ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2022 року м. ОдесаСправа № 915/1119/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Аленін О.Ю., Поліщук Л.В.
секретар судового засідання Арустамян К.А.
за участю представників сторін:
Від Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради - адвокат Борисенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021, прийняте суддею Давченко Т.М., м. Миколаїв, повний текст складено 20.05.2021,
у справі №915/1119/20
за позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дев?ятий квартал"
до відповідачів:
-територіальної громади міста Южноукраїнська в особі Южноукраїнської міської ради;
-Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, скасування державної реєстрації права власності
ВСТАНОВИВ:
Описова частина.
У серпні 2020 року Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дев?ятий квартал" звернулося з позовом до територіальної громади міста Южноукраїнська в особі Южноукраїнської міської ради та Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради, в якому просило усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження приміщеннями №4 та №5, що знаходяться на першому поверсі житлового будинку за адресою: м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 52, а також блоком вставкою та блоком обслуговування, що знаходяться за адресою: м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 54, шляхом зобов`язання Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради та його структурних підрозділів звільнити вказані приміщення, блок вставку та блок обслуговування, а також скасувати державну реєстрацію права власності на блок вставку та блок обслуговування, що знаходяться за адресою: Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 54, здійснену 07.10.2016, номер запису про право власності: 16880208.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 у справі №915/1119/20 (суддя Давченко Т.М.) позов задоволено; скасовано державну реєстрацію права власності на блок-вставку та блок обслуговування, що знаходяться за адресою: Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, вулиця Дружби Народів, 54, здійснену 07.10.2016, номер запису про право власності: 16880208; усунуто перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження блоком-вставкою та блоком обслуговування, що знаходяться за адресою: м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 54, а також приміщеннями № 4 та № 5, що знаходяться на першому поверсі житлового будинку за адресою: м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 52, шляхом зобов`язання Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради та його структурних підрозділів звільнити вказані приміщення.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірні приміщення відразу з дати прийняття об`єкту в експлуатацію призначалися для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців і є спільною сумісною власністю власників квартир, розташованих у цих будинках. Право спільної сумісної власності на ці приміщення автоматично виникає в силу положень ст. 382 ЦК України та ч. 2 ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду у разі приватизації державного житлового фонду. В той же час, право власності на гуртожиток № 9 виникло у відповідача-1 на підставі свідоцтва від 29.12.2001; цей об`єкт було зареєстровано за відповідачем-1 04.02.2002, про що свідчить реєстраційний напис на свідоцтві. Таке оформлення права власності відповідає положенням чинної на той час Інструкції № 121. Отже, свідоцтво від 29.12.2001 засвідчувало право власності відповідача-1 на весь гуртожиток № 9, як на єдиний об`єкт нерухомого майна, а не на окремі його частини як самостійні об`єкти.
З огляду на дані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що подане Територіальною громадою державному реєстратору в якості підстави виникнення права власності на блок-вставку та блок обслуговування свідоцтво від 29.12.2001 про право власності на гуртожиток № 9 з блок-вставкою та блоком обслуговування не давало змогу державному реєстраторові встановити набуття права власності саме на блок-вставку та блок обслуговування як на 1 цілу частку об`єкту нерухомості. Тому вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності є обґрунтованими.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 у справі №915/1119/20.
Апелянт зазначив, що об`єкт спору набуто Територіальною громадою законно, ще у 2001 році, відповідно до рішення Виконкому від 06.09.2001 № 352, і цей об`єкт не був призначеним для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, а був об`єктом соціальної інфраструктури, що також підтверджується актом приймання-передачі до комунальної власності Територіальної громади.
Апелянт вказує, що об`єкт спору з моменту вводу у 1986 році в експлуатацію гуртожитку № 9 не використовувався колишнім балансоутримувачем за його прямим призначенням (блок харчування, блок обслуговування, тощо), а носив таку назву лише відповідно до проектної документації.
На думку апелянта, об`єкт спору не є допоміжними приміщеннями та, як наслідок, не належить на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир та нежитлових приміщень у будинках №№ 52, 56 по вулиці Дружби Народів у місті Южноукраїнську, а тому оформлення за Територіальною громадою права комунальної власності на об`єкт спору є правомірним.
На думку апелянта, задовольняючи позовну вимогу про скасування державної реєстрації права власності, суд першої інстанції перевищив свої повноваження та вирішив питання щодо відчуження об`єкту нерухомості комунальної власності в одноособовому порядку, не маючи на то правових підстав та порушуючи дискреційні повноваження Южноукраїнської міської ради.
Окрім того, апелянт вказав, що ОСББ «Дев`ятий квартал» не є власником блок вставки та блоку обслуговування, загальною площею - 1901,8 м2 за адресою: вул. Дружби Народів, буд. 54 у місті Южноукраїнськ, не є навіть володільцем цього нерухомого майна. Тому й підстави для задоволення негаторного позову відсутні.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 у справі № 915/1119/20 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Дев`ятий квартал» до Територіальної громади міста Южноукраїнська в особі Южноукраїнської міської ради та Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради відмовити повністю.
07.01.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу. У даній відповіді на відзив, апелянт продублював доводи наведені в апеляційній скарзі.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.
20.01.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дев`ятий квартал» надійшов відзив на апеляційну скаргу Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 у справі №915/1119/20.
Позивач вказав, що свідоцтво про право власності від 29.01.2001 оформлене у відповідності до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна підтверджує, що блок вставка і блок обслуговування не є окремими об`єктами нерухомого майна і право власності на них зареєстровано у складі гуртожитку №9. У протилежному випадку, Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради мав би оформити окреме свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Той факт, що блок вставку та блок обслуговування було передано відповідачеві окремим актом приймання-передачі не свідчить, що блок вставка та блок обслуговування набув статусу самостійного об`єкта нерухомого майна в результаті поділу або виділення його в натурі.
Позивач також зазначив, що у межах даного спору не має правового значення питання знаходження спірного майна на балансі того чи іншого суб`єкта. Оскільки право спільної сумісної власності на приміщення багатоквартирного будинку виникає в силу приписів закону, а не факту знаходження чи передання спірного майна на баланс.
Окрім того, позивач вказав, що доводи відповідача, що спірний об`єкт на сьогоднійшній день використовується для потреб мешканців є безпідставними та не мають правового занчення для вирішення спору.
Керуючись викладеним вище, позивач просить апеляційну скаргу Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 у справі №915/1119/20 залишити без змін.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Мишкіної М.А., суддів: Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В. від 22.12.2021 за відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 у справі №915/1119/20 та призначено справу №915/1119/20 до розгляду на 02.02.2022 о 10:45.
Однак, судове засідання у справі №915/1119/20, призначене на 02.02.2022, не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Лавриненко Л.В. з 24.01.2022 по 02.02.2022 включно.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд справи №915/1119/20 призначено на 01.03.2022 о 12:15.
Між тим, з огляду на звільнення судді Мишкіної М.А. у відставку з 17.02.2022, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1119/20.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду для апеляційного розгляду справи №915/1119/20 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В.
В подальшому, беручи до уваги перебування судді Лавриненко Л.В. у відпустці, на підставі відповідного розпорядження керівника апарату суду було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1119/20.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду для апеляційного розгляду справи №915/1119/20 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Аленіна О.Ю., Поліщук Л.В.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2022 у визначеному складі суддів прийнято справу №915/1119/20 до свого провадження та, з огляду на введення в Україні воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації, вирішено про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 у справі №915/1119/20 повідомити додатково.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 вирішено розглянути апеляційну скаргу Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 у справі №915/1119/20 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного апеляційного перегляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України; призначено дану справу до розгляду на 21.09.2022 об 11:00; попереджено учасників справи про те, що явка представників останніх у судовому засіданні 21.09.2022 обов`язковою не визнається, а також запропоновано їм надати до суду апеляційної інстанції заяви про розгляд справи без їх участі або заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Проте, у зв`язку з перебуванням судді Таран С.В. у відпустці з 19.09.2022 по 21.09.2022 судове засідання у справі №915/1119/20, призначене на 21.09.2022 о 10:00, не відбулося, про що складено відповідну довідку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 розгляд справи №915/1119/20 призначено на 19.10.2022 об 11:00.
13.10.2022 головуючим суддею Таран С.В. в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву про самовідвід.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2022 заяву про самовідвід судді Південно-західного апеляційного господарського суду Таран С.В. у справі №915/1119/20 задоволено; справу №915/1119/20 передано для повторного автоматизованого розподілу.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., суддів: Поліщук Л.В., Аленіна О.Ю., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2022.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 прийнято справу №915/1119/20 за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Поліщук Л.В., Аленіна О.Ю.; призначено справу № 915/1119/20 за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 до розгляду на 01.12.2022 о 10:00 год.; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судового засідання № 7, 3-й поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Дев`ятий квартал» адвоката Гайдаржи А.В. та представниці Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївсбкої області адвоката Борисенко О.В. надійшли клопотання про участь у судовому засіданні по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Дев`ятий квартал» та Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; забезпечено участь представника Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Дев`ятий квартал» адвоката Гайдаржи А.В. (email - ІНФОРМАЦІЯ_2 та представниці Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області адвоката Борисенко О.В. (email - ІНФОРМАЦІЯ_1) у судовому засіданні у справі № 915/1119/20, призначеному на 01 грудня 2022 року о 10:00 в режимі відеоконференції.
01.12.2022 у судовому засіданні прийняла участь Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради - адвокат Борисенко О.В.
В той же не вдалося встановити зв`язок з представником Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Дев`ятий квартал» адвоката Гайдаржи А.В. для проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням технічних засобів. Зв`язатися за номером телефону з адвокатом Гайдаржи А.В., зазначеним ним в заяві про проведення судового засідання в режимі відеоконференції також не вдалося.
Відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
З огляду на положення ч. 5 ст. 197 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання по справі №915/1119/20 за відсутності представника Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Дев`ятий квартал» адвоката Гайдаржи А.В., участь якого була визначена в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, адже ризики технічної неможливості участі у відеоконференції покладаються саме на нього.
Крім того, колегія суддів зазначає, що територіальна громада міста Южноукраїнська в особі Южноукраїнської міської ради була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання по справі, оскільки відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2022, якою призначено справу № 915/1119/20 до розгляду на 01.12.2022 о 10:00 год, була отримана Южноукраїнською міською радою Вознесенського району Миколаївської області - 27.10.2022.
Статтею 120 частиною 3, 6, 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено наступне:
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 01.12.2022, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 по справі № 915/1119/20, до суду не повідомлялося.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 по справі № 915/1119/20 по суті, не дивлячись на відсутність представників учасників по справі, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників учасників по справі у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи Акту державної приймальної комісії від 29.10.1986 № 140 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об?єкта прийнято в експлуатацію гуртожиток № 9 з блоком-вставкою та блоком обслуговування. За змістом зазначеного акту до складу новозбудованого гуртожитку не входили будь-які окремі нежитлові приміщення.
Із змісту доданого до позову витягу із проектної документації вбачається, що гуртожиток № 9 складався із:
1) двох житлових корпусів, які у подальшому було переведено у будинки № 52 та № 56;
2) блоку обслуговування, який включав у себе ряд приміщень, призначених для задоволення побутових та житлових потреб мешканців гуртожитку;
3) блоку-вставки, що конструктивно об`єднував усі інші блоки. Доказів того, що на сьогоднішній день конфігурація об?єкта (колишнього гуртожитку) змінилася матеріали справи не містять.
Згідно акту приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність від 06.09.2001, затвердженого рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 06.09.2001 № 352, зазначений вище гуртожиток № 9, що складається з будинків № 52 та № 56 по вул. Дружби народів, передано у комунальну власність територіальної громади м. Южноукраїнська. Згідно із зазначеним актом загальна площа гуртожитку складає 10107,8 кв.м.; площа допоміжних приміщень ? 2284,8 кв.м. (у тому числі 1142,4 кв.м. підвалів та 1142,4 кв.м. горищ). У вказаному акті також відсутні відомості про наявність у гуртожитку окремих нежитлових приміщень.
Згідно іншого поданого Южноукраїнською міськрадою акту приймання-передачі об?єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність від 06.09.2001, колишній балансоутримувач ВП «ЮУ АЕС» передав у комунальну власність Територіальної громади об?єкт соціальної інфраструктури за адресою: вул. Дружби народів, 52, 56, блок обслуговування та блок-вставка гуртожитку № 9; в акті зазначено, що кількість поверхів блоку обслуговування - 2 поверхи; блоку-вставки ? 1 поверх; площа забудови ? 946,05 кв.м.; корисна площа ? 716,05 кв.м.; площа допоміжних приміщень об?єкту ? 730,9 кв.м. За твердженнями Южноукраїнської міськради, указаний вище акт затверджений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 06.09.2001 № 352.
У матеріалах справи міститься подана Южноукраїнською міськрадою архівна копія рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 06.09.2001 № 352, пунктом 1 якого вирішено: « 1. Затвердити Акт прийому-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Южноукраїнська житлового фонду та об?єктів соціальної інфраструктури ВП "Южно-Українська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом" станом на 01.09.2001».
Підпунктами 6.1. та 6.8. Пункту 6 указаного рішення вирішено: «Відділу комунального майна виконкому Южноукраїнської міської ради забезпечити:
6.1. Прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Южноукраїнська житлового фонду разом з вбудованими та прибудованими нежилими приміщеннями згідно додатку 2-3 та закріпити їх за комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційне об?єднання» на праві повного господарського відання.
6.8. Прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Южноукраїнська об?єктів соціальної інфраструктури згідно з додатком № 10, та закріпити їх за відділом освіти та культури міськвиконкому на праві повного господарського відання».
До указаного рішення додано копію Акту прийому-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Южноукраїнська житлового фонду та об?єктів соціальної інфраструктури ВП «Южно-Українська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом» станом на 01.09.2001 року, затвердженого заступником Міністра палива та енергетики України, Президентом ДП НАЕК «Енергоатом» 01.09.2001.
У додатку № 3 до рішення № 352 «Перелік нежитлових приміщень, що перебували у повному господарському віданні ВП ЮУ АЕС та здавалися в оренду які приймається до комунальної власності територіальної громади міста Южноукраїнськ, та передаються на баланс КП «ЖЕО», указано, зокрема, про передачу на баланс КП "ЖЕО" приміщень за адресою вул. Дружби народів, 52, 54, 56: "Гуртожиток № 9, 9а, приміщення установи, блок вставка" загальною площею 403,09 кв.м.; "Гуртожиток № 9, 9а, магазин-кухня. Блок вставка" загальною площею 41,9 кв.м.; "Гуртожиток № 9, 9а. Кафе-закусочна. блок обслуговування" загальною площею 65,8 кв.м.; "Гуртожиток № 9, 9а, Прод. магазин. блок обслуговування" загальною площею 60,4 кв.м.; "Гуртожиток № 9, 9а, кафе-бар. блок обслуговування" загальною площею 144,9 кв.м.; "Гуртожиток № 9, 9а, церква, блок обслуговування" загальною площею 444,56 кв.м. (загальна площа переданих приміщень блоку-вставки та блоку обслуговування склала 1160,65 кв.м.).
Додатку № 10 до рішення № 352 матеріали справи не містять.
Із змісту указаного вище рішення від 06.09.2001 № 352 та додатку № 3 до нього вбачається, що передані на баланс КП «ЖЕО» приміщення блоку-вставки та блоку обслуговування гуртожитку № 9 при передачі класифіковані як житловий фонд разом з вбудованими та прибудованими нежилими приміщеннями.
Yа підставі рішення від 06.09.2001 № 352 Виконкомом Южноукраїнської міськради видано свідоцтво від 29.12.2001 про право власності на Територіальної громади на гуртожиток № 9 з блок-вставкою та блоком обслуговування, розташований в м. Южноукраїнськ по вул. Дружби Народів №№ 52, 54, 56. У свідоцтві зазначено, що гуртожиток № 9 в цілому складається з чотирьох будинків, загальною площею 11224,8 кв.м.
Рішенням Виконкому Южноукраїнської міськради від 12.12.2007 № 619: 1) змінено статус будинків №№ 52, 56 по вул. Дружби народів з гуртожитків на житлові будинки; доручено КП «ЖЕО» привести у відповідність до чинного законодавства правовстановлюючі документи; 2) надати списки осіб, які зареєстровані в гуртожитках №9, 9-А по вул. Дружби народів, 52, 56; 3) при видачі свідоцтва на право власності на житло вказувати площу місць загального користування (кухня, балкон, коридор блок-секцій), розподілену пропорційно займаній житловій площі; 4) доручено громадській комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Южноукраїнської міської ради розгляд заяв громадян, які зареєстровані у будинках №№ 52, 56 по вул. Дружби народів та наданих ними документів щодо видачі ордерів на займані ними житлові площі.
На підставі указаного вище рішення Виконкому територіальною громадою в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області оформлено два свідоцтва на право комунальної власності на нерухоме майно:
1) від 09.04.2008 ? про право комунальної власності Територіальної громади на житловий будинок у м. Южноукраїнську по вул. Дружби народів, 52 (загальною площею 5249,2 кв.м., житловою площею 2733,5 кв.м.), до складу якого увійшли нежитлові приміщення загальною площею 237,7 кв.м.;
2) від 11.04.2008 ? про право комунальної власності Територіальної громади на житловий будинок у м. Южноукраїнську по вул. Дружби народів, 56 (загальною площею 5270,9 кв.м., житловою площею 2763,8 кв.м.), до складу якого увійшли нежитлові приміщення загальною площею 186 кв.м.;
Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації м. Южноукраїнськ 18.04.2008 проведено державну реєстрацію права комунальної власності Територіальної громади на вказані житлові будинки в цілому, про що видано витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.04.2008 №№ 18563640, 18563469.
Доказів видачі інших, ніж указані вище, свідоцтв на право комунальної власності на об?єкти, що входили до складу гуртожитку № 9, матеріали справи не містять.
30.05.2016 зареєстровано ОСББ «Дев?ятий квартал» у складі співвласників житлових будинків №№ 52, 56 по вул. Дружби народів у м. Южноукраїнську.
14.06.2016 указані житлові будинки списані з балансу КП "ЖЕО" відповідно до складених представниками КП "ЖЕО" та ОСББ "Дев?ятий квартал" актів списання від 14.06.2016 №№ 237, 238, погоджених рішенням Южноукраїнської міськради від 28.07.2016 № 257, на підставі якого ОСББ "Дев?ятий квартал" за відповідними актами передано технічну документацію на багатоповерхові житлові будинки.
В подальшому Позивач звернувся до Виконкому Южноукраїнської міськради з листом від 01.10.2016, зареєстрованим відповідачем-2 03.10.2016 за вх. № 377-10, з проханням, зокрема, про звільнення до 15.10.2016 приміщення, в якому розташований міський архів (за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 52).
Виконком листом від 08.11.2016 № 13/02-34/3737 повідомив позивача про те, що спірне нежитлове приміщення за адресою: м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 52, знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Южноукраїнська (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1077656348108), а тому підстави для звільнення цього об?єкта відсутні.
Вважаючи, що нежитлові приміщення у будинках № 52 та № 56 по вул. Дружби Народів у м. Южноукраїнську Миколаївської області не є окремими об?єктами цивільно-правових угод, а є допоміжними приміщеннями, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019 у справі № 915/1096/18, зокрема, задоволено позов ОСББ «Дев?ятий квартал»; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 11.04.2008 Виконкомом на дев`ятиповерховий житловий будинок № 56 по вул. Дружби Народів у м. Южноукраїнську в частині посвідчення права власності територіальної громади в особі Южноукраїнської міськради на нежитлові приміщення загальною площею 186,0 кв.м.; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 09.04.2008 Виконкомом на дев`ятиповерховий житловий будинок № 52 по вул. Дружби Народів у м. Южноукраїнську в частині посвідчення права власності територіальної громади в особі Южноукраїнської міськради на нежитлові приміщення загальною площею 237,70 кв.м.
Указане рішення залишене без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2020 та набрало законної сили в порядку, визначеному законодавством.
Відповідач у своїх поясненнях вказував, що до складу указаних вище нежитлових приміщень загальною площею 237,70 кв.м. увійшли і спірні приміщення №№ 4, 5.
За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, на даний час Виконком Южноукраїнської міськради досі займає (під розміщення міського архіву) частину приміщень колишнього гуртожитку № 9, а саме, приміщення №№ 4, 5, що знаходяться на першому поверсі житлового будинку за адресою м. Южноукраїнськ, вул. Дружби народів 52, а також блок-вставку та блок обслуговування, що знаходяться за адресою м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів 54.
Окрім того, позивачем подано до суду першої інстанції Інформаційну довідку від 25.05.2020 № 210012940 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна за адресою: вул. Дружби Народів, 54, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область.
У розділі «Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» указаної довідки зазначено, зокрема, наступне:
«Актуальна інформація про об?єкт нерухомого майна
Реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1053748748108
Об?єкт нерухомого майна: блок вставка та блок обслуговування, об?єкт житлової нерухомості: Ні
Опис об?єкта: Загальна площа (кв.м): 1901,8
Адреса: Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, вулиця Дружби Народів, будинок 54
Актуальна інформація про право власності
Номер запису про право власності / довірчої власності: 16880208
Дата, час державної реєстрації: 07.10.2016 16:04:25
Державний реєстратор: Лазоренко Оксана Валеріївна, Центр надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська, Миколаївська обл.
Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності на Гуртожиток №9 з блок-вставкою та блоком обслуговування, серія та номер: б/н, виданий 29.12.2001, видавник: Южноукраїнська міська Рада Виконавчий комітет
Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31848010 від 13.10.2016 09:25:28, Лазоренко Оксана Валеріївна , Центр надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська, Миколаївська обл.
Форма власності: комунальна
Розмір частки: 1/1
Власники: Територіальна громада міста в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, код ЄДРПОУ: 33850880».
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 318 ЦК України передбачено, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
Відповідно до визначення термінів, яке надається у ст. 1 Закону України «Про об?єднання співвласників багатоквартирного будинку», об?єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі ? об?єднання) ? юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
Оформлення права власності на будинки №№ 52, 56 за міською радою було здійснене у квітні 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету міської ради № 619 від 12.12.2007 «Про зміну статусу будинків № 52, 56 по вул. Дружби Народів».
Із змісту цього рішення вбачається, що метою його прийняття була зміна статусу гуртожитку на житловий будинок, отримання документів, якими посвідчується право власності територіальної громади м. Южноукраїнськ на будинки 52, 56 після прийняття їх як відомчого житлового фонду у комунальну власність у 2001 році та видача ордерів на займані житлові приміщення особам, зареєстрованим у них.
Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов?язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Відповідно до ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов?язані брати участь у загальних витратах, пов?язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Для забезпечення ефективного використання приватизованих квартир та управління ними власники квартир (будинків) можуть створювати товариства або об?єднання індивідуальних власників квартир і будинків. У багатоквартирному будинку, квартири якого не повністю приватизовані, між товариством (об?єднанням) індивідуальних власників квартир і власниками неприватизованих квартир укладається угода про спільне володіння будинком та дольову участь у витратах на його утримання.
Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: « 1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об?єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього». Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об?єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об?єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Аналогічні приписи містить частина 2 статті 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об?єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об?єднання співвласників багатоквартирного будинку" для цілей цього Закону наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку ? приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення);
- нежиле приміщення ? приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об?єктом цивільно-правових відносин.
Колегія суддів не спростовує, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується "коло обставин", які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.
Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц).
При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.
При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об?єкту від 20.10.1986, спірні приміщення №№ 4, 5 окремо вказані взагалі не були, а блок-вставка та блок обслуговування були вказані в назві об?єкта як єдиного цілого: "общежитие № 9 с блок-вставкой и блоком обслуживания".
В акті від 06.09.2001 приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність приміщення №№ 4, 5 також окремо вказані не були. В акті ж приймання-передачі об?єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність зазначено про проведення обстеження блоку обслуговування та блоку-вставки із зазначенням назви об?єкту соціальної інфраструктури: "блок-вставка, блок обслуживания гуртожитка № 9", що свідчить про відношення обслуговуючого блоку та блоку-вставки саме до гуртожитку № 9.
Крім того, станом на 29.01.2001 (дата оформлення права власності Територіальної громади на гуртожиток № 9 з блок-вставкою та блоком обслуговування) була чинною Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об?єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Держкомбудівництва від 09.06.1998 № 121 (Інструкція № 121), у відповідності до п. 1.9 якої до об?єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносилися, зокрема, житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами; належні до вказаних об?єктів допоміжні будівлі та споруди реєструвалися у складі цих об?єктів.
Згідно п. 4.1 Інструкції № 121 оформлення права власності на об?єкти нерухомого майна провадилося з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку 11, місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування у разі, зокрема, виділення окремого будинку зі складу об?єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше будинків (будівель).
Свідоцтво про право власності від 29.01.2001, оформлене у відповідності до Інструкції № 121, свідчить про те, що блок-вставка і блок обслуговування не є окремими об?єктами нерухомого майна і право власності на них зареєстроване у складі гуртожитку № 9, ? оскільки в іншому випадку Виконком мав би оформити окреме свідоцтво про право власності на нерухоме майно, як того вимагає п. 4.1 Інструкції № 121.
Доказів факту походження спірних приміщень шляхом нового будівництва або проведення реконструкції відповідачем не надано. Відсутні і докази того, що спірні приміщення будувалися не як допоміжні приміщення, а як інші приміщення в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об?єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення.
Щодо безпосередньо реєстрації за відповідачем права комунальної власності на спірні приміщення, то, як вірно зазначив суд першої інстанції, свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов?язки, а видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.
У той же час у справі не встановлено наявності будь-яких первинних правовстановлюючих документів (актів введення спірних приміщень в експлуатацію як новозбудованого майна або ж за наслідками реконструкції житлових чи допоміжних приміщень), які б підтверджували набуття відповідачем речових прав на спірні приміщення, як окремі об?єкти цивільних прав.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спірні приміщення відразу - з дати прийняття об?єкту в експлуатацію призначалися для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, тобто були допоміжними приміщеннями, і відповідно є спільною сумісною власністю власників квартир, розташованих у цих будинках. Право спільної сумісної власності на ці приміщення автоматично виникає в силу положень ст. 382 ЦК України та ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у разі приватизації державного житлового фонду.
В той же час, наведені вище обставини повністю спростовують посилання апелянта на те, що спірні приміщення не є допоміжними. Окрім того, посилання апелянта на те, що спірне приміщення не використовувався колишнім балансоутримувачем за його прямим призначенням (блок харчування, блок обслуговування, тощо) не може спростувати те, що дані приміщення є саме допоміжними.
Як було встановлено вище, право власності на гуртожиток № 9 виникло у відповідача-1 на підставі свідоцтва від 29.12.2001; цей об?єкт було зареєстровано за відповідачем-1 04.02.2002, про що свідчить реєстраційний напис на свідоцтві. Таке оформлення права власності відповідає положенням чинної на той час Інструкції № 121. Отже, свідоцтво від 29.12.2001 засвідчувало право власності відповідача-1 на весь гуртожиток № 9, як на єдиний об?єкт нерухомого майна, а не на окремі його частини як самостійні об?єкти.
У відповідності до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов?язкової реєстрації.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 24 цього ж Закону (у редакції станом на дату проведення реєстрації ? 07.10.2016), у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об?єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
В даному випадку суд визнає, що подане Територіальною громадою державному реєстратору в якості підстави виникнення права власності на блок-вставку та блок обслуговування свідоцтво від 29.12.2001 про право власності на гуртожиток № 9 з блок-вставкою та блоком обслуговування не давало змогу державному реєстраторові встановити набуття права власності саме на блок-вставку та блок обслуговування як на 1 цілу частку об?єкту нерухомості.
Відсутні і докази того, що державному реєстратору були подані інші документи, які б свідчили про проведений поділ або виділення із гуртожитку № 9 окремих об?єктів нерухомого майна у порядку, передбаченому Інструкцією № 121.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що державна реєстрація права власності на блок-вставку та блок обслуговування відбулася за відсутності відповідних правових підстав.
Отже, спірні реєстраційні дії мають наслідком те, що власники квартир житлових будинків 52, 56 по вул. Дружби Народів у м. Южноукраїнськ та позивач в цілому позбавлені можливості володіти та користуватися спірними приміщеннями (блоком-вставкою та блоком обслуговування), що порушує їх цивільні права, передбачені наведеними вище положеннями законодавства.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Викладені вище обставини свідчать про обґрунтованість вимог позивача про скасування державної реєстрації права власності на блок-вставку та блок обслуговування, що знаходяться за адресою: Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, вулиця Дружби Народів 54, здійсненої 07.10.2016, номер запису про право власності: 16880208.
Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб?єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов?язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб?єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні у матеріалах справи докази дозволяють дійти висновку про обґрунтованість та підставність доводів ОСББ «Дев?ятий квартал» відносно того, що державна реєстрація права власності на блок-вставку та блок обслуговування відбулася за відсутності відповідних правових підстав чим порушено права власників квартир житлових будинків 52, 56 по вул. Дружби Народів у м. Южноукраїнськ та позивача в цілому щодо володіння та блоком-вставкою та блоком обслуговування.
Таким чином, вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності на блок-вставку та блок обслуговування, а також про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження приміщеннями №№ 4,5, блоком-вставкою та блоком обслуговування шляхом зобов?язання Виконкому та його структурних підрозділів звільнити указані приміщення підлягають задоволенню.
Посилання апелянта на те, що позивач не міг заявляти у даному випадку негаторний, оскільки він не є власником спірного майна було спростовано викладеними вище висновками суду.
Доводи апелянта про наявність підстав для застосування до позовних вимог у даній справі наслідків спливу строку позовної давності підлягають відхиленню, адже в даному випадку заявлено негаторний позов (позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном на підставі статті 391 ЦК України), при цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних приміщень. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16.
Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 по справі №915/1119/20 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 по справі №915/1119/20 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 по справі №915/1119/20 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.05.2021 по справі №915/1119/20 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 06.12.2022.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: О.Ю. Аленін
Л.В. Поліщук
