ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" березня 2023 р. Справа№ 925/200/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Кропивної Л.В.
при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,
за участю представників:
від позивача: Чернілевський В.Г.,
від відповідача: Чабан Д.Ф.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Агротрейд Групп" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.08.2022 (повний текст складено 19.08.2022) та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 25.08.2022 (повний текст складено 26.08.2022) у справі №925/200/22 (суддя Зарічанська З.В.) за позовом Приватного підприємства "Агротрейд Групп" до ОСОБА_1 про стягнення 4707000,00 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
До Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Агротрейд Групп" (далі - ПП "Агротрейд Групп") до ОСОБА_1 про стягнення 4 707 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача невиконаного зобов`язання по сплаті додаткового внеску в статутний капітал ПП "Агротрейд Групп".
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.08.2022 у справі №925/200/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності рішення зборів учасників підприємства про встановлення порядку, строку та форми внесення додаткових внесків, у ПП "Агротрейд Групп" відсутні правові підстави вимагати в учасника - ОСОБА_1 сплату додаткового внеску.
Крім цього, судом було встановлено, що враховуючи спеціальні законодавчі норми регулювання спірних правовідносин, зобов`язанню учасника внести додатковий внесок кореспондується право ПП "Агротрейд Групп", виключно в особі вищого органу - Загальних зборів учасників, прийняти одне з рішень, визначених у ч. 10 ст. 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а не право стягувати такий внесок.
Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.08.2022 заяву ОСОБА_1 про вирішення питання розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Агротрейд Групп" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 76000,00 грн. У решті заяви - відмовлено.
Місцевий господарський суд частково задовольнив заяву відповідача та поклав на позивача 76 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на встановлення обставин істотного перевищення витрат в заявленій до стягнення сумі, сумі судових витрат, заявлених в попередньому (орієнтовному) розрахунку.
Не погодившись із зазначеними рішенням та додатковим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення - про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги на рішення скаржник посилається на наступне:
з урахуванням того, що рішення загальних зборів не містить строків по внесенню додаткового внеску - зобов`язання є безстроковим, а тому підлягають застосуванню положення ст. 530 ЦК України;
з моменту державної реєстрації рішення зборів учасник набув зобов`язання по сплаті додаткового внеску;
положення ст. 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не регулюють спірні правовідносини;
судом не було встановлено суму заборгованості відповідача по внесенню додаткового вкладу.
Щодо оскарження додаткового рішення, то апелянт вказав, що присуджена до стягнення сума у розмірі 76 000 грн є завищеною та не відповідає витраченому адвокатом часу.
В ході здійснення апеляційного провадження позивачем подано до апеляційного суду клопотання, в якому він просить долучити додатковий доказ, а саме копію висновку науково - правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від 18.10.2022 року щодо застосування аналогії закону в оскаржуваному рішенні суду.
Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19; від 12.01.2021 у справі № 01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19; від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20)).
Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 по справі № 922/393/18; від 21.01.2021 у справі №908/3359/19).
Отже, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, але лише якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Колегія суддів вказує, що наданий апелянтом доказ не існував на момент прийняття судом оскаржуваного наразі рішення, що, в свою чергу, виключає можливість його прийняття судом апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, вказаний доказ не приймається судом та справа переглядається без його врахування.
Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 Протоколу від 18.09.2015 № 17/09 Загальних зборів Учасників Приватного підприємства "Агротрейд Групп" (далі - Протокол), учасник - громадянин України ОСОБА_2 при запрошених: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вирішив: вивести ОСОБА_2 зі складу учасників підприємства, з передачею належної йому частки у статутному капіталі підприємства у розмірі 9 500 000 грн, що складає 100 % статутного капіталу підприємства таким чином:
- 4 750 000 грн, що складає 50 % статутного капіталу підприємства - на користь громадянина України ОСОБА_3 ;
- 4 750 000 грн, що складає 50 % статутного капіталу підприємства - на користь громадянина України ОСОБА_1 .
Згідно з п. 2, 3 Протоколу, у зв`язку з набуттям ОСОБА_3 частки у статутному капіталі підприємства у розмірі 4 750 000 грн, що складає 50 % статутного капіталу підприємства та ОСОБА_1 частки у статутному капіталі у розмірі 4 750 000 грн, що складає 50 % статутного капіталу підприємства - включити їх до складу учасників підприємства та вважати учасниками підприємства, які володіють в сукупності 100 % статутного капіталу підприємства.
У зв`язку із торгово-виробничою необхідністю збільшити розмір статутного капіталу підприємства до 19 500 000 та розподілити статутний капітал наступним чином:
- частка ОСОБА_3 складає 9 750 000 грн, відповідно 50 відсотків та 50 часток у статутному капіталі підприємства;
- частка ОСОБА_1 складає 9 750 000 грн, відповідно 50 відсотків та 50 часток у статутному капіталі підприємства.
З урахуванням вказаного, відповідно до п. 4 Протоколу, внесено зміни до Статуту ПП "Агротрейд Групп".
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадський формувань щодо ПП "Агротрейд Групп", державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи здійснено 22.09.2015.
За доводами позивача, ОСОБА_1 було не в повному обсязі виконано свої зобов`язання щодо оплати додаткового внеску в розмірі 5 000 000 грн.
Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача суми додаткового внеску у розмірі 4 707 000 грн. (5 000 000 грн. - загальна сума додаткового внеску - 293 000 грн. - сума оплачена відповідачем, за доводами позивача).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
При цьому, при виборі норм, які регулюють спірні правовідносини, необхідним є визначення правової природи приватного підприємства.
Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).
Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.
Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.
Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.
Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.
Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України "Про господарські товариства", "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", "Про кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію".
Наведена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 по справі № 916/2813/18.
Для визначення виду підприємницького товариства, до якого належить ПП "Агротрейд Групп" (далі також - ПП) у цій справі, місцевий господарський суд вірно врахував наступне.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що ПП створено з метою організації комерційної, виробничо-господарської, консультативної, наукової та іншої діяльності, спрямованої на надання послуг, виробництво промислової продукції і товарів народного споживання, їх реалізації, координації діяльності з іншими підприємствами, організаціями, залучення інвестицій в розвиток виробничої сфери та сфери послуг, а також здійснення зовнішньоекономічної діяльності і одержання прибутку (п. 2.1. Статуту); ПП має статутний капітал, поділений на частки, та не встановлено наявності в його статуті положень, які передбачають, що один член кооперативу має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, а також що його учасники несуть відповідальність за зобов`язаннями приватного підприємства.
ПП не випускає акції, а тому воно не може бути акціонерним товариством. Згідно із ч.3 ст. 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Отже, за загальним правилом учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями приватного підприємства (якщо інше не встановлено статутом). У такому випадку ПП не є повним або командитним товариством чи товариством з додатковою відповідальністю, а відповідно до ст. 84 ЦК України в чинній редакції, яка встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю або виробничим кооперативом (сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням).
Визначальною ознакою кооперативу є те, що один член кооперативу має лише один голос у вищому органі (абзац 4 ст. 4 Закону України "Про кооперацію", абзац 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"), з можливістю мати у певних випадках додаткову кількість голосів (абзац 2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Отже, оскільки статутом ПП не встановлено, що один член (засновник, учасник) має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, то ПП не є кооперативом.
У зв`язку із цим суд вірно дійшов висновку, що до ПП "Агротрейд Групп" у цій справі підлягають застосуванню норми законодавства про товариства з обмеженою відповідальністю.
При цьому суд врахував, що в Державному класифікаторі України ДК 002:2004 "Класифікація організаційно-правових форм господарювання", затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97 (далі - Класифікатор), приватне підприємство поіменовано окремою організаційно-правовою формою господарювання, однак вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абзацу другого розділу 1 (Вступ) Класифікатора об`єктом класифікації є, зокрема, визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб. Тобто Класифікатор самостійно не визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, а лише містить їх систематизований виклад, який має бути заснований на формах, визначених законодавством.
Отже, за всіма визначальними ознаками чинного на даний час законодавства ПП "Агротрейд Групп" є товариством з обмеженою відповідальністю і застосуванню підлягають законодавчі норми, що стосуються товариства з обмеженою відповідальністю в редакції, що була чинна на час прийняття рішення про збільшення статутного капіталу - Закон України "Про господарські товариства" та на час розгляду спору - Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а також відповідні норми ЦК України та ГК України.
Враховуючи, що загальні збори Учасників ПП "Агротрейд Групп", відповідно до рішення яких позивач стверджує про обов`язок відповідача внести додатковий внесок, відбулися до 14.06.2018 і на підставі Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 - суд першої інстанції вірно застосував законодавство про господарські товариства в редакції, чинній до 14.06.2018, а також у зв`язку із триваючими відносинами учасників ПП - чинне законодавство.
14 червня 2018 року набрав чинності Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до п. 2 Прикінцевих і перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про господарські товариства" (Відомості Верховної Ради України, 1991р., №49, ст.682 із наступними змінами) у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю.
Господарський суд дійшов висновку, що, оскільки позивач стверджує про настання строку внесення додаткового внеску у відповідача у 2022 році (враховуючи не визначення строку сплати додаткового внеску рішенням, оформленим протоколом від 18.09.2015 № 17/09 Загальних зборів Учасників Приватного підприємства "Агротрейд Групп" та направлення відповідної вимоги), то учасники ПП мають керуватися положеннями чинного законодавства, яке передбачає подальші дії у разі невнесення свого вкладу учасником.
Згідно з частиною 1 ст. 16 Закону України "Про господарські товариства" (тут і далі - в редакції станом на час прийняття рішення загальних зборів учасників ПП "Агротрейд Групп" від 18.09.2015) товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу.
До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" статті 41 цього Закону, належить: встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів (п. "а" ч. 1 ст. 59 вказаного Закону).
Відповідно до наведеного збільшення статутного капіталу вже існуючого товариства шляхом внесення додаткових вкладів учасниками є їх правом, яке реалізується шляхом прийняття відповідного рішення зборами товариства, які самостійно визначають розмір, форму і порядок внесення учасниками додаткових вкладів.
Строк, протягом якого учасники товариства зобов`язані оплатити свій додатковий вклад визначається не ч. 2 ст. 530 ЦК України, а встановлюється за погодженням учасників товариства та закріплюється у статуті товариства або окремих рішеннях загальних зборів учасників, з огляду на характер спірних відносин - корпоративні.
Відповідно до статті 145 ЦК України (в редакції станом на час прийняття рішення загальних зборів учасників ПП "Агротрейд Групп" від 18.09.2015) вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, внесення змін до статуту товариства та зміна розміру його статутного капіталу.
Згідно з статтею 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів.
Матеріали справи не містять рішення загальних зборів учасників ПП "Агротрейд Групп", яке б стало підставою для внесення змін до статуту, в т.ч. затвердженого після прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу підприємства, яким би були встановлені форма, порядок та строки внесення його учасниками додаткових внесків у зв`язку зі збільшенням розміру статутного капіталу.
Учасниками позивача не вирішувалось питання про встановлення форми, порядку та строків внесення ними додаткових вкладів, у зв`язку із збільшенням статутного капіталу Підприємства, ні на момент проведення загальних зборів, на яких було прийнято таке рішення, ні після проведення цих зборів, а тому відповідно ОСОБА_1 не може вважатися такою особою, що не виконала зобов`язання із внесення додаткового вкладу.
Аналогічна позиція про те, що особа не може вважатися такою, що не виконала зобов`язання із внесення додаткового вкладу, у випадку відсутності відповідного рішення загальних зборів учасників товариства, яким би були встановлені форма, порядок та строки внесення учасниками Товариства додаткових внесків у зв`язку зі збільшенням розміру статутного капіталу, викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 905/2639/17 (пункти 5.2.3, 5.2.5).
За наведених обставин, посилання скаржника на наявність у відповідача обов`язку щодо сплати додаткового внеску у строк, встановлений ст. 530 ЦК України, є необґрунтованими, з підстав наведених вище у даній постанові.
Стосовно доводів апелянта про те, що з моменту державної реєстрації рішення загальних зборів учасники підприємства набули зобов`язань зі сплати додаткових внесків, слід зазначити наступне.
Так, державна реєстрація рішення зборів учасників про збільшення розміру статутного капіталу підприємства позивача жодним чином не спростовує обставин відсутності відповідного рішення загальних зборів учасників підприємства, яким би були встановлені форма, порядок та строки внесення учасниками цього підприємства додаткових внесків у зв`язку зі збільшенням розміру статутного капіталу.
Окрім наведеного, колегією суддів також враховується наступне.
Так, суд першої інстанції вірно встановив, що порядок збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів визначений у ст. 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції на час розгляду справи), відповідно до якої учасники товариства можуть збільшити статутний капітал товариства за рахунок додаткових вкладів учасників та/або третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників. (ч. 1)
У рішенні загальних зборів учасників товариства про залучення додаткових вкладів визначаються загальна сума збільшення статутного капіталу товариства, коефіцієнт відношення суми збільшення до розміру частки кожного учасника у статутному капіталі та запланований розмір статутного капіталу. (ч. 3)
Додаткові вклади можуть вноситися у негрошовій формі. У такому разі рішенням загальних зборів учасників визначаються учасники товариства та/або треті особи, які вносять майно, та його грошова оцінка. (ч. 4)
Учасники товариства можуть вносити додаткові вклади протягом строку, встановленого рішенням загальних зборів учасників, але не більше ніж протягом одного року з дня прийняття рішення про залучення додаткових вкладів. (ч. 6)
Статутом або одностайним рішенням загальних зборів учасників, в яких взяли участь всі учасники товариства, можуть встановлюватися інші строки для внесення додаткових вкладів, може встановлюватися можливість учасників вносити додаткові вклади без дотримання пропорцій їхніх часток у статутному капіталі або право лише певних учасників вносити додаткові вклади, а також може бути виключений етап внесення додаткових вкладів лише тими учасниками товариства, які мають переважне право. (ч. 8)
З учасником товариства та/або третьою особою може бути укладено договір про внесення додаткового вкладу, за яким такий учасник та/або третя особа зобов`язується зробити додатковий вклад у грошовій чи негрошовій формі, а товариство - збільшити розмір його частки у статутному капіталі чи прийняти до товариства з відповідною часткою у статутному капіталі. (ч. 9)
Протягом одного місяця з дати спливу строку для внесення додаткових вкладів, встановленого відповідно до цієї статті, загальні збори учасників товариства приймають рішення про:
1) затвердження результатів внесення додаткових вкладів учасниками товариства та/або третіми особами;
2) затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів;
3) затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства. (ч. 10)
Якщо додаткові вклади не внесені учасником товариства та/або третьою особою, з яким (якою) укладено договір про внесення додаткового вкладу, в повному обсязі та своєчасно, такий договір вважається розірваним, якщо рішенням загальних зборів учасників не затверджено розмір частки такого учасника та/або третьої особи виходячи з фактично внесеного ним додаткового вкладу. (ч. 11)
Отже за змістом ст. 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яка є чинною на даний час, ця норма не передбачає такого виду корпоративної відповідальності за невиконання (неналежне виконання) учасником свого обов`язку із внесення додаткового вкладу до статутного капіталу товариства як стягнення додаткового вкладу у примусовому порядку.
Стаття 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (ч. 10) визначає, які рішення мають прийняти загальні збори учасників товариства після спливу строку для внесення додаткових вкладів. За змістом цієї статті вирішення питань, пов`язаних із внесенням/невнесенням учасником товариства свого додаткового вкладу, закон відносить саме до виключної компетенції загальних зборів, а тому суд не вправі втручатися у господарську діяльність товариства та брати на себе функції органів управління товариством.
При цьому, слід зазначити, що загальні збори учасників підприємства позивача не приймали жодних рішень, визначених у статті 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", тобто навіть не намагалися врегулювати цей корпоративний конфлікт в межах своєї компетенції в порядку, визначеному законом.
Доводи скаржника про неможливість застосування до даних правовідносин положень вказаної статті 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" є необґрунтованими, а посилання на обставину державної реєстрації змін до установчих документів в частині відомостей про розмір статутного капіталу не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки стаття 18 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (ч. 10) чітко визначає наслідки спливу строку для внесення додаткових вкладів, а іншої норми, яка б підходила до спірних корпоративних відносин за участю такого підприємства та регулювала б питання пов`язані із рішеннями про внесення додаткового внеску, не існує.
Враховуючи наведені вище підстави відмови у задоволенні позовних вимог, колегією суддів не приймаються доводи скаржника про те, що всупереч наявним у матеріалах справи доказам судом першої інстанції не було встановлено суму заборгованості відповідача, оскільки з огляду на викладене, наведені обставини не підлягають встановленню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі.
Стосовно апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 25.08.2022 у справі №925/200/22, яким на позивача покладено витрати відповідача по наданню правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 76 000 грн. (із заявлених 102 000 грн.), слід зазначити наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано документи: Договір від 01.02.2022 № 01/02-22 про надання професійної правничої допомоги, Додаткову угоду № 1 від 07.06.2022 до Договору № 01/02-22 про надання професійної правничої допомоги від 01.02.2022, Акт прийому наданої професійної допомоги від 15.08.2022 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 01/02-22 від 01.02.2022 та рахунок фактуру від 15.08.2022 № 15/08.
Загальна вартість наданої професійної правничої допомоги, відповідно до п. 2.2. Додаткової угоди № 1 від 07.06.2022 р. становить 102 000,00 (сто дві тисячі) гривень 00 копійок за 25 год 30 хвилин наданої професійної правничої допомоги
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).
За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, та твердженням скаржника про те, що суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони.
Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Судом першої інстанції, враховуючи критерії, визначені у ч. 5 ст. 129 ГПК України, встановлено, що понесені відповідачем витрати відповідають таким критеріям.
Стосовно критерію, визначеному у ч. 6 ст. 129 ГПК України, то суд встановив наступне.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. (ч. 6 ст. 129 ГПК України).
Місцевий господарський суд, проаналізувавши надані ОСОБА_1. докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу та матеріалів справи, встановив, що витрати в заявленій сумі 102 000 грн істотно перевищують суму судових витрат, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку - 60 000 грн.
Так, у відзиві відповідачем зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ОСОБА_1 поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи № 925/200/22:
- орієнтовна вартість складання відзиву на первісну позовну заяву у справі № 925/200/22 (в тому числі дослідження та аналіз позовної заяви ПП "Агротрейд Групп" про стягнення додаткового внеску в статутний капітал підприємства у розмірі 4 707 000 грн., збір доказів, опрацювання практики Верховного Суду з відповідних питань), а заперечень на відповідь на відзив, надсилання їх позивачу та подання до Суду - 44 000 (сорок чотири тисячі) гривень 00 копійок;
- орієнтовна вартість представництва інтересів ПП "Агротрейд Групп" у судових засіданнях Господарського суду Черкаської області у справі № 925/200/22, виходячи з орієнтовної кількості таких судових засідань 4 засідання та орієнтовної вартості одного засідання 4 000 (чотири тисячі гривень) гривень 00 копійок - 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Тобто перевищення відповідачем у остаточній заяві суми витрат на професійну правничу допомогу є істотним в розумінні ч. 6 ст. 129 ГПК України, тому відповідач, станом на 16.08.2022 (звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат) повинен був навести суду обґрунтування та, відповідно, довести обставини того, що адвокат, станом на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на професійну правничу допомогу разом з відзивом на позов не міг передбачити витрати на надання послуг (виконання робіт), які зазначені в акті виконаних робіт від 15.08.2022.
В обґрунтування збільшення суми судових витрат відповідач зазначив, що враховуючи обрану відповідачем правову позицію, на виконання умов Договору та Додаткової угоди, окрім підготовки заяв по суті спору (відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив) та участі представника у 8 судових засіданнях, для належного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 у представника виникла необхідність у вчиненні комплексу дій, які полягали у поданні відповідних додаткових заяв (про витребування доказів, подання двох адвокатських запитів з метою отримання додаткових доказів, заяв про долучення доказів, отриманих в результаті подання адвокатських запитів). Відтак, відповідач вважає, що розмір витрат є співмірним із складністю справи, кількістю проведених судових засідань у справі, обсягом наданих представником послуг та зауважує, що сума зазначена в орієнтовному розрахунку не охоплювала всіх дій, які були вчинені представником у процесі розгляду справи, та включала лише 4 судових засідання. Також відповідач зазначає, що ПП "Агротрейд Групп" звернулось до суду з вимогою про стягнення із відповідача 4 707 000 грн, водночас розмір витрат на правову допомогу становить лише 2,17 % від ціни позову, а тому відповідає засадам розумності та добросовісності.
Господарський суд погодився із доводами відповідача щодо неможливості передбачити кількість судових засідань у справі та прийняв збільшення розміру правничої допомоги у цій частині (з очікуваних чотирьох засідань, представник відповідача взяв участь у восьми), тобто у розмірі 16 000 грн.
Щодо посилання представника відповідача на обрану правову позицію, господарський суд зазначив, що позовні вимоги та відповідна їм позиція позивача була зрозуміла відповідачу на стадії підготовки відзиву (коли відповідачем складено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат) та залишилась незмінною протягом усього строку розгляду справи (у т. ч. при поданні відповіді на відзив), тому формування своєї правової позиції і обсяг необхідних дій адвокат відповідача мав можливість здійснити на час подання відзиву на позов.
В ході розгляду справи не виникло обставин, що призвели до її ускладнення чи збільшення строків розгляду (як-то подання зустрічного позову, призначення колегіального розгляду, призначення судової експертизи, здійснення інших процесуальних дій, які потребують неочікуваних та не прогнозованих затрат часу адвокатом).
Враховуючи наведене, місцевий господарський суд частково задовольнив заяву відповідача та поклав на позивача 76 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем (60 000 грн визначених у попередньому (орієнтовному) розрахунку та 16 000 грн за участь у 4 судових засіданнях, не передбачених у попередньому (орієнтовному) розрахунку).
В апеляційній скарзі позивач вказує, що наведена сума (76 000 грн) є завищеною та не відповідає витраченому часу.
Колегія суддів зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що присуджений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.
При цьому, за висновком суду апеляційної інстанції, позивач не довів неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.
Враховуючи вказану ціну позову (4707000,00 грн.), присуджений до стягнення розмір витрат правничої допомоги в сумі 76 000 грн. колегія суддів не вважає завищеним.
Також, апеляційним судом враховуються положення п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агротрейд Групп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 12.08.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 25.08.2022 у справі №925/200/22 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 16.03.2023 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
Л.В. Кропивна
