Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 450/3785/19 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/811/123/21 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретарка: Назар Х.Б.,
за участі в судовому засіданні представниці відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє також в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області в складі судді Мусієвського В.Є. від 12 листопада 2020 року у справі за первісним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, правонаступником якої є Виконавчий комітет Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування, Пустомитівський районний сектор Державної міграційної служби України у Львівській області про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення, зустрічним позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , треті особи Служба у справах дітей Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, правонаступником якої є Виконавчий комітет Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування, ОСОБА_8 , ОСОБА_1 про визнання права користування житловим будинком, -
в с т а н о в и л а :
рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2020 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_7 - відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - відмовлено.
Вказане рішення оскаржили ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 просить скасувати рішення у частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_7 та ухвалити нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, правонаступником якої є Виконавчий комітет Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування, Пустомитівський районний сектор Державної міграційної служби України у Львівській області про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення- задовольнити, а саме: виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (в інтересах якої діє ОСОБА_2 ), ОСОБА_4 (в інтересах якої діє ОСОБА_2 ), ОСОБА_1 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_7 ; у решті рішення - залишити без змін.
Вказує, що рішення оскаржується апелянтом лише в частині відмови у задоволенні первісного позову. Вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір у частині, що оскаржується, не перевірив усіх його доводів, наведених у позовній заяві та у відзиві на зустрічний позов, та висловлених у ході судового розгляду справи, не надав належної правової оцінки поданим доказам, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту в з`ясуванні таких обставин та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні його первісного позову, у зв`язку з чим спірне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12.11.2020 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та підлягає скасуванню. Зазначає, що права відповідачів за первісним позовом на користування спірним будинком є похідним від права власності колишнього власника ОСОБА_8 , з припиненням права власності якого на майно, у відповідачів припинилося права користування спірним нерухомим майном. Вказує, що суд першої інстанції дійшов до необгунтованого висновку та невмотивованого висновку про те, що відповідачі були членами сім`ї попереднього власника спірного будинку ОСОБА_8 . Зауважує, що у матеріалах даної справи відсутні безспірні докази того, що між попереднім власником ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 існували сімейні відносини в розумінні положень ч.2 ст. 3 СК України. Відомостей щодо спільного побуту попереднього власника спірного житлового будинку ОСОБА_8 з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , взаємних прав та обов`язків матеріали справи не містять. Також відповідачі не є членами сім`ї попереднього власника нерухомого майна ОСОБА_8 в розумінні ч.2 ст. 64 ЖК України. Відтак, ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд не врахував, що під час розгляду справи не було доведено наявності сімейних відносин між попереднім власником ОСОБА_8 та відповідачами. Отже, відповідачі вселились до спірного домоволодіння з дозволу колишнього власника ОСОБА_8 , але фактично вони не були членами сім`ї попереднього власника, оскільки доказів ведення ними спільного господарства дана справа немає, а тому задоволення його первісних вимог як нового власника є законним, а відповідачі не мають правових підстав для користування спірним будинком. Звертає увагу, що в оцінці доводів апеляційної скарги суду апеляційної інстанції необхідно врахувати, що відповідачі не є членами сім`ї позивача, а також що спірний житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не є місцем проживання відповідачів. Істотною обставиною під час вирішення цієї справи є те, що відповідачці ОСОБА_1 , що являється рідною матір`ю відповідачки ОСОБА_2 та рідною бабцею відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на праві приватної власності належить житловий будинок загальною площею 222,7 кв.м., житловою площею 143,1 кв.м. який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і відповідачами не доведено, що зазначене майно не може бути використане ними для проживання, а так само їм чиняться перешкоди у реалізації свого права. Вважає, що відповідачі не довели, що спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є їхнім єдиним місцем проживання, не спростували належними доказами інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про наявність у ОСОБА_1 іншого житла. Усі вищенаведені обставини свідчать про те, що відповідачі всупереч волі власника проживають у спірному житловому будинку, чим такими своїми діями чинять йому перешкоди та порушують його права на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічного позову.
Вказує, що з прийнятим судовим рішенням в частині зустрічного позову про відмову визнати за ОСОБА_2 та її дітьми права користування житловим будинком погодитись не можна. Звертає увагу, що позивачка проживає в будинку - 31 рік, з 1989 року по даний час, що у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є триваючим зв`язком особи з конкретним місцем постійного проживання та достатньою підставою для того, щоб уважати таке житло належним ОСОБА_1 , отже її право користування вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції. Зважаючи на наведене, позивачка ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на законних підставах набули право користування спірним житловим будинком по факту народження. Натомість, через відмову у задоволенні зустрічного позову залишилось не вирішеним наступне питання: усунути у судовому порядку невизначеність щодо права користування житлом позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 та її дітей - шляхом визнання за ними права користування спірним житловим будинком, оскільки правовстановлюючі документи, що засвідчують приналежність права відсутні, однак право користування житлом набуте на законних підставах.
В останнє судове засідання у якому було ухвалене судове рішення у справі учасники справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє також в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на підтримання їх апеляційної скарги та в заперечення скарги позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на неї, зустрічної позовної заяви, відзиву на зустрічний позов, відповіді на відзив, апеляційних скарг, відзивів на апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 підлягає до задоволення, апеляційна ж скарга ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.1 ст. 4 , ч.ч.1,2 ст. 5, ч.1 ст. 13, ст.ст. 81,89 ЦПК України, ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.1 ст. 15, ст.ст. 16, 316, 317, 319, 321, 334, 379, 380, 383, 386, 391, ЦК України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» від 2 березня 2011 року, заява №30856/03, рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКкенн проти Сполученого Королівства, Заява №19009/04, пункт 50», рішення у справі «Дакус проти України» від 14 грудня 2017 року, заява №19957/07, рішення у справі «Садов`як проти України» від 17 травня 2018 року, заява №17365/14, ч.ч.2,3 статті 64, ч.4 ст. 109, ч.1 ст. 116, ст.ст 156, 157 ЖК Української РСР, постанову Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц, та відмовляючи а задоволенні первісного позову ОСОБА_7 та зустрічного позову ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , виходив з того, що позивачу ОСОБА_7 на підставі договору дарування житлового будинку, укладеного між ним та ОСОБА_8 24 вересня 2013 року, належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 9907383 від 24 вересня 2013 року, позивач зареєстрував право власності на згаданий будинок 24 вересня 2013 року. Відповідно до будинкової книги, у згаданому житловому будинку зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 з 25 листопада 2005 року, ОСОБА_3 з 29 липня 2010 року та ОСОБА_4 з 02 квітня 2018 року. Згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області стверджується, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 , з 25 травня 1978 року. Суд встановив, що відповідачі протягом тривалого часу проживають у житловому будинку АДРЕСА_1 , тобто мають тривалий зв`язок із спірним майном, як із житлом, незалежно від його правового режиму. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 24 травня 1962 року, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є батьками ОСОБА_11 . Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 26 листопада 1983 року, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклав шлюб з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого остання прийняла прізвище « ОСОБА_13 ». Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 18 лютого 1989 року, ОСОБА_12 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Суд встановив, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданим 27 липня 2010 року Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_12 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим 20 березня 2018 року Виконавчим комітетом Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_14 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб та землекористувачів № 155 від 30 січня 2020 року, виданою Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області, зареєстрована у житловому будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 є сестрою ОСОБА_8 . Суд встановив, що попереднім власником згаданого вище житлового будинку був ОСОБА_8 . З огляду на зазначені вище обставини, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 та ОСОБА_1 були членами сім`ї попереднього власника спірного будинку ОСОБА_8 . Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів з займаного ними житлового будинку без надання їм іншого житла, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 суд відмовив. Щодо зустрічного позов ОСОБА_2 суд зазначив, що позивач за зустрічним позовом просив суд визнати за нею та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . При цьому, суд встановив, що вони проживають у згаданому будинку на законним підставах, оскільки їх місце проживання відповідно до будинкової книги, зареєстроване за вказаною адресою. Аналогічна інформація стверджується також довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб та землекористувачів № 155 від 30 січня 2020 року, виданою Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області. Суд вважав, що право відповідачів на проживання у згаданому будинку не порушується і визнається, а оспорювання їхнього права на проживання у такому і так є предметом розгляду даної справи, а тому не потребує додаткового захисту. Суд зазначив, що вказане свідчить про передчасність та необґрунтованість зустрічних позовних вимог. Враховуючи наведене, суд вважав, що у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити. Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено перед судом обставин, на які він покликався як на мотиви своїх позовних вимог, а тому у задоволенні таких слід відмовити. Так само суд відмовив позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, оскільки такі є передчасними і необґрунтованими.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають, обставини які суд вважав встановленими не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню.
5.11.2019 ОСОБА_15 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах яких діє ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей Пустомитівської РДА Львівської області, Пустомитівський районний сектор Державної міграційної служби України у Львівській області, у якому просив:
?виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_7 .
Вимоги мотивовано тим, що 24 вересня 2013 року між ним та ОСОБА_8 укладено договір дарування житлового будинку, відповідно до якого він набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . З огляду на зазначене, він є єдиним власником згаданого майна. Крім того, йому на підставі договору дарування земельної ділянки від 24 вересня 2013 року належить на праві власності земельна ділянка площею 0,2320 га, кадастровий № 4623686400:01:002:0476, на які розташований згаданий житловий будинок. Повідомляє, що у будинку зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 . Окрім цього ОСОБА_2 вселила та зареєструвала місце проживання своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вказаному будинку. Вказує, що відповідачі відмовляються в добровільному порядку залишати будинок, у зв`язку з чим він змушений звертатися з позовом до суду. Вважає, що відповідачі перешкоджають йому у реалізації його права власності на згадане майно, оскільки вони не є власниками такого, втратили право користування таким і не погоджуються добровільно виселитися. Враховуючи наведене, просить позовні вимоги задовольнити.
13 лютого 2020 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву, у якій просила визнати за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувала вимоги тим, що ОСОБА_2 та її малолітні діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживають у спірному житловому будинку на законних підставах. Так, місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване у вказаному будинку з її народження ІНФОРМАЦІЯ_6 . Її діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , також проживають у цьому будинку з народження. Зауважує, що вони є членами сім`ї колишнього власника майна ОСОБА_8 , який є батьком ОСОБА_1 та братом матері ОСОБА_2 ОСОБА_1 . Зазначає, що вказаний будинок є єдиним житлом відповідачів. Права користування іншими житловими приміщеннями у них відсутні. Відповідно до ст. 116 ЖК Української РСР та ст. 405 ЦК України виселення члена сім`ї колишнього власника без надання йому іншого житлового приміщення не допускається. Враховуючи наведене, просить задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залучено Виконавчий комітет Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування, як правонаступника третьої особи Служби у справах дітей Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області до участі у справі за первісним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, Пустомитівський районний сектор Державної міграційної служби України у Львівській області про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення, зустрічним позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , треті особи: Служба у справах дітей Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, ОСОБА_8 , ОСОБА_1 про визнання права користування житловим будинком.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_7 на підставі договору дарування житлового будинку, укладеного між ним та ОСОБА_8 24 вересня 2013 року, належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 9907383 від 24 вересня 2013 року, позивач зареєстрував право власності на згаданий будинок 24 вересня 2013 року.
Згідно будинкової книги, у згаданому житловому будинку зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 з 25 листопада 2005 року, ОСОБА_3 з 29 липня 2010 року та ОСОБА_4 з 2 квітня 2018 року.
Згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 , з 25 травня 1978 року.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном регламентоване зокрема у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, яка передбачає, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі Садов`як проти України зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів згідно із законом не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі Прокопович проти Росії , заява № 58255/00, п. 36).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення від 18 грудня 2008 р. у справі Савіни проти України (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі Зехентнер проти Австрії (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56).
Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі Коннорс проти Сполученого Королівства (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі Зехентнер проти Австрії , зазначене вище, п. 60).
Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі Станкова проти Словаччини (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі МакКенн проти Сполученого Королівства , п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі Косіч проти Хорватії (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі Пауліч проти Хорватії (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45).
Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (mutatis mutandis рішення у справі Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, п. 110).
Крім статті 8 Конвенції, права ОСОБА_7 , як власника житла, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями
статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес ; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу , враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду при порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України зазначила, що у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житла на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачене право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.
При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі №442/7187/18.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 24 травня 1962 року, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є батьками ОСОБА_11 .
Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 26 листопада 1983 року, стверджується, що ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклав шлюб з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого остання прийняла прізвище « ОСОБА_13 ».
Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 18 лютого 1989 року, ОСОБА_12 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 27 липня 2010 року Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області, стверджується, що ОСОБА_12 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим 20 березня 2018 року Виконавчим комітетом Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_14 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб та землекористувачів № 155 від 30 січня 2020 року, виданою Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області, зареєстрована у житловому будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 є сестрою ОСОБА_8 .
Відповідно, слід вважати, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є членами однієї сім`ї.
Однак, вказані вище особи не є членами сім`ї ОСОБА_7 , як власника житлового будинку.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 12.03.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності житловий будинок, загальною площею 222,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2005 га. (Т.1 а.с.259-260).
Окрім цього, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 03.02.2020 року вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка в с. Сокільники площею 0,0847 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та дві земельних ділянки в с. Сокільники площею 0,0052 га та 0,004 га для ведення особистого селянського господарства та ОСОБА_14 належить Ѕ земельної ділянки в селі Сокільники площею 0,1597 для ведення особистого селянського господарства (Т1 а.с.115-119).
З матеріалів справи вбачається, що спірний будинок АДРЕСА_2 є єдиним житлом позивача ОСОБА_7 , що не спростовано учасниками справи, натомість ОСОБА_1 та членам її сім`ї на праві власності належить житловий будинок та земельні ділянки, одна із яких для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Колегія суддів, оцінюючи виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на предмет пропорційності, встановивши, що порушені права позивача - власника житла, гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вважає, що в даному випадку виселення відповідачів зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним, оскільки: у належному ОСОБА_7 на праві власності будинку проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не є членами його сім`ї; будь-які письмові договори з приводу користування житлом між сторонами відсутні; між сторонами склались неприязні відносини, а вимоги власника звільнити будинок відповідачі ігнорують; спірний будинок є єдиним житлом позивача ОСОБА_7 ; натомість у власності ОСОБА_1 перебуває інший житловий будинок, площею 222,7 кв.м. та у власності інших відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_14 перебуває три земельні ділянки, одна із яких для будівництва та обслуговувана житлового будинку, - тобто виселення сім`ї відповідачів фактично позбавить їх права на житло у спірному будинку, однак не позбавить їх такого права вцілому, так як їх сім`я буде забезпечена житлом, а також має можливість набути і додаткове житло на земельній ділянці виділеній для таких цілей.
Що стосується посилання представниці відповідачів за первісним позовом на правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного суду від 21.08.2019 року у справі №569/4373/16-ц, то така стосується інших правовідносин, відмінних від правовідносин у даній справі, а саме у згаданій справі йшлося про абсолютне позбавлення права на житло особи, яка не мала іншого житла та була особою з інвалідністю. У даній ж справі обставини інші, про що вказано вище.
Враховуючи вказане, апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слід задовольнити частково, апеляційну скаргу ж ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 слідзадовольнити, оскаржуване рішення суду слід скасувати з ухваленням нового рішення яким первісний позов слід задовольнити. Виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_7 . В задоволенні зустрічного позову - відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
п о с т а н о в и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 - задовольнити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2020 року - скасувати та ухвалити в у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, правонаступником якої є Виконавчий комітет Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування, Пустомитівський районний сектор Державної міграційної служби України у Львівській області про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення, - задовольнити.
Виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_7 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_7 , треті особи Служба у справах дітей Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, правонаступником якої є Виконавчий комітет Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, як орган опіки та піклування, ОСОБА_8 , ОСОБА_1 про визнання права користування житловим будинком - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 18 жовтня 2022 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра
