Єдиний державний реєстр судових рішень
УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №294/2236/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.331 КПК України Доповідач ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю
секретаря: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7
прокурора: ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2023 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 05 січня 2024 року,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2023 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 05 січня 2024 року.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного насильницького тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років, неповнолітніх та непрацездатних осіб на утриманні не має, як і постійного місця проживання, а тому може впливати на потерпілого та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню або вчинити інше кримінальне правопорушення.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити ухвалу суду та обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за його постійним місцем реєстрації АДРЕСА_1 , або визначити розмір застави, відповідно до ст. 183 КПК України.
Вказує, що ОСОБА_6 співпрацює з органами досудового слідства, надає всю необхідну інформацію щодо встановлення обставин даної події, видав наявні у нього речові докази.
Також, зазначає про відсутність ризиків передбаченених п.1, 2, 3, 4 ст.177 КПК України.
Стверджує, що ОСОБА_6 активно сприяє розкриттю злочину, добровільно відшкодував потерпілому завдані збитки, має постійне місце роботи, постійне місце проживання в м. Києві, не має судимості, співпрацює з органами досудового слідства.
На переконання захисника, сама по собі тяжкість злочину не може бути безумовною підставою для обрання щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу, заперечення прокурора на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
В провадженні Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
07 листопада 2023 року в судовому засіданні суду першої інстанції під час розгляду вказаного кримінального провадження, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 .
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною 3 ст. 331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа.
Згідно вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Колегія суддів вважає, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати і серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого. Крім цього, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи апелянта щодо відсутності підстав для продовження тримання під вартою, належно з`ясував обставини, які мають значення для вирішення питання продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_6 .
Таким чином, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою останньому та неможливості застосування менш суворого запобіжного заходу.
Також, колегія суддів зважає і на те, що на даний час в Україні введено воєнний стан, що також є відповідним ризиком, який з врахуванням даних про особу обвинуваченого, характером злочину у якому він обвинувачується додатково свідчить про правильність висновків суду, оскільки в зазначених умовах здійснення контролю за обвинуваченим правоохоронними органами, в разі застосування до нього інших більш м`яких запобіжних заходів, в тому числі домашнього арешту є ускладненим.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК Українислідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Тому, доводи захисника ОСОБА_7 , що суд необґрунтовано не визначив розмір застави є надуманими, оскільки кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_6 із застосуванням насильства, що давало суду підстави не визначати розмір застави.
Дані про особу ОСОБА_6 , який є учасником громадського життя та волонтером, являється директором товариства, позитивно характеризується безумовно заслуговують на увагу, однак суворість можливого покарання, закон за яким кваліфіковано дії ОСОБА_6 , характер та обставини дій, що йому інкримінуються та наслідки (застосував зброю та здійснив постріл з пристрою для відстрілу гумових пуль потерпілому голову, який лежав на землі після нанесення обвинуваченим йому удару), вказують про передчасність для висновку про можливість обрання менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Крім того, апеляційний суд враховує і те, що ОСОБА_6 є обвинуваченим у іншому кримінальному провадження, яке здійснюється судом за обвинуваченням у вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування або зміни ухвали суду колегія суддів не знаходить.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2023 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 05 січня 2024 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
