Номер провадження: 22-ц/813/3729/23
Справа № 523/17429/20
Головуючий у першій інстанції Середа І. В.
Доповідач Кострицький В. В.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.01.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
судді - Назарова М.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Пінькової К.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року, ухвалене у складі судді Середи І.В., у приміщенні того ж суду
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення, стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди-
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовної заяви ОСОБА_1
13.11.2020 р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І.В., та просила визнати: протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Манюти Сергія Васильовича КП "Агенція реєстраційних послуг" від 25.03.2019 р. запис 30919598 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1797573151101 за публічним акціонерним за товариством "Дельта Банк" на підставі договору іпотеки №1507/0908/45-003-Z-1, посвідченого 03.09.2008 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 2414; витребувати у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв.м; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв.м.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказала на те, що 03.09.2008 року між нею та ВАТ «Сведбанк» був укладений кредитний договір №1507/0908/45-003 від 03.09.2008р. у відповідності до умов якого банк передав їй грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 43 000 (сорок три тисячі) доларів США на строк по 3.09.2028 року, для здійснення нею розрахунків по договору купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 . У відповідності до п.3.1.1. цього договору позичальник здійснює погашення кредиту та лату процентів за користування кредитом шляхом здійснення фіксованих (ануїтетних) латежів в сумі 488.54 доларів США до 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. 03.09.2008 р. квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 40.9 кв.м. придбана на підставі договору купівлі-продажу посвідченого риватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М., реєстрованого у реєстрі за №2411. На забезпечення вимог виконання основного зобов`язання вона передала в іпотеку ВАТ «СВЕДБАНК» належну їй квартиру під АДРЕСА_1 . На протязі багатьох років вона справно та вчасно сплачувала ануїтетні платежі за кредитним договором спочатку ВАТ «Сведбанк», а після отримання в 2012 році повідомлення про заміну кредитора - АТ «Дельта Банк». Через зростання курсу долара США до гривні , втрату роботи та джерела доходів вона втратила можливість сплачувати кредит. Нещодавно їй зателефонували невідомі особи, не представились та повідомили, що вона вже не є власником вищезазначеної квартири, та згодом вона дізналась, що 24.09.2019 року між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та фізичною особою ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, продаж відбулася на аукціоні. Право власності АТ «Дельта Банк» на нерухоме майно було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.03.2019 року, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_4 , КП «Агенція реєстраційних послуг» № 46196125 від 28.03.2019 року. Позивач отримала кредит в іноземній валюті, проживає постійно в квартирі АДРЕСА_1 , загальна площа складає 40,9 кв.м, на час оформлення права власності за банком в її власності не було іншого житла, тому звернення стягнення на квартиру без її згоди є незаконним. Окремий договір між нею та ВАТ «Сведбанк» або AT «Дельта Банк» про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання не укладався. Позивач вважає, що при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності за банком на квартиру були порушені вимоги Законів України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень» та «Про іпотеку», а також вимоги Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127. У державного реєстратора Манюти С.В., КП «Агенція реєстраційних послуг», були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за банком. У зв`язку із тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки і внесення 25.03.2019р. запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за банком є незаконними та здійсненими поза волею власника, то в подальшому відчужене майно підлягає витребуванню з незаконного володіння останнього набувача.
Короткий зміст зустрічної позовної заяви ОСОБА_3
ОСОБА_3 13.01.2021 р. звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про її виселення з квартири, стягнення упущеної вигоди у розмірі 65000 грн. та моральної шкоди - 20000 грн. (остання редакція збільшених вимог а.с.171 т.2). В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначив, що він є власником АДРЕСА_1 . В серпні 2020 р. він зателефонував ОСОБА_1 і попросив її звільнити квартиру. Крім цього, поштою він надіслав їй вимогу про виселення. 01.09.2020 р. між ним та ОСОБА_6 було укладено договір оренди вищевказаної квартири, згідно якого він передав йому в оренду дану квартиру строком на 3 роки з орендною платою 5000,00 грн. на місяць. ОСОБА_1 квартиру не звільнила чим перешкоджає використовувати квартиру та розпоряджатись нею, внаслідок цього він несе збитки, це також спричиняє мені душевні страждання. Кожного місяця я втрачаю 5000,00 грн., які я міг би отримувати здаючи квартиру в оренду, внаслідок неправомірних дій відповідача я не можу вселити орендаря. Моральна шкода полягає в тому, що тривалий час я знаходжуся в стресовому стані, втратив душевний спокій. Моральну шкоду я оцінюю в 20000,00 грн. Орендна плата, яку він не отримав (упущена вигода) за квартиру починаючи з 01.09.2020 по 01.01.2021 становить 20000,00 грн.
Відповідач не є членом його сім`ї, не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом зі мною, відповідач не веде з ним спільне господарство. Відповідач без будь-якої правової підстави безоплатно користується його квартирою. Відповідач забезпечена житлом, їй на праві власності належить 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З вказаних обставин, відповідач підлягає виселенню.
25.01.2021 р. ОСОБА_1 подала відповідь на відзив ОСОБА_3 в якій зазначила, що після реєстрації 1/3 частини квартири в смт.Хлібодарське за новим власником, право власності позивачки припинилося. Державний реєстратор не вчинив необхідних дій по перевірці інформації по майну, чим допустив незаконну реєстрацію права власності на іпотечну квартиру за банком в період дії мораторію. Оскільки квартира в якій позивачка проживає вибула із її володіння позивача поза її волею, тому є підстави для її витребування.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності - задоволено. Визнано протиправним та скасувано рішення державного реєстратора Манюти Сергія Васильовича КП "Агенція реєстраційних послуг" від 25.03.2019 р. запис 30919598 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1797573151101 за публічним акціонерним за товариством "Дельта Банк" на підставі договору іпотеки №1507/0908/45-003-Z-1, посвідченого 03.09.2008 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 2414.
Витребувати у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв.м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв.м. Стягнуто в рівних частинах з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі - 4468,78 грн. Відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про виселення, стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди.
Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно з матеріалами реєстраційної справи під час реєстрації права власності на спірну квартиру за банком державний реєстратор робив перевірку відомостей лише по власнику ОСОБА_1 , при цьому не здійснив пошук відомостей за ідентифікаційним номером об`єкту нерухомості або за його адресою, тоді як знав про можливість дублювання відомостей Державного реєстру прав і Державного реєстру власності при пошуку за ідентифікаційними даними власника майна, в порушення вимог Порядку. На дату звернення стягнення на нерухоме житлове майно у власності ОСОБА_1 не знаходилось інше нерухоме житлове майно, і на неї поширювалась дія підпункту 1 пункту 1 Закону України №1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»,згідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV. Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Дельта Банк». Зазначена правова позиція щодо застосування положень Закону №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020р. по справі №644/3116/18 та від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Враховуючи те, що звернення стягнення на предмет іпотеки і внесення 25.03.2019р. запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв.м, за AT «Дельта Банк» на підставі незаконного рішення державного реєстратора, та здійсненими поза волею позивачки тому в подальшому відчужене майно підлягає витребуванню з незаконного володіння у ОСОБА_3 , а за позивачкою необхідно визнати право власності на квартиру. Виходячи із висновку суду щодо незаконності звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог позивачки, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 ..
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_3 03 жовтня 2022 року звернувся до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою. В поданій апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_3 про виселення, стягнення упущенної вигоди та моральної шкоди задовольнити повністю. Виселити ОСОБА_1 з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 упущену вигоду - за період часу з 01.09.2020 по 01.10.2021 в розмірі 65000,00 грн та моральну шкоду - 20000,00 грн., що в загальному розмірі складає 85000,00 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що суд першої інстанції у судовому рішенні зазначив, що «представник відповідача ПАТ «Дельта Банк» в підтвердження отримання листа вимоги надав копію рекомендованого повідомлення адресовану ОСОБА_1 . Як видно з вказаного рекомендованого повідомлення він не містить підпису одержувача. В судовому засіданні представник позивача просила звернути увагу суду на те, що позивачка не отримувала такого листа і не ставила підпису у повідомленні». З такими висновками суду скаржник категорично не погоджується. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до цих правовідносин. 03.09.2008 між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» було укладено кредитний договір №1507/0908/45-003, за умовами якого банк надав їй кредит у розмірі 43000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % на рік строком до 03.09.2028 для придбання квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_4 . На виконання кредитного договору та з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, між ВАТ «Сведбанк» та нею було укладено іпотечний договір №1507/0908/45-003-Z-1, на підставі якого ОСОБА_1 передала в іпотеку вищезазначену квартиру, придбану нею на підставі договору-купівлі продажу від 03.09.2008. 25.05.2012 між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі продажу прав вимоги, згідно якого ПАТ «Дельта Банк» набув прав кредитора за кредитним договором№1507/0908/45-003 та забезпечувальним до нього договором іпотеки №1507/0908/45-003-Z-1, який містить іпотечне застереження. ОСОБА_1 не виконувала умови кредитного договору, 12.12.2017 ПАТ «Дельта Банк» в порядку ст.35 Закону України «Про іпотеку» надіслав ОСОБА_1 рекомендованим листом письмову вимогу про усунення порушень, надавши шестидесятиденний строк на погашення боргу, попередивши, що в разі невиконання вимоги, банк задовольнить свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб шляхом реєстрації права власності на квартиру за банком на підставі договору іпотеки. Станом на 01.07.2017 борг ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором складав 1 124 814, 70 грн., що в два рази перевищує оціночну вартість квартири. 21.12.2017 ОСОБА_1 отримала вимогу банку, що підтверджується зворотнім рекомендованим поштовим повідомленням. ОСОБА_1 в позовній заяві та в заявах по суті не вказувала про те, що вона не отримувала письмову вимогу банку про усунення порушення, цю обставину вона не оспорювала, лише в судових дебатах її представник заявила про те, що ОСОБА_1 нічого не отримувала від банку, фактично змінила підстави позову, що не допускається на стадії розгляду справи по суті, це є порушенням норм процесуального права. Суд на це увагу не звернув. Як вважає скаржник суд першої інстанції прийняв до уваги пояснення представника ОСОБА_1 поклавши їх в основу рішення, натомість відкинувши доводи банку викладені в відзиві на те, що ОСОБА_1 все ж таки отримувала вимогу. Крім цього, грубим порушення норм процесуального права є розгляд справи по суті без належного сповіщення про дату, час та місце судового засідання іншого відповідача по справі - ПАТ «Дельта Банк». До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (ч.3 ст.49 ЦПК України). Відповідно до пункту 106 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто», внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» одержувач розписується та зазначає прізвище та ініціали або ім`я та прізвище. Отже, поштове відправлення повинно бути вручено працівником поштового відділення особі, якій воно адресовано із зазначення працівником прізвища одержувача на повідомленні про вручення. На зворотному рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення працівником поштового відділення зазначено прізвище одержувача « ОСОБА_1 », таке повідомлення вважається належним чином врученим. Загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвище. Цей запис вносить працівник поштового зв`язку. Натомість для вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто» або «Судова повістка» на бланку повідомлення розписується та зазначає прізвище одержувач (а не працівник поштового зв`язку). Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначено його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Аналогічне тлумачення зазначених правових норм міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 (справа №222/1402/16). На момент отримання вимоги банку ОСОБА_1 не використовувала як місце постійного проживання спірну квартиру (предмет іпотеки), ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 та у її власності було інше нерухоме житлове майно, а саме 1/3 частина квартири розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Після отримання вимоги банку ОСОБА_1 змінила місце реєстрації, 02.02.2018 зареєструвалась у спірній квартирі (відмітка у паспорті ОСОБА_1 ) та відчужила на користь дочки - ОСОБА_8 належну їй частку квартири. Факт відчуження належної їй частки квартири та зміну реєстрації місця проживання після отримання вимоги банку ОСОБА_1 приховала, в позовній заяві вона про це не загадувала. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції не дав оцінку діям ОСОБА_1 щодо зміни місця реєстрації та відчуження належного її житла. Мої аргументи та доводи суд проігнорував. Очевидно, що ОСОБА_1 діяла недобросовісно, зловживала своїми цивільними правами, намагалась уникнути звернення стягнення на квартиру. Звичайно, кожен боржник у наданий йому тридцятиденний строк відчужить інше наявне в нього житло і після спливу тридцятиденного строку боржнику нічого не належатиме, а потім в суді боржник буде прикриватись мораторієм, розповідати, що в нього іншого житла немає, крім іпотечної квартири. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» приймався для захисту громадян України у яких справді іпотечне житло було єдине. Суди встановили, що позивач фактично дав свою згоду на відчуження спірної квартири в рахунок виконання ним кредитних зобов`язань, враховуючи його дії та згоду на опис і арешт майна, та зазначили, що до 28 квітня 2016 року позивач не використовував квартиру для проживання та не був там зареєстрований. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій оцінили факт зміни місця реєстрації та подальше відчуження всіх наявних у нього об`єктів нерухомості на користь його дружини, у тому числі безпосередньо після відкриття виконавчого провадження, як намір умисного створення обставин, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу дії мораторію, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». (Правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 08 липня 2020 року в цивільній справі № 214/5314/17). ОСОБА_1 умисно створювала обставини, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу дії мораторію, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Позивач не виконала зобов`язання за кредитним договором, тому банк скористався своїм правом набуття права власності на предмет іпотеки (квартиру), задовольнивши таким чином свої вимоги на підставі рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С.В. від 28.03.2019. 05.09.2019 на електронному аукціоні в системі «Прозоро» відбувся продаж вказаної квартири, на якому я став переможцем, я був не єдиним учасником в аукціоні, придбав квартиру за ціною 278 718,00 грн. 24.09.2019 між мною та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір - купівлі продажу зазначеної квартири. В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Суворовського районного суду м.Одеси з позовом до мене, ПАТ «Дельта Банк» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Ії Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності. В позові ОСОБА_1 посилалась на те, що на неї поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Fraus creditorum (з латинської - на шкоду кредиторам) - це вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення його майна з метою приховати його від кредиторів. Правовідносини боржника, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора та будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова №910/8357/18 від 28.11.2019). Договір дарування від 02.02.2018 має всі ознаки фраудаторного правочину, оскільки договір вчинено після отримання ОСОБА_1 вимоги банку про виконання зобов`язань, дарування здійснено на користь дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_8 . Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова КЦС ВС від 24.07.2019 по справі № 405/1820/17). Відповідно до пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України «Про запобігання корупції». ОСОБА_1 не доведено, що спірна квартира є її місцем постійного проживання, акт про проживання, складений сусідами по будинку не є належним та допустимим доказом, такі довідки уповноважені видавати органи місцевого самоврядування. ОСОБА_1 працює в інституті сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України заступником директора по науковій роботі, є суб`єктом на який поширюється Закон України «Про запобігання корупції». Майно може бути витребувано від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Таке витребування застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпну сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Підписавши договір іпотеки ОСОБА_1 надала згоду банку на звернення стягнення на квартиру в позасудовий спосіб у разі невиконання нею умов кредитного договору, таким чином виразила свою волю на вибуття квартири з її володіння. Взагалі не зрозуміло чому скаржник є співвідповідачем по справі, яким чином він порушив права ОСОБА_1 .? Скаржник вважає, що не повинен бути відповідачем по справі, скаржник вважає, що він не може відповідати за дії державного реєстратора (Манюти С.В.), який реєстрував право власності на квартиру за банком, якого держава наділила повноваженнями, я не повинен відповідати за дії банку, я не є належним відповідачем по справі, позов має бути заявлений до державного реєстратора і банку, а не до скаржника, і вимоги мають бути не скасувати державну реєстрацію і витребувати квартиру в скаржника, а стягнути шкоду з реєстратора якщо вона завдана чи з банку. Але не треба ж забувати, що борг ОСОБА_1 перед банком в два рази перевищує вартість квартири, станом на дату отримання ОСОБА_1 вимоги банку (21.12.2017) її борг складав 1 124 814, 70 грн., що за курсом НБУ на той час дорівнювало 41659,80 доларів США. Квартиру скаржник придбав на публічному електронному аукціоні на конкурентних засадах, в якому кожний охочий може взяти участь, скаржник вважає себе добросовісним набувачем квартири, за яку він сплатив чималу суму, а тепер що виходить, в нього відбирають квартиру, ОСОБА_1 залишається з квартирою і позбувається шаленого боргу? Нагадую, що банк перебуває в стані ліквідації. Якщо державний реєстратор Манюти С.В. є шахраєм, як стверджує представник ОСОБА_1 , то чому скаржник повинен відповідати за його дії? Якщо ОСОБА_1 вважає, що її права якось порушені, то вона обрала неналежний спосіб захисту своїх прав. Не може добросовісний набувач відповідати за бездіяльність влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству (Правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 13 листопада 2019 року в цивільній справі №645/4220/16-ц). Скаржник вважає себе добросовісним набувачем квартири, яку він придбав на відкритому аукціоні, укладаючи договір іпотеки, позивач добровільно надала згоду про набуття іпотекодержателем (ПАТ «Дельта Банк») права власності на предмет іпотеки, а тому квартира вибула з власності позивача виключно за її власним вибором та за наявності її безумовної згоди. Витребування квартири у мене, як добросовісного набувача є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Позов ОСОБА_1 не підлягав задоволенню, оскільки такий позов спрямований на одержання судового захисту права, яким ОСОБА_1 зловживала. Мені на праві власності належить квартира розташована за адресою: АДРЕСА_4 . В серпні 2020 року я зателефонував ОСОБА_1 , яка повідомила скаржнику, що вона проживає у вказаній квартирі, скаржник попросив її звільнити квартиру. Крім цього, поштою я надіслав їй вимогу про виселення. 01.09.2020 між мною та ОСОБА_6 було укладено договір оренди вищевказаної квартири, згідно якого скаржник передав йому в оренду дану квартиру строком на 3 роки з орендною платою 5000,00 грн. на місяць. ОСОБА_1 квартиру не звільнила, вона перешкоджає мені використовувати квартиру та розпоряджатись нею, внаслідок цього я несу збитки, це також спричиняє йому душевні страждання. Скаржник звертався до поліції з цього приводу, проте поліція належним чином не проводить досудове розслідування, не реагує на кримінальне правопорушення. Кожного місяця я втрачаю 5000,00 грн., які я міг би отримувати здаючи квартиру в оренду, внаслідок неправомірних дій відповідача я не можу вселити орендаря. Моральна шкода полягає в тому, що тривалий час я знаходжуся в стресовому стані, втратив душевний спокій. Моральну шкоду я оцінюю в 20000,00 грн. Орендна плата, яку скаржник не отримав (упущена вигода) за квартиру починаючи з 01.09.2020 по 01.10.2021 становить 65000,00 грн. Якби його права не були порушені відповідачем, скаржник міг би реально одержувати від оренди квартири дохід, який є упущеною вигодою, що узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного суду в справі №127/22717/18. ОСОБА_1 не є моїм членом сім`ї, не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом зі мною, вона не веде зі мною спільне господарство. ОСОБА_1 без будь-якої правової підстави безоплатно користується моєю квартирою. Таким чином, ОСОБА_1 підлягає виселенню. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час (Правова позиція Верховного Суду України у справі №6-709цс16).
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
30 листопада 2022 року на електронну поштову адресу надійшов відзив від представника ОСОБА_1 -адвоката Дідик С.В.
Мотивуючи такий відзив, представник позивача у справі зазначає, що 03.09.2008 року між ОСОБА_1 (Позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «СВЕДБАНК» був укладений Кредитний договір №1507/0908/45-003 від 03.09.2008 р. (кредитний договір на купівлі житлової нерухомості) у відповідності до умов якого банк передав їй грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 43 000 (сорок три тисячі) доларів США на строк по 03.09.2028 року. Кредитні кошти призначались для здійснення позивачем розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Також 03.09.2008 року між ОСОБА_1 (Іпотекодавцем) та Відкритим акціонерним товариством «СВЕДБАНК» (Іпотекодержателем) був укладений Іпотечний договір №1507/0908/45-003-Z-1 (на купівлю житлової нерухомості), яким забезпечувалось належне виконання вимог Іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору №1507/0908/45-003 від 03.09.2008р., укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, а також всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього (основне зобов`язання). На забезпечення вимог виконання основного зобов`язання позивач передала в іпотеку ВАТ «СВЕДБАНК» належне ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності нерухоме майно (предмет іпотеки) - однокімнатну квартиру під АДРЕСА_5 . Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону «Про іпотеку» № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Також зазначали, що окремий договір між позивачем та ВАТ «СВЕДБАНК» або АТ «ДЕЛЬТА БАНК» про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання не укладався. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Так, кредитний договір №1507/0908/45-003 від 03.09.2008 р. був укладений ОСОБА_1 в іноземній валюті (доларах США). Загальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 40,9 кв.м., тобто не перевищує 140 кв.м. Ця квартира використовується ОСОБА_1 як місце постійного проживання, що підтверджується її реєстрацією за зазначеною адресою, а також копіями довідки ОСББ «Купідон 2» №001 від 04.02.2021року та акту про проживання від 03.02.2021р., наявними в матеріалаї справи. При цьому, у власності ОСОБА_1 на дату звернення стягнення на нерухоме житлове майно не знаходилось інше нерухоме житлове майно, докази на підтвердження чого також наявні у матеріалах справи. Право власності АТ «ДЕЛЬТА БАНК» на квартира АДРЕСА_1 було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.03.2019 року, номер запису про право власності 30919598, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1797573151101. Реєстрація відбулась на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_4 , КП «Агенція реєстраційних послуг» № 46196125 від 28.03.2019 року. Так, незаконним рішенням про передачу квартири у свою власність без згоди ОСОБА_1 та державною реєстрацією такого рішення АТ «ДЕЛЬТА БАНК» фактично позбавив позивача єдиного житла. З огляду на викладене, квартира АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не могла бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «ДЕЛЬТА БАНК». Таким чином, дія мораторію на примусове стягнення майна, який був запроваджений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширювалась на ОСОБА_1 . Зазначена правова позиція щодо застосування положень Закону № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі № 644/3116/18 та від 20.11.2019 р. у справі № 802/1340/18-а. Щодо доводів апелянта про те. що позивач мав змінити предмет позову, звертаючи увагу суду на обставину відсутності підпису на рекомендованому повідомленні при дослідженні доказів судом. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам. Так, з матеріалів справи вбачається, що повідомлення про вручення, штрих номер 6766700224974, видане 21.12.2017 року ПАТ «Укрпошта», не містить жодних підписів осіб. Як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному апелянтом рішенні "Як видно з вказаного рекомендованого повідомлення він не містить підпису одержувача". При цьому, з аналізу повного тексту постанови Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 222/1402/16, на яку посилається апелянт як на підтвердження своєї позиції, Верховний Суд дійшов наступного висновку: "57. За таких обставин рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 02.11.2017 не може бути достовірним доказом отримання ОСОБА_1 постанови від 18.10.2017." Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, позивач не вбачає порушень судом норм процесуального права при оцінці ним доказів, наявних в матеріалах справах, або при наданні позивачу права брати участь у дослідженні доказів. Щодо доводів апелянта про необхідність оцінки судом особи позивача зазначає наступне, у відповіді на відзив у даній справі, ОСОБА_9 , будучи державним службовцем (працює на посаді помічника судді), постійно приймає участь в банківських аукціонах (зокрема АТ «Дельта») та майже завжди перемагає у них. Крім того, разом з невстановленою особою телефонує ОСОБА_1 з погрозами про її насильницьке виселення та з погрозами, що всі речі викине через балкон. Найголовніше, що представляється співробітником Служби безпеки України. З цього приводу позивачка невідкладно звернулась до поліції з відповідною заявою, відкрито кримінальне провадження, триває досудове розслідування. Також ОСОБА_9 , який на сьогоднішній день є номінальним власником спірної квартири, вживав заходів щодо відключення в ній електроенергії, не дивлячись на те, що достеменно знав, що на момент придбання ним там мешкають люди та знає, що мешкають і до сьогодні, і які вчасно сплачують всі комунальні платежі. Також зазначає про штучно сформовані апелянтом доводи щодо неотримання ним доходів від здавання в оренду спірної квартири, про що позивач зазначав у відзиві на зустрічний позов. Так, договір оренди житлового приміщення від 01.09.2020р., нібито укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним - тобто на використання ОСОБА_6 квартири за адресою АДРЕСА_4 для власного проживання. Орендар за договором постійно проживає у місті Чуднів Житомирської області. 25.09.2020 року ОСОБА_6 було зареєстровано кандидатом на посаду Чуднівського міського голови. Відомості про реєстрацію кандидата містяться на офіційному сайті Центральної виборчої комісії, а постанова про реєстрацію кандидата на посаду міського голови ОСОБА_6 розміщений на офіційному сайті Чуднівської міської ради. Враховуючи, що рішення балотуватись на посаду міського голови приймається набагато раніше дня реєстрації кандидата, а також те, що передвиборча компанія передбачає необхідність перебування кандидата у місті Чуднів Житомирської області для зустрічей з виборцями та інших заходів (а у випадку перемоги на виборах - і протягом наступних 5 років), дії ОСОБА_6 з підписання договору найму житла в місті Одесі ніяким чином не могли були спрямовані на реальне настання правових наслідків, передбачених договором. Водночас, апелянту на момент «укладання» договору оренди квартири 01.09.2020р. було достеменно відомо, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано у квартири АДРЕСА_1 і вона постійно там проживає. Обізнаність ОСОБА_3 в тому, що в спірній квартирі зареєстрована та постійно проживає ОСОБА_1 підтверджується тим, що ще в березні 2021 р. ОСОБА_3 звернувся до Суворовського районного суду міста Одеси із позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (справа №523/3865/20, рішення по цій справі станом на 11.05.2021р. не прийнято (провадження зупинено) і ОСОБА_1 досі правомірно проживає за зазначеною адресою). Таким чином, вважали, що судом першої інстанції всі обставини по справі встановлені та досліджені, оцінені всі належні та допустимі докази, а доводи апеляційної скарги є лише намаганням поставити під сумнів законне та обгрунтоване рішення суду.
Пояснення ОСОБА_3 у відповідь на відзив
Не погодившись із відзивом на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 звернувся із відповіддю на відзив, відповідно до якого просив скасувати рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 06.09.2022 і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Ії Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення, стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди задовольнити повністю. Виселити ОСОБА_1 з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 упущену вигоду - за період часу з 01.09.2020 по 01.10.2021 в розмірі 65000,00 грн. та моральну шкоду - 20000,00 грн., що в загальному розмірі складає 85000,00 грн. Скасувати заходи забезпечення позову
Мотивуючи таку відповідь ОСОБА_3 зазначав, що ОСОБА_1 подала до Суворовського відділу поліції в м.Одесі ГУНП в Одеській області неправдиве повідомлення про вчинення мною кримінального правопорушення, нібито я телефонував до неї з погрозами, щодо знищення її майна, хоча це не відповідає дійсності. Скаржник вважав, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст.383 КК України (Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення). З цього приводу 07.04.2022 скаржник звернувся до відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області із повідомленням про вчинення ОСОБА_1 злочину передбачено ст.383 КК України. До ЄРДР внесено відомості за №1202216449000464, досудове розслідування у кримінальному провадженні триває. За фактом незаконного заволодіння спірним майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_4 , сектором дізнання відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження №12021164490000980 від 20.07.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України. Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021164490000980 від 20.07.2021 триває, особи, які вчинили кримінальне правопорушення відомі, це ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які на думку скаржника, без будь-яких правових підстав проживають в належній йому квартирі. Діями цих осіб скаржнику завдано значної шкоди, ці особи самоправно займають мою квартиру, чим створюють перешкоди скаржнику використовувати власне житло та порушують його права як власника. Також скаржник вважає, що в їх діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст.356 КК України (Самоправство). ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 не зареєстровані в квартирі і не є власниками, не сплачують за спожиту електроенергію, постачальник вимагає від скаржника як власника квартири погасити заборгованість, тому скаржник змушений був звернутися до постачальника електричної енергії із заявою від відключення квартири від електропостачання. Про Службу безпеки України, якогось ОСОБА_12 , неможливість прийняття участі державних службовців в аукціонах повна нісенітниця, скаржник вважає, що представник ОСОБА_1 не знає, що вже писати і видумує якусь маячню, намагається очорнити скаржника, а ОСОБА_1 виставити в гарному світлі. Представник ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу посилається на 57 пункт постанови Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 222/1402/16: «За таких обставин рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 02.11.2017 не може бути достовірним доказом отримання ОСОБА_1 постанови від 18.10.2017». Речення вирване із контексту. Процедура вручення судового рішення (судової повістки) відрізняється від вручення іншого рекомендованого повідомлення. Наголошую, що відповідно до пункту 106 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто», внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» одержувач розписується та зазначає прізвище та ініціали або ім`я та прізвище. Так скаржник вважає, що поштове відправлення повинно бути вручено працівником поштового відділення особі, якій воно адресовано із зазначення працівником прізвища одержувача на повідомленні про вручення. На зворотному рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення працівником поштового відділення зазначено прізвище одержувача « ОСОБА_1 », таке повідомлення вважається належним чином врученим. Загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвище. Цей запис вносить працівник поштового зв`язку. Натомість для вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто» або «Судова повістка» на бланку повідомлення розписується та зазначає прізвище одержувач (а не працівник поштового зв`язку). До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (ч.3 ст.49 ЦПК України). Так скаржник зазначає, що ОСОБА_1 в позовній заяві та в заявах по суті не вказувала про те, що вона не отримувала письмову вимогу банку про усунення порушення, цю обставину вона не оспорювала, лише в судових дебатах її представник заявила про те, що ОСОБА_1 нічого не отримувала від банку, фактично змінила підстави позову, що не допускається на стадії розгляду справи по суті, це є порушенням норм процесуального права. Суд першої інстанції, на думку скаржника не звернув на це увагу. На думку скаржника суд першої інстанції прийняв до уваги пояснення представника ОСОБА_1 поклавши їх в основу рішення, натомість відкинувши доводи банку викладені в відзиві на те, що ОСОБА_1 все ж таки отримувала вимогу. Відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договір оренди квартири від 01.09.2020, укладений між мною та ОСОБА_6 є правомірним, судом недійсним не визнавався. Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Те що, орендар не мав проживати в квартирі, договір не спрямований на настання правових наслідків і тому подібне - це все припущення представника ОСОБА_1 , орендар має право передати в суборенду квартиру чи надати квартиру для проживання своїх родичів, що і передбачено умовами договору. Цивільна справа №523/3865/20 про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою на сьогодні не актуальна, оскільки ОСОБА_1 вже знята з реєстрації і в квартирі не зареєстрована. На момент отримання вимоги банку ОСОБА_1 не використовувала як місце постійного проживання спірну квартиру (предмет іпотеки), ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 та мала у власності інше нерухоме житлове майно. ОСОБА_1 недобросовісна умисно створювала обставини, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу дії мораторію, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Явка сторін в судове засідання
Всі сторони були повідомлені належним чином про судове засідання. Представник первісного позивача Дідик С.В. приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Від скаржника ОСОБА_3 надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 03.09.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 1507/0908/-003, відповідно до умов якого ВАТ «Сведбанк» надав ОСОБА_1 грошові кошти для купівлі нерухомості (однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ) в розмірі 43 000 дол, США, на строк до 03.09.2028 року включно під 12,5 % річних за користування кредитом, а позичальник - Позивач, зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у порядку та терміни, передбачені кредитним договором.
03.09.2008 р. між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 1507/0908/45-003-2-1, і посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М. за реєстр. № 2414 з накладанням заборони на відчуження за реєстр. № 2415, на підставі якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ВАТ «Сведбанк» належне їй на праві спільної сумісної власності нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,9 кв.м., житловою 17,8 кв.м., набуте на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М. за реєстр. № 2411.
Положеннями пункту 12.3. сторони іпотечного договору передбачали умову про те, що згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, викладене в пп. 12.3.1. та 12.3.2. цього Договору.
У відповідності з умовами п. 12.3.1. Іпотечного договору, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок ви Основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про і Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку», у випадку задоволення іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті Договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на іпотеки.
25.05.2012 року між ВАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим №1306, 1307.
Як свідчать матеріали справи окремого договору іпотеки між ОСОБА_1 та АТ «Дельта Банк» не було укладено.
Згідно з листом від 12.12.2017 р. №02.4.1/2152/17 АТ «Дельта банк» звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове (у шестидесятиденний термін) виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі, в тому числі сплати заборгованості, яка станом на 01.07.2017р. становить 1 124 814,70 грн., звернув увагу на те, що у разі невиконання вимог Банку, останній буде вимушений захищати свої права шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, в тому числі, шляхом позасудового врегулювання спору і шляхом звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу.
Згідно з договором дарування від 02.02.2018 р. ОСОБА_1 подарувала 1/3 частини квартири АДРЕСА_6 , ОСОБА_13 .. Даний договір засвідчений державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко -Ворсуляк Д.М., та зареєстрований в реєстрі за №2-158.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата формування 02.02.2018 р. ) вбачається, що право власності за ОСОБА_13 на 1/3 частину квартири за договором дарування зареєстровано 02.02.2018 р. 10:35:33.
Право власності на 1/3 частини квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , виникло у ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності 4976 від 28.07.2008р., тобто до 01.01.2013р.
Як видно з копії паспорта громадянина України, а також з листа Департаменту надання адмінпослуг від 19.08.2019 р. на запит банку, адреса проживання позивачки зареєстрована з 02.02.2018 р. в квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно з актом від 03.02.2021 р. складеним ОСОБА_14 (квартира АДРЕСА_7 ), ОСОБА_15 (квартира АДРЕСА_8 ), ОСОБА_16 (квартира АДРЕСА_9 ), ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 .
25.03.2019 р за рішенням державного реєстратора Манюти Сергія Васильовича КП "Агенція реєстраційних послуг", запис 30919598, проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1797573151101 за публічним акціонерним за товариством "Дельта Банк" на підставі договору іпотеки №1507/0908/45-003-Z-1, посвідченого 03.09.2008 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 2414.
За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань вбачається, що КП «Агенція реєстраційних послуг» припинило свою діяльність.
Згідно протоколу електронного аукціону №UA-TF-2019-08-14-000028b переможець ОСОБА_3 , ціна продажу лоту 278718 грн.
24.09.2019р. між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. за реєстровим № 782, та внесено запис про право власності в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (номер запису 33355334).
Згідно з даними технічного паспорта складеного КП ОМБТІ та РОН» 13.08.2008 р. квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 40,9 кв.м, житлову - 17,8 кв.м.
Представник відповідача АТ «Дельта Банк» в підтвердження отримання листа вимоги надав копію рекомендованого повідомлення адресовану ОСОБА_1 (а.с. 61 зворот), підписану представником Укрпошти про вручення рекомендованого повідомлення особисто ОСОБА_1 . Судова колегія звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №756/15123/18, відповідно до якої зазначено, що договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.
Виходячи з викладеного приходить висновку, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі (а.с.26,61 зворот арк.) або додатково повідомлена відповідно до умов договору. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку.
Так, зі змісту іпотечного договору випливає, що сторони у своєму регуляторі приватних відносин визначили порядок надсилання повідомлень, зокрема вимоги, передбаченої ч.1 ст.35 Закону «Про іпотеку». Вони встановили, що таку вимогу слід вважати зробленою належним чином у випадку, якщо вона здійснена у письмовій формі та надіслана рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або зроблена особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання такої письмової вимоги буде вважатися дата її особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.
Банк направив особі за належною адресою претензію-вимогу про усунення порушень. Отже, така вимога вважається отриманою з дати поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.
Презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов`язання позивачем в загальному порядку належними та допустимими доказами не спростована. Тому іпотекодержатель правомірно звернув стягнення на предмет іпотеки.
За таких обставин, суд першої інстанціх зробив неправильний висновок про те , що позивачка не отримувала лист повідомлення від АТ "Дельта Банк".
Відповідно до статті 1 цього Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Суд першої інстанції звертав увагу на те, що законодавець не пов`язував і не пов`язує виникнення чи припинення прав власності на нерухоме майно із проставленням відмітки про погашення в архівній частині Державного реєстру прав.
Згідно з матеріалами реєстраційної справи під час реєстрації права власності на спірну квартиру за банком державний реєстратор робив перевірку відомостей лише по власнику ОСОБА_1 , при цьому не здійснив пошук відомостей за ідентифікаційним номером об`єкту нерухомості або за його адресою, тоді як знав про можливість дублювання відомостей Державного реєстру прав і Державного реєстру власності при пошуку за ідентифікаційними даними власника майна, в порушення вимог Порядку.
Враховуючи зазначене суд першої інстанції вважав, що на дату звернення стягнення на нерухоме житлове майно у власності ОСОБА_1 не знаходилось інше нерухоме житлове майно, і на неї поширювалась дія підпункту 1 пункту 1 Закону України №1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»,згідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV.
Та виходячи з такого суд першої інстанції прийшов помилкового рішення, що до того, що у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Дельта Банк».
На момент отримання вимоги банку ОСОБА_1 не використовувала як місце постійного проживання спірну квартиру (предмет іпотеки), ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 та у її власності було інше нерухоме житлове майно, а саме 1/3 частина квартири розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Після отримання вимоги банку ОСОБА_1 через 40 днів змінила місце реєстрації, 02.02.2018 зареєструвалась у спірній квартирі (відмітка у паспорті ОСОБА_1 ) та відчужила на користь дочки - ОСОБА_8 належну їй частку квартири.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції не дав оцінку діям ОСОБА_1 щодо зміни місця реєстрації та відчуження належного її житла. Враховуючи черговість та час в продовж якого ОСОБА_1 , вчінила дії з відчудження майна та виписки та реєстрації за новою адресою (один день)для судової колегії стає очевидним, що ОСОБА_1 діяла недобросовісно, зловживала своїми цивільними правами, намагалась уникнути звернення стягнення на квартиру.
Відповідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 08 липня 2020 року в цивільній справі № 214/5314/17 зазначено, що позивач фактично дав свою згоду на відчуження спірної квартири в рахунок виконання ним кредитних зобов`язань, враховуючи його дії та згоду на опис і арешт майна, та зазначили, що до 28 квітня 2016 року позивач не використовував квартиру для проживання та не був там зареєстрований. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій оцінили факт зміни місця реєстрації та подальше відчуження всіх наявних у нього об`єктів нерухомості на користь його дружини, у тому числі безпосередньо після відкриття виконавчого провадження, як намір умисного створення обставин, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу дії мораторію, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Судова колегія погоджується із доводами скаржника та вважає дійсно, що ОСОБА_1 умисно створювала обставини, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу дії мораторію, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Позивач не виконала зобов`язання за кредитним договором, тому банк скористався своїм правом набуття права власності на предмет іпотеки (квартиру), задовольнивши таким чином свої вимоги на підставі рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С.В. від 28.03.2019.
05.09.2019 на електронному аукціоні в системі «Прозоро» відбувся продаж вказаної квартири, на якому ОСОБА_3 став переможцем, та був не єдиним учасником в аукціоні, придбав квартиру за ціною 278 718,00 грн.
24.09.2019 між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір - купівлі продажу зазначеної квартири. В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Суворовського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_3 , ПАТ «Дельта Банк» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Ії Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності.
В позові ОСОБА_1 посилалась на те, що на неї поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Fraus creditorum (з латинської - на шкоду кредиторам) - це вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення його майна з метою приховати його від кредиторів.
24 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №704/1410/18, провадження №61- 359св20 (ЄДРСРУ №88448927) вказав, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
12 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №521/8260/17, провадження №61- 21793св19 (ЄДРСРУ №92173422) досліджував питання, щодо правочину вчиненого боржником на шкоду кредиторам з метою уникнення сплати боргу.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критерієм відповідати не може».
Аналогічні за змістом висновки стосовно фраудаторних правочинів висловлено Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011.
Правовідносини боржника, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора та будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова №910/8357/18 від 28.11.2019).
Договір дарування від 02.02.2018 року має всі ознаки фраудаторного правочину, оскільки договір вчинено після отримання ОСОБА_1 вимоги банку про виконання зобов`язань, дарування здійснено на користь дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_8 .
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова КЦС ВС від 24.07.2019 по справі № 405/1820/17).
ОСОБА_1 не доведено, що спірна квартира є її місцем постійного проживання, акт про проживання, складений сусідами по будинку не є належним та допустимим доказом, такі довідки уповноважені видавати органи місцевого самоврядування.
Встановлено, що ОСОБА_1 працює в інституті сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України заступником директора по науковій роботі, є суб`єктом на який поширюється Закон України «Про запобігання корупції».
Майно може бути витребувано від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Таке витребування застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпну сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Підписавши договір іпотеки ОСОБА_1 надала згоду банку на звернення стягнення на квартиру в позасудовий спосіб у разі невиконання нею умов кредитного договору, таким чином виразила свою волю на вибуття квартири з її володіння.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України).
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України ).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (постанова Верховного Суду від 03 червня 2020 року, справа № 318/89/18 (провадження № 61-128св19).
Під час вивчення справи, судовою колегією також досліджено практику Верховного Суду у цивільних справах за період з липня 2022 року до прийняття постанови у даній справи, стосовно фраудаторних правочинів.
Так відповідно до постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 465/7204/19 від 21 вересня 2022 року зазначено загальні засади фраудаторності, на що Верховний Суд застережував увагу судів перших та апеляційних інстанцій при вирішенні аналогічних справ, виходячи з цього судова колегія приходить до наступних висновків.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває
у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника».
Суд першої інстанції не звернув увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
Встановлені судом першої інстанції обставини, дозволяють зробити висновок, що договір дарування є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору.
Суд першої інстанції не врахував, що дарувальник, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своїх родичів після того як банк повідомив, про те що спірне майно виставлено на торги, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
За таких обставин, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про задоволення первісного позову.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будьяке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене судова колегія вважає за необхідне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року скасувати. Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Ії Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності відмовити.
Вирішення зустрічного позову є передчасним так як суд першої інстанції належним чином не досліджував обставин справи не зробив висновків з приводу зустрічних позовних вимог. Суд апеляційної інстанції переглядає раніше розглянуті позовні вимоги і не може замінювати собою суд першої інстанції тобто позбавлений прав первісного розгляду позовних вимог, що не забороняє ОСОБА_3 звернутися до суду з відповідними вимогами . Враховуючи наведене узадоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення, стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди слід відмовити.
Окрім того, згідно п. 5 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписане не тими суддями , які зазначені у рішенні.
При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси 06 вересня 2022 року не підписане суддею, що є порушенням норм процесуального права та є безумовною підставою для його скасування.
На підставі п.6 ст.3 ЦК України, частина третя статті 13 ЦК України.
Керуючись ст.ст.368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Ії Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності відмовити.
У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення, стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 січня 2023 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко
