванням останніх обгрунтувань) тим, що 14.01.2003 року позивача було звільнено з роботи в Управлінні капітального будівництва Івано-Франківської ОДА. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 року його було поновлено на попередній посаді в УКБ Івано-Франківської ОДА. 29.12.2005 року позивача було звільнено з Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА за ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією Управління. Однак, в порушення вимог статей 116, 117 КЗпП України при його звільненні із ним не було проведеного повного розрахунку. Так, йому не було виплачено 484,60 грн. заробітної плати, що були нараховані при його звільненні 14.01.2003 року (перехідний залишок), грошову компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. по 19.10.2005 р., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. по 19.10.2005 р. та моральну шкоду завдану незаконним звільненням 14.01.2003 р.. Заробітну плату в розмірі 484,60 грн. та грошову компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. по 19.10.2005 р. не виплачено позивачу по даний час. Тому, відповідача Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА, як правонаступника УКБ Івано-Франківської ОДА, слід зобов'язати в судовому порядку виплатити позивачу проіндексовану суму 484,60 грн. неотриманої заробітної плати, виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки цієї суми з часу звільнення 29.12.2005 року по дату постановлення рішення суду, виплатити позивачу суму грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 14.01.2003 р. до 19.10.2005 р..
Відповідач Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу за 2003 рік в розмірі 484 грн. 60 коп.. Зобов'язано Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 14.01.2003 р. до 19.10.2005 р.. Стягнуто з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2005 р. до 27.03.2017 р. в розмірі 788728 грн. 01 коп.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цією постановою суду першої інстанції від 27.03.2017 року не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду є незаконною і необгрунтованою, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог позивач ОСОБА_1 покликається на те, що він не заявляв позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги за 2003 рік і суд першої інстанції протиправно вийшов за межі позовних вимог. До складу невиплачених сум (разом 484,60 грн.) у день звільнення 29.12.2005 року входили: посадовий оклад, надбавка за ранг, доплата за вислугу років, доплата за інтенсивність праці, премія, що має систематичний характер, індексація заробітної плати, компенсація за невикористану відпустку, одноразові заохочення - премія до святкових дат, заробітна плата за листопад 2005 року, вихідна допомога при звільненні з УКБ ОДА - 29.12.2005 р.. Також у день звільнення 29.12.2005 року йому не було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. по 19.10.2005 р. та компенсація за дні невикористаної відпустки за період цього вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. до 19.10.2005 р.. Також апелянт вказує, що невиплачена при звільненні сума заробітної плати 484,60 грн. повинна бути проіндексована. Сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні судом першої інстанції при розрахунку незаконно зменшена. Крім цього, у оскарженій постанові суду першої інстанції не наведено розрахунку грошової компенсації за дні невикористаної відпустки за період з 14.01.2003 р. до 19.10.2005 р. і не вказано суму такої компенсації.
За результатами апеляційного розгляду апелянт ОСОБА_1 просить скасувати оскаржену постанову суду від 27.03.2017 року та постановити нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
З постановою суду першої інстанції від 27.03.2017 року також не погодився відповідач Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду є необгрунтованою, винесена з істотним порушенням норм процесуального права, без належної оцінки доказів та без всебічного з'ясування обставин справи, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог відповідач Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА покликається на те, що при звільненні 29.12.2005 року позивача ОСОБА_1 з роботи в Управлінні капітального будівництва Івано-Франківської ОДА за ч.1 ст.40 КЗпП України, із ним було проведено повний розрахунок по заробітній платі та інших платежах. Визначена позивачем сума заборгованості 484,60 грн. є сумою вихідної допомоги, яка була нарахована йому як вихідна допомога при звільненні 14.01.2003 р.. Однак у зв'язку із поновленням позивача на роботі згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 року вказана сума 484,60 грн. була утримана і не підлягала виплаті при звільненні позивача 29.12.2005 р.. Крім цього, на момент звільнення 29.12.2005 року рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 року про поновлення позивача на посаді не вступило в законну силу і тому позивачу правильно було нараховано компенсацію за невикористану відпустку згідно фактично відпрацьовано часу. Після вступу в законну силу вищевказаного рішення суду від 01.08.2005 року позивач не звертався до ліквідаційної комісії УКБ ОДА з вимогами про виплату йому компенсації за невикористану відпустку. Також апелянт вказує, що 05.04.2006 році внесено запис до ЄДРПОУ про припинення Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА у зв'язку з його ліквідацією, а Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА не є правонаступником Управління капітального будівництва, і Департамент ніколи не був роботодавцем позивача ОСОБА_1. Крім цього апелянт зазначає, що іншими судовими рішеннями, в тому числі Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, які набрали законної сили, у справах за участі ОСОБА_1, встановлено факти про те, що звільнення позивача з роботи 29.12.2005 року проведено законно і що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА не є правонаступником ліквідованого Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА де працював позивач. Тому, на думку апелянта, Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА є неналежним відповідачем по справі, а вимоги позивача щодо грошових виплат по зобов'язаннях за трудовими правовідносинами із Управлінням капітального будівництва (структурному підрозділі) Івано-Франківської ОДА можуть бути пред'явлені до Івано-Франківської ОДА. Оскільки суд першої інстанції не здійснив заміни неналежного відповідача, а в суді апеляційної інстанції така заміна відповідача є неможливою, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
За результатами апеляційного розгляду апелянт Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА просить скасувати оскаржену постанову суду від 27.03.2017 року та винести нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач у суді апеляційної інстанції подав заперечення на апеляційну скаргу позивача, просить відмовити в задоволенні цієї апеляційної скарги.
Позивач у суді апеляційної інстанції подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача, просить відмовити в задоволенні цієї апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави та межі апеляційних скарг, вважає, що апеляційну скаргу позивача слід задоволити частково, а апеляційну скаргу відповідача слід задоволити повністю.
Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Розпорядженням голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 19 від 13.01.2003 року позивача ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації з 14.01.2003 року.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.08.2005 р. вказане Розпорядження визнано незаконним і поновлено позивача на посаді заступника начальника - головного інженера управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з 14.01.2003 р.. Цим же рішенням суду від 01.08.2005 р. стягнуто із Івано-Франківської ОДА та Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА в солідарному порядку в користь ОСОБА_1 15908,67 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.01.2003 р. по 01.08.2005 р., та 5000 грн. моральної шкоди. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку в сумі 536,25 грн. допущено до негайного виконання (а.с. 7-8).
Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.01.2006 року вказане рішення суду першої інстанції від 01.08.2005 р. скасовано в частині стягнення в користь ОСОБА_1 грошових сум в солідарному порядку і в цій частині ухвалено нову постанову про стягнення з Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 12394,79 грн. втраченого заробітку за час вимушеного прогулу в період з 14.01.2003 року по 01.08.2005 року та 5000,00 грн. моральної шкоди. У решта частині рішення суду від 01.08.2005 року залишено без змін (а.с. 9-10).
Однак, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.12.2006 року скасовано рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 року та постанова апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.01.2006 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У подальшому, постановою Івано-Франківського міського суду від 10.09.2008 року позовні вимоги задоволені частково та стягнуто на користь ОСОБА_1 8945,79 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 року по 01.08.2005 року, а в решті позову відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2010 року скасована вказана вище постанова суду першої інстанції від 10.09.2008 р. та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 17232,75 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 року по 01.08.2005 року з врахуванням індексації та інших платежів за несвоєчасну виплату заробітної плати (із стягненням з зазначеної суми обов'язкових платежів та внесків).
Однак, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.10.2011 року вказані вище постанову Івано-Франківського міського суду від 10.09.2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У подальшому, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.10.2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 26283,77 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 року по 01.08.2005 року (із зазначеної суми підлягають стягненню обов'язкові платежі та внески). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Таким чином, остаточним судовим рішенням щодо вимог про стягнення в користь позивача ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 року по 01.08.2005 року являється постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 року, яка набрала законної сили із 11.03.2014 року і саме з цього часу підлягала виконанню.
Матеріалами справи також підтверджується, що на виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 р. про поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі Розпорядженням Івано-Франківської ОДА № 249-к від 18.10.2005 року було поновлено позивача на посаді заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з 14.01.2003 р..
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 02.02.2012 року, стягнуто з Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2005 року по 19.10.2005 року включно у розмірі 13649,40 грн. (із зазначеної суми підлягають стягненню обов'язкові платежі та внески). Стягнуто з Івано-Франківської ОДА, Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської ОДА, Відділу ДВС ГУЮ в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 1364,94 грн. моральної шкоди (а.с. 112-116). Визначений цим судовим рішенням період вимушеного прогулу із 01.08.2005 року по 19.10.2005 року становить період невиконання рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 р. про негайне поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі.
Таким чином, судовим рішенням щодо вимог про стягнення в користь позивача ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.08.2005 року по 19.10.2005 року являється постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 року, яка набрала законної сили із 02.02.2012 року і саме з цього часу підлягала виконанню.
Матеріалами справи також підтверджується, що Наказом Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА №31-к від 29.12.2005 року, на підставі Розпорядженням голови Івано-Франківської ОДА №310-к від 29.12.2005 року, позивача ОСОБА_1 звільнено із 29.12.2005 р. з посади заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА, згідно п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією Управління (а.с. 11).
Вважаючи таке звільнення 29.12.2005 р. незаконним позивач ОСОБА_1 у січні 2006 року звертався в суд із адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати правонаступника Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА - Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської ОДА внести запис до його трудової книжки про скасування запису про звільнення, перевести його на рівнозначну посаду та стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. Цей адміністративний позов судами розглядався неодноразово. Останньою постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.04.2010 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2010 року, ухвалою Вищого адміністративного суду України та постановою Верховного суду України від 27.01.2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА у розглядуваній адміністративній справі суд першої інстанції в оскарженій постанові від 27.03.2017 року виходив з того, що при звільненні з роботи 29.12.2005 року із позивачем ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку, а саме не було виплачено вихідної допомоги в розмірі 484,60 грн. нарахованої в 2003 році та сум грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. до 19.10.2005 р.. Тому, відповідача слід зобов'зати виплатити позивачу вихідну допомогу за 2003 рік в розмірі 484,60 грн. та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 14.01.2003 р. до 19.10.2005 р.. Також, відповідно до статей 116, 117 КЗпП України, затримка у виплаті вказаних сум є підставою для стягнення із відповідача в користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку за період з 29.12.2005 р. до 27.03.2017 р..
Суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Відповідно до ст.ст. 47, 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Отже, законодавством передбачено, що підприємство, установа, організації при звільненні працівника зобов'язана в день звільнення чи не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок виплатити такому працівникові всі грошові суми, що належать йому від підприємства, установи, організації. Цей обов'язок підприємства, установи, організації стосується виплатити не оспорюваної суми.
Відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України наступає у разі невиконання підприємством, установою, організацією вказаного вище обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу.
Із змісту адміністративного позову та із додаткових (кінцевих) уточнень і пояснень позивача ОСОБА_1 від 17.03.2017 року (а.с. 70, 76) видно, що позивач вважає, що у день звільнення 29.12.2005 року йому протиправно не було виплачено: 1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. по 19.10.2005 р. та моральну шкоду завдану незаконним звільненням 14.01.2003 р., які були виплачені лише в 2014 р. і 2015 р.; 2) компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. до 19.10.2005 р., яку не виплачено по даний час; 3) заробітну плату в розмірі 484,60 грн. (перехідний залишок нарахованої і не виплаченої заробітної плати), яку не виплачено по даний час, в яку входять утримані обов'язкові внески і платежі із сум: посадового окладу, надбавки за ранг, доплати за вислугу років, доплати за інтенсивність праці, премії (що має систематичний характер), індексації заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку за період з 20.10.2005 р. по 29.12.2005 р., одноразових заохочень (премія до святкових дат), заробітної плати за листопад 2005 року, вихідної допомоги при звільненні 29.12.2005 р..
Також позивач вказував, що відповідач повинен виплатити позивачеві проіндексовану суму невиплаченої заробітної плати 484,60 грн., та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по дату постановлення рішення суду.
Відносно доводів позивача ОСОБА_1 про те, що у день звільнення 29.12.2005 року йому не було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. по 19.10.2005 р. та моральну шкоду завдану незаконним звільненням 14.01.2003 р., то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що визначений позивачем період вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. по 19.10.2005 р. включає два періоди, а саме, з 14.01.2003 р. по 01.08.2005 р. та з 01.08.2005 р. по 19.10.2005 р..
Період вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. по 01.08.2005 р. становить вимушений прогул позивача пов'язаний із його незаконним звільненням з роботи 14.01.2003 р.. Як уже було вказано колегією суддів вище, вказаний період було встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.08.2005 р. про поновлення позивача на посаді. Питання щодо стягнення моральної шкоди за незаконне звільнення 14.01.2003 р. вирішено постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.01.2006 року, а питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 року по 01.08.2005 року вирішено постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 року, яка набрала законної сили 11.03.2014 року.
Період вимушеного прогулу з 01.08.2005 р. по 19.10.2005 р. становить період невиконання рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 р. про негайне поновлення позивача на роботі. Як уже було вказано колегією суддів вище, вказаний період було встановлено постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 року, якою стягнуто на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2005 року по 19.10.2005 року та моральну шкоду. Ця постанова суду від 28.09.2011 року набрала законної сили 02.02.2012 року.
З врахування наведеного, являються безпідставними доводи позивача про те, що у день звільнення 29.12.2005 року йому протиправно не було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. по 19.10.2005 р. та моральну шкоду завдану незаконним звільненням 14.01.2003 р..
Відносно доводів позивача ОСОБА_1 про те, що у день звільнення 29.12.2005 року йому не було виплачено заробітну плату в розмірі 484,60 грн., то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що вхідний залишок зарплати позивача за грудень 2005 року становив 777,57 грн., що включав 484,60 грн. нарахованої у 2003 році вихідної допомоги при звільненні 14.01.2003 р. та 292,97 грн. зарплати за листопад 2005 р..
За грудень 2005 року позивачу було нараховано: посадовий оклад - 362,73 грн., доплату за ранг - 76,36 грн., доплату за вислугу років - 65,86 грн., надбавку - 219,55 грн., місячну премію - 181,13 грн., додаткову премію - 150 грн., компенсацію за невикористану відпустку в кільк. 7 днів - 227,01 грн., вихідну допомогу при звільненні - 972,75 грн., індексацію заробітної плати - 33,98 грн.. Усього за грудень 2005 року було нараховано 1804,77 грн., з врахуванням утриманої вихідної допомоги за 2003 р. в сумі 484,60 грн..
Із нарахованих сум було утримано 325,80 грн.. 01 грудня 2005 р. позивач отримав зарплату за листопад 2005 року, 16 грудня 2005 р. позивач отримав аванс у розмірі 500 грн. за грудень 2005 р., 29 грудня 2005 р. позивач отримав зарплату, компенсацію, вихідну допомогу, премії в розмірі 1476,54 грн. (а.с. 12).
Суд апеляційної інстанції враховує, що грошова сума в розмірі 484,60 грн. становить розмір вихідної допомоги, що була нарахована позивачу при його звільненні з роботи 14.01.2003 р..
Оскільки, як уже було вказано вище, рішенням Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 р. було поновлено позивача на роботі і це рішення виконано у жовтні 2005 року, тому, вказана сума 484,60 грн. як перехідний залишок не підлягала виплаті позивачу при його звільненні з роботи 29.12.2005 року і правомірно була утримана Управлінням капітального будівництва Івано-Франківської ОДА при нарахуванні і виплаті позивачу заробітної плати за грудень 2005 року.
Тому, являються помилковими доводи позивача та висновки суду першої інстанції про те, що вказана сума 484,60 грн. являється заборгованістю по зарплаті перед позивачем.
Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження позивача про те, що у вказану суму 484,60 грн. входять утримані обов'язкові внески і платежі із сум нарахованої заробітної плати (посадового окладу, надбавки за ранг, доплати за вислугу років, доплати за інтенсивність праці, премії, індексації заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, одноразових заохочень, заробітної плати за листопад 2005 року, вихідної допомоги при звільненні 29.12.2005 р.).
В матеріалах справи немає і суду не надано доказів того, що утримання внесків та інших обов'язкових платежів із нарахованої позивачу зарплати у грудні 2005 року було здійснено з порушенням чинного законодавства чи у завищених розмірах.
З врахуванням наведеного, являються безпідставними доводи позивача про те, що при його звільненні 29.12.2005 року йому протиправно не було виплачено усіх належних розрахункових сум і що така сума заробітної плати в розмірі 484,60 грн. повинна бути виплачена проіндексованою по даний час.
Відносно доводів позивача ОСОБА_1 про те, що у день звільнення 29.12.2005 року йому не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. до 19.10.2005 р., то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що станом на день звільнення позивача з роботи 29.12.2005 року рішення Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 р. не вступило в законну силу. Компенсацію за невикористану відпустку позивачу було нараховано за фактично відпрацьований час - 71 календарний день.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. по 01.08.2005 р. та з 01.08.2005 р. по 19.10.2005 р. було стягнено, відповідно, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 року, яка набрала законної сили 11.03.2014 року, та постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 року, яка набрала законної сили 02.02.2012 року.
Після набрання законної сили рішенням Івано-Франківського міського суду від 01.08.2005 р. в частині поновлення позивача на роботі чи після набрання законної сили вказаними рішеннями суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач не звертався до Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з приводу виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. до 19.10.2005 р..
Тому, являються безпідставними доводи позивача про те, що при звільненні 29.12.2005 року йому протиправно не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 14.01.2003 р. до 19.10.2005 р..
Оскільки судом встановлено, що при звільненні позивача з роботи 29.12.2005 року Управлінням капітального будівництва Івано-Франківської ОДА не було порушено вимог статті 116 КЗпП України, тому, являється безпідставною вимога позивача про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по дату постановлення рішення суду, на підставі ст.117 КЗпП України.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. Відповідач - це суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Із змісту наведених правових норм видно, що при розгляді адміністративної справи обов'язковою повинна бути наявність публічно-правового спору між конкретним позивачем та конкретним відповідачем, з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів такого позивача від порушень з боку такого відповідача як суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій. Задоволення адміністративного позову є можливим в разі встановлення судом фактів того, що оскаржені позивачем рішення, дії чи бездіяльність відповідача вчинені з порушенням ознак, передбачених частиною 3 статті 2 КАС України та порушують права, свободи чи законні інтереси позивача.
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах (проходив публічну службу) в Управлінні капітального будівництва Івано-Франківської ОДА.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовуються тим, що при його звільненні 29.12.2005 року з УКБ Івано-Франківської ОДА із ним не було проведеного повного грошового розрахунку, які йому належали від УКБ. Вважає позивач, що за вказаними грошовими зобов'язаннями УКБ Івано-Франківської ОДА повинен відповідати Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА, як правонаступник УКБ Івано-Франківської ОДА.
Однак, суд апеляційної інстанції враховує, що 05.04.2006 році внесено запис до ЄДРПОУ про припинення Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА у зв'язку з його ліквідацією. Така ліквідація здійснена на підставі розпорядження Івано-Франківської ОДА № 260 від 07.06.2005 р..
Утворене Івано-Франківською ОДА Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства (в подальшому перейменовано в Головне управління регіонального розвитку та містобудування Івано-Франківської ОДА, а потім перетворене в Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА), не є правонаступником ліквідованого Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА, де працював позивач.
Так, відповідно до п.1.1 Положення про Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА, що затверджене розпорядженням Івано-Франківської ОДА № 805 від 17.11.2000 р., Управління було структурним підрозділом ОДА. Це Управління було самостійною юридичною особою і державну реєстрацію його проведено 17.11.2000 р..
Розпорядженням Івано-Франківської ОДА № 260 від 07.06.2005 р., зокрема пунктом 3.7 цього Розпорядження, ліквідовано структурний підрозділ облдержадміністрації Управління капітального будівництва. Пунктом 5.3 цього Розпорядження створено структурний підрозділ облдержадміністрації Головне управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства. 07.06.2005 року проведено державну реєстрацію Головного управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації як юридичної особи.
Відповідно до Положення про Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Івано-Франківської ОДА № 466 від 12.09.2005 р., це Головне управління було структурним підрозділом ОДА. Структурними підрозділами цього Головного управління були управління капітального будівництва, управління містобудування та архітектури, управління житлово-комунального господарства, відділ аналітичного забезпечення і фінансовий відділ. Пунктом 20 цього Положення № 466 від 12.09.2005 р. передбачено, що Головне управління є правонаступником управління капітального будівництва, містобудування та архітектури, житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації щодо виконання цивільно-правових зобов'язань по договорах підряду.
Розпорядженням Івано-Франківської ОДА № 529 від 12.09.2006 р. внесено зміни до розпорядження № 466 від 12.09.2005 р., зокрема пункт 20 вказаного Положення було виключено.
Розпорядженням Івано-Франківської ОДА № 177 від 02.04.2008 р. перейменовано Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації в Головне управління регіонального розвитку та будівництва, і визначено його правонаступником прав та зобов'язань Головного управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства. Зміни до свідоцтва про державну реєстрацію внесено 18.06.2008 року.
Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА зареєстрований юридичною особою 26.07.2012 р..
Суд апеляційної інстанції також враховує, що іншими судовими рішеннями, зокрема, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.04.2010 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2010 року, ухвалою Вищого адміністративного суду України та постановою Верховного суду України від 27.01.2015 року, у справі за поданим в січні 2006 року позовом ОСОБА_1 про поновлення його на роботі після звільнення 29.12.2005 р., встановлено факт того, що Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської ОДА не є правонаступником ліквідованого Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА не є правонаступником ліквідованого Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА, а із Департаментом позивач ОСОБА_1 не перебував у трудових (службових) правовідносинах. За зобов'язання ліквідованого УКБ (структурного підрозділу Івано-Франківської ОДА), в тому числі щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу, відповідальність може нести Івано-Франківська ОДА, згідно Закону України «Про місцеві державні адміністрації».
Відповідно до ст.52 КАС України, заміна неналежної сторони (позивача чи відповідача) в адміністративному судочинстві є можливою лише в суді першої інстанції.
Оскільки судом першої інстанції не здійснено заміни неналежного відповідача, а в суді апеляційної інстанції така заміна є неможливою, тому, не можуть бути задоволені позовні вимоги, які заявлені до неналежного відповідача.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції від 27.03.2017 року винесена з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржену постанову суду слід скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволені позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.
Апеляційну скаргу Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації - задоволити.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - скасувати і прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: В.В. Гуляк
Судді : Н.М. Судова-Хомюк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови виготовлено 19.06.2017 року
