ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/6671/18Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М.Г.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2018 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправними дії Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії з червня 2017 року;
- зобов`язати Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити позивачу заборгованість по пенсії з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених виплат;
- у разі задоволення позовних вимог, допустити негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати позивачу пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії з червня 2017 року. Зобов`язати Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених виплат. Стягнути з Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судових витрат в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 р. повернуто скаржнику.
Таким чином, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року набрало законної сили.
На виконання вказаного рішення, Одеським окружним адміністративним судом 25 вересня 2019 року був виданий виконавчий лист про зобов`язання Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених виплат. (т.1 а.с.214)
Згідно з вказаним виконавчим листом: боржник Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області; стягувач ОСОБА_1 .
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року заяву ОСОБА_1 , вхід. № 23675/20 від 19.06.2020 року було задоволено частково. Замінено боржника у виконавчому листі № 420/6671/18, виданому 25 вересня 2019 року Одеським окружним адміністративним судом, про зобов`язання Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених виплат, Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107; ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385). В задоволенні решти вимог заяви ОСОБА_1 , вхід. № 23675/20 від 19.06.2020 року відмовлено.
31 жовтня 2022 року до Одеського окружного адміністративного суду від старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення суду, вхід. № 33817/22, в якій останній просить встановити чи змінити спосіб і порядок виконання по виконавчому провадженню № 62939479 з примусового виконання вимог виконавчого листа по справі № 420/6671/18, виданого Одеським окружним адміністративним судом 25 вересня 2019 року про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених виплат на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, м. Одеса, вул. Канатна, 83) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахованої заборгованості за період з 01.06.2017 по 31.08.2018 в сумі 21620,00 грн.
В обґрунтування заяви зазначено, що у відповідь на вимогу виконавця до відділу надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 1500-0502-5/95775 від 19.09.2022, яким повідомлено, що листом від 23.04.2020 № 2800-030201-9/13253 Пенсійний фонд України повідомив Головне управління, що виплата заборгованості з пенсії ОСОБА_1 має бути здійснена з урахуванням вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 05.11.2014 № 637 (з урахуванням, змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788) після прийняття Кабінетом Міністрів України передбаченого конкретною нормою окремого порядку. Заявник вказує, що невиплата заборгованості за період з 01.06.2017 по 31.08.2018 у сумі 21620 грн. є протиправною та свідчить про невиконання рішення суду без поважних причин. 27 вересня 2022 року у зв`язку з повторним невиконанням рішення суду без поважних причин, державним виконавцем на підставі статей 63, 75 Закону винесено постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 10200,00 грн. 26 жовтня 2022 року в порядку статей 63, 75 Закону на адресу Головного управління Національної поліції в Одеській області надіслано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, за ознаками складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України. Станом на 28 жовтня 2022 року рішення суду залишається не виконаним, про що свідчить лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 1500-0502-05/103838 від 06.10.2022. Отже, як вказує заявник, судове рішення безпідставно не виконується протягом тривалого часу, понад три роки.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року заяву старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення суду, вхід. № 33817/22 від 31.10.2022 року, задоволено повністю. Змінено спосіб виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі № 420/6671/18, а саме зі способу: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених виплат, на спосіб: стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107; ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) невиплачену заборгованість по пенсії за період з 01.06.2017 року по 31.08.2018 року в сумі 21620,00 грн..
Не погоджуючись з ухвалою суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні заяви щодо зміни способу виконання рішення суду від 21.05.2019 р. Доводами апеляційної скарги зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області є органом виконавчої влади та забезпечує ефективне використання засобів, що знаходяться в його управлінні. Апелянт вказує, що відсутні правові підстави для зміни такого способу виконання рішення, оскільки заявником не доведено вину та вчинення перешкод саме відповідачем у не виконанні цього судового рішення, а також об`єктивну неможливість виконання рішення у визначений судом спосіб, нарахування виплати здійснене та буде виплачено обов`язково але пізніше, після надходження коштів. Проведення такої виплати відповідно до Порядку № 1165 не може бути здійснене за рахунок власних коштів Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. Отже, здійснена судом зміна порядку та способу виконання рішення змінила спосіб захисту порушеного права, обраного судом при вирішенні справи. Апелянт зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії і стягнення з відповідача грошових коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом - при ухваленні рішення. Таким чином, суд, змінивши спосіб виконання рішення з «зобов`язання виплатити» на «стягнення коштів», змінив рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішив питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не відповідає завданню правового інституту - «зміна способу та порядку виконання судового рішення». Отже, наведені заявником у заяві підстави неможливості виконання рішення суду, не можуть бути визнані судом обґрунтованими, а інших доказів на підтвердження обставин, які б перешкоджали виконанню рішення суду у встановлений судом спосіб, заявником не надано.
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що суд не здійснює вихід за межі заявлених вимог та не вирішує питання, яке не було предметом дослідження при розгляді справи, а лише конкретизує спосіб виконання рішення суду шляхом стягнення заборгованості. Встановлення такого способу виконання, про який просить державний виконавець, направлено на своєчасне та повне виконання судового рішення, а також відповідає вимогам прямих норм ст. 124 Конституції України, а також вимог спеціального законодавства. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав (фактичних і юридичних) для задоволення заяви старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення суду, вхід. № 33817/22 від 31.10.2022 року повністю.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом.
Відповідно до ст.1 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VІІІ (далі Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.3 ст. 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно ст.13 Конвенції , кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права на справедливий суд (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).
Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32).
Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37).
У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).
Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI).
Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).
У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) ( див.п.63-65 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року).
З матеріалів справи встановлено, що підставою для невиконання рішення суду першої інстанції є відсутність коштів, виплата яких буде здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.
Доводи відповідача про відсутність коштів не узгоджуються з часом невиконання рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, що слугує обґрунтуванням виняткової необхідності застосування такої зміни порядку виконання рішення.
Колегія суддів вважає, що обставини даної справи дають підстав для висновку про неможливість протягом тривалого часу виконання судового рішення, що відповідно до статті 378 КАС є підставою для зміни способу і порядку його виконання.
В такому випадку судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявних підстав задоволення заяви про зміну порядку і способу виконання судового рішення спрямованої на захист прав та законних інтересів ОСОБА_1 від протиправної бездіяльності апелянта.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
