ОКРЕМА ДУМКА
13 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 911/1/20
судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Краснова Є. В. на постанову Верховного Суду від 13.07.2022 у справі
за позовом першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма "Біла Вежа" та Білоцерківської районної державної адміністрації про визнання недійсними розпорядження, договорів оренди земельних ділянок та скасування реєстрації,
У судовому засіданні від 13.07.2022 більшістю голосів колегії суддів Верховного Суду було прийнято постанову, якою касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково; рішення Господарського суду Київської області від 28.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 911/1/20 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При прийнятті вказаного судового рішення мною, Є. В. Красновим, було висловлено окрему думку, суть якої полягає в такому.
Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-підприємницька фірма "Біла Вежа" (далі - ТОВ ВПФ "Біла Вежа"; 2) Білоцерківської районної державної адміністрації (далі - Білоцерківська РДА) про визнання недійсними розпорядження від 15.01.2008 № 26, договорів оренди земельних ділянок від 23.05.2008 № 33, від 11.02.2008 № 13 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 46045884 від 20.03.2019.
Прокурор зазначив, що Білоцерківською РДА фактично повторно затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ "Біла Вежа" загальною площею 4,8037 га для риборозведення, оскільки новий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ ВПФ "Біла Вежа" для влаштування штучної водойми та благоустрою прилеглої території з будівництвом місця громадського відпочинку в адміністративних межах Шкарівської сільської ради не розроблявся.
Водночас, на думку прокурора, враховуючи положення статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) єдиним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатись землями водного фонду на території Білоцерківського району у порядку, передбаченому Земельним кодексом України є Київська обласна державна адміністрація.
Рішенням Господарського суду Київської області від 28.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Київська обласна прокуратура у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 122-124 ЗК України, а також прийняттям судових рішень без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.09.2019 у справі № 615/1267/19 щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах в частині обмежених повноважень РДА при розпорядженні земельними ділянками водного фонду.
У судовому засіданні прокурор зазначив, а з тексту касаційної скарги вбачається, що прокурор у касаційній скарзі посилався на постанову Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 615/1267/16, проте помилково зазначив іншу останню цифру номера справи, що також підтверджується заявою від 24.06.2022 № 15/1-354вих-22, у якій заступник керівника Київської обласної прокуратури зазначив, що в тексті касаційної скарги допущено технічну посилку та замість правильного номера справи - 615/1267/16 помилково вказано 615/1267/19.
ТОВ ВПФ "Біла Вежа" у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення та постанову - без змін, наголошуючи на їх законності і обґрунтованості. Заявник наголошує, що спірним розпорядженням Білоцерківської РДА від 15.01.2008 № 26 передано в оренду земельну ділянку для влаштування штучної водойми, що підпадає під цільове призначення - для ведення водного господарства, тому зазначене розпорядження прийнято в межах повноважень Білоцерківської РДА. Заявник також зазначає, що справа, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі судами не розглядалася. У судовому засіданні ТОВ ВПФ "Біла Вежа" заперечило проти задоволення касаційної скарги.
Я вважаю, що слід було закрити касаційне провадження у даній справі з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Суди попередніх інстанцій, приймаючи судові рішення про відмову в позові, виходили з такого.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 122 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин), районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що використання терміну "рибогосподарські потреби" є самостійним, підстав для ототожнення його з терміном "водне господарство" не має.
У наведеній нормі статті 122 ЗК України, визначаючи повноваження районної державної адміністрації, законодавцем вжито термін "водне господарство".
З аналізу наведеної норми частини третьої статті 122 ЗК України можливо прийти до висновку, що розмежування повноважень органів виконавчої влади (райдержадміністрацій та облдержадміністрацій) залежить від цільового призначення земельних ділянок, що слідує із вжитих у правовій нормі слів "... для всіх потреб... для: а) ведення водного господарства".
Ведення водного господарства є одним із видів цільового призначення земель водного фонду (стаття 19 ЗК України; Класифікація видів цільового призначення земель, затверджено Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548). Іншим видом цільового призначення в цій категорії (водного фонду) є "рибогосподарські потреби".
Таким чином, повноваження райдержадміністрації визначаються та обмежуються саме видами дозволеного використання в межах відповідної категорії за цільовим призначенням. Районній державній адміністрації надані повноваження для розпорядження землями, зокрема для "ведення водного господарства", що не охоплює інший вид цільового призначення - "рибогосподарські потреби" (риборозведення).
З урахуванням того, що розпорядженням голови Білоцерківської РДА від 15.01.2008 № 26 передано в оренду земельну ділянку для влаштування штучної водойми, тобто з метою відтворення водного фонду, що підпадає під цільове призначення для «ведення водного господарства», суди дійшли висновку, що розпорядження прийнято в межах повноважень та на законних підставах.
Суди також наголосили, що у вересні 2007 року управлінням контролю за використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області проводилась перевірка дотримання вимог земельного законодавства. За результатами проведеної перевірки порушень земельного законодавства не виявлено (акт перевірки від 20.09.2007 № А 1811/63 ).
Аналогічна перевірка проводилась в лютому 2019 року управлінням контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Київській області. За результатами перевірки, порушень земельного законодавства щодо укладання спірних договорів оренди землі не встановлено (акт перевірки від 28.02.2019 № 62-ДК/75/АП/09/01/-19 ).
Водночас суди відхилили твердження прокурора про те, що новий проект землеустрою, що передував прийняттю спірних розпоряджень не розроблявся, а тому і не міг бути затверджений, оскільки прокурором при зверненні до суду до матеріалів справи не долучено жодного доказу щодо відсутності зазначеного проекту землеустрою і відповідні докази прокурором не надано під час судового розгляду ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, суди у справі, яка розглядається, за результатами оцінки спірного розпорядження голови Білоцерківської РДА від 15.01.2008 № 26 встановили, що цим розпорядженням спірна земельна ділянка передавалася в оренду для влаштування штучної водойми, тобто з метою відтворення водного фонду, що підпадає під цільове призначення для «ведення водного господарства», і оспорювані договори оренди від 23.06.2008 № 33 та від 11.02.2008 № 13 (вимога визнання недійсними яких є похідною від вимоги про визнання недійсним розпорядження Білоцерківської РДА, про що зазначено судами попередніх інстанцій у судових рішеннях) укладені на підставі цього розпорядження.
Слід зауважити, що про розрізнення термінів «рибогосподарські потреби» та «водне господарство» зазначив Верховний Суд постанові від 19.08.2021 у справі № 677/1893/18.
У справі № 615/1267/16 на постанову Верховного Суду від 19.09.2019 у якій посилається прокурор, обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, розглядався позов про визнання незаконними розпоряджень районної державної адміністрації та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки при розгляді справи було встановлено, що районна державна адміністрація, приймаючи оскаржувані розпорядження, розпорядилася землями державної власності для потреб ведення рибного господарства чим перебрала на себе повноваження обласної державної адміністрації, передбачені у статті 122 ЗК України.
При цьому, в обох оскаржуваних розпорядженнях РДА зазначено про передачу в оренду земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб.
Таким чином, хоча у справі, яка розглядається, та у вищезазначеній справі схожі предмети позову, проте зміст правовідносин, фактично-доказова база (обставини справи та зібрані у них докази) є різними.
Отже, правовідносини у справі на яку посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається.
З урахуванням наведеного вважаю, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому касаційне провадження у справі слід закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Суддя Є. В. Краснов
