П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 грудня 2023 року
м. Рівне
Справа № 569/10287/23
Провадження № 22-ц/4815/1320/23
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Харечко С.П.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
об 11 год. 56 хв. 09 жовтня 2023 року в м. Рівне
Повний текст рішення складено: 17 жовтня 2023 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Гордійчук С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2023 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
У червні 2023 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди. Мотивуючи свої вимоги, покликався на те, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2020 року у справі №569/10096/20 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського інспектора роти батальйону УПП в Рівненській області Чоповської А.О., Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та скасовано постанову серії ДПО18 № 715127 від 20.06.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121 КУпАП і накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень. При цьому провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно нього закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Однак через незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, необхідність захисту порушених прав у суді, вимушену зміну звичайного способу життя, втрату довіри до відповідного державного органу позивач зазнав душевних страждань.
З наведених підстав просив стягнути на свою користь з відповідача завдану моральну шкоду в розмірі 2 000 000 000 гривень.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 вересня 2023 року залучено як співвідповідача Державну казначейську службу України.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2023 року позов позов задоволено частково.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Суд при ухваленні рішення зважав на характер правопорушення, час та зусилля, які були витрачені для відновлення порушеного права в зв`язку із неправомірним накладенням адміністративного стягнення посадовою особою державного органу, а також засади розумності та справедливості, а тому дійшов висновку, що заявлена до відшкодування сума є значно перевищує її актуальний розмір.
На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де він покликався на його незаконність та необґрунтованість в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, що полягало в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось про неврахування судом того, що відповідно до ч.3 ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі Закон) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під судом. Оскільки ОСОБА_1 перебував під судом протягом чотирьох місяців, а саме з дня притягнення до адміністративної відповідальності по прийняття судом рішення про закриття провадження у відповідній справі, тому з огляду на встановлений ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розмір мінімальної заробітної плати в сумі 6700 гривень мінімальний розмір відшкодування повинен становити 26 800 гривень. При цьому посилався на те, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) в справі "Лучанінова проти України" (заява №1634/02) адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 121 КУпАП, яка передбачає накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - є по суті кримінальною і тому підлягає застосуванню ч.3 ст. 13 Закону при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.
З викладених міркувань просив скасувати частково рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким визначити ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі не менше визначеного державою відшкодування у ч.3 ст. 13 Закону, що складає 26 800 гривень.
Відзиви на апеляційні скарги не подавалися, хоча про таке право учасникам справи роз`яснене ухвалою Рівненського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Судом попередньої інстанції встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2020 року у справі №569/10096/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського інспектора роти батальйону УПП в Рівненській області Чоповської А.О., Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови задоволено. Скасовано постанову серії ДПО18 № 715127 від 20.06.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень. Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми, а саме: ст. 56 Конституції України; ст.ст. 1173-1176 ЦК України, Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі Закон).
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України).
Статтями 2, 4 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
Тобто здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрите судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, постанови, отримання пояснень та інше).
У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Разом із тим це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування у цьому разі здійснюється незалежно від вини органу чи посадової особи державної влади.
За подібних обставин Верховний Суд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в цивільній справі справа № 569/1799/16-ц вказав, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої ст. 1176 ЦК України та ст. 1 Закону № 266/94-ВР.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково.
З урахуванням тривалості провадження у справі про адміністративне правопорушення, необхідності зміни нормального життєвого стану та витрат часу на відновлення прав, а також з огляду на принципи поміркованості, розумності та справедливості судова колегія погоджується з визначеним судом розміром відшкодування завданої позивачу моральної шкоди.
Не заслуговують на увагу доводи заявника про відшкодування йому моральної шкоди, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати за період, коли було винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності по скасування такої постанови судом та закриття провадження у відповідній справі.
Такий розрахунок проводиться на підставі ч.3 ст. 13 Закону 266/94-ВР лише в разі перебування особи під слідством чи судом.
Між тим, в даному випадку шкоди позивачу заподіяно внаслідок здійснення щодо нього адміністративного провадження, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень вказаної правової норми об`єктивно відсутні.
Відхиляючи зазначені доводи, колегія суддів звертає увагу на те, що в справі ЄСПЛ, на яку послався ОСОБА_1 , Суд, відхиляючи заперечення уряду щодо прийнятності заяви Лучанінова, зауважив (пункти 39,40 рішення), що заявницю було визнано винною у вчиненні дрібної крадіжки. Відповідно до частини 1 статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення за таке правопорушення передбачалось стягнення у вигляді штрафу або виправних робіт. З огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням, Суд вважав, що провадження, про яке йдеться, є кримінальним для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia), 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI; та ухвалу щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» (Rybka v. Ukraine), заява № 10544/03, від 17 листопада 2009 року). Той факт, що стягнення, застосоване до заявниці Тростянецьким районним судом,- штраф - було згодом замінено на зауваження, не може позбавити правопорушення, про яке йдеться, притаманного йому кримінального характеру.
Тому Суд дійшов висновку, що стаття 6 Конвенції є застосовною у цій справі та відхилив заперечення уряду у цьому відношенні. Тобто саме в межах застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виключно для вирішення питання щодо прийнятності заяви (скарги) ЄСПЛ відповідне правопорушення мало для цього притаманний кримінальному характер.
Такі висновки ЄСПЛ не змінюють національного законодавства, в розумінні якого позивача було притягнуто лише до адміністративної відповідальності і він не перебував під слідством чи судом, що унеможливлює поширення на спірні правовідносини застосування ч.3 ст. 13 Закону.
Поготів, з метою запобігання порушенням Конвенції, що мають подібну природу до тих, які констатовані у рішенні ЄСПЛ, держава зобов`язана усувати проблеми у внутрішньому правопорядку. Якщо порушення є результатом недоліків конкретних законів або відсутності відповідних законодавчих норм, то у таких випадках, держава на виконання рішення ЄСПЛ повинна внести зміни до існуючих нормативно-правових актів або прийняти відповідні закони. Натомість суд попередньої інстанції вирішив спір відповідно до чинних норм національного права.
Крім того, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права лише до релевантних відносин. У переглянутій справі "Лучанінова проти України" (Заява № 16347/02) вирішувалося питання про порушення щодо заявника засад Конвенції у зв`язку із відсутністю публічного судового розгляду її справи та ненадання їй можливості підготувати свій захист та ефективно скористатись допомогою захисника.
Спірні правовідносинив ційсправі виниклиз приводувідшкодування позивачуморальної шкоди, завданої незаконним рішенням працівника поліції, з`ясування обсягу душевних страждань, визначення розміру грошового відшкодування. В свою чергу, права ОСОБА_1 на справедливий, публічний розгляд справи про притягнення його до адміністративної відповідальності були захищені судом, внаслідок чого реалізовано похідне провадження про відшкодування моральної шкоди.
Отже, аргументи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27 вересня 2001 року, п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2023 року без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.О.Гордійчук
