Постанова
Іменем України
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 757/45015/20-ц
провадження № 61-4880св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шептицька Сніжана Володимирівна,
треті особи: Головне управління Держпраці у Київській області, Міністерство юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шептицької Сніжани Володимирівни, треті особи: Головне управління Держпраці у Київській області, Міністерство юстиції України, про визнання наказу незаконним, зміну дати звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою адвоката Лук`янчука Артема Володимировича як представника Шептицької Сніжани Володимирівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позову
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, збільшивши свої позовні вимоги у грудні 2021 року, просила визнати незаконним наказ від 15 червня 2020 року № 12 про звільнення її із займаної посади помічника приватного нотаріуса за пунктом 4 статті 40 КЗпП України; зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шептицьку С. В. (далі - приватний нотаріус Шептицька С. В.) видати їй трудову книжку; зобов`язати приватного нотаріуса Шептицьку С. В. внести відомості до трудової книжки про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника приватного нотаріуса за угодою сторін 13 липня 2020 року, за пунктом 1 статті 36 КЗпП України; стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 63 456,60 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 81 430,20 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 2 719,56 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що наказом відповідача від 31 травня 2019 року № 1 її прийнято на посаду помічника приватного нотаріуса з щомісячним розміром заробітної плати згідно зі штатним розписом з червня 2019 року до грудня 2019 року - 4 500,00 грн, із січня 2020 року до липня 2020 року - 5 000,00 грн. 24 червня 2020 року ОСОБА_1 дізналася, що у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з ІІ кварталу 2019 року до І квартал 2020 року немає інформації про розмір і суми виплачених доходів та утриманих податків.
Після того як ОСОБА_1 почала захищати свої порушені права та вимагати від відповідача надати документи щодо оплати податків, відповідач наказом від 15 червня 2020 року № 12 незаконно звільнила ОСОБА_1 із займаної посади з посиланням на систематичні прогули, про що позивач дізналася 29 вересня 2020 року з листа Міністерства юстиції України від 17 вересня 2020 року.
Підписаний між сторонами трудовий договір від 03 червня 2019 року не містить конкретно визначеної адреси робочого місця позивача, тому впродовж всього строку дії трудового договору робоче місце ОСОБА_1 знаходилось за її домашньою адресою. Протягом усього строку дії трудових договорів відповідач не вимагала від позивача необхідності працювати в офісі приватного нотаріуса, тому про систематичні прогули не може йтися.
13 липня 2020 року ОСОБА_1 надіслала на ім`я відповідача рекомендованим листом заяву про звільнення згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України та заяву про направлення належно оформленої трудової книжки на її адресу. 14 липня 2020 року приватний нотаріус отримала лист, але відповіді щодо результатів розгляду заяв не надала, не було проведено розрахунку та не повернено трудової книжки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 27 липня 2022 року позов задовольнив. Визнав незаконним наказ від 15 червня 2020 року № 12 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади помічника приватного нотаріуса Шептицької С. В. на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Зобов`язав приватного нотаріуса Шептицьку С. В. видати ОСОБА_1 трудову книжку. Визнав недійсним запис у трудовій книжці про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади помічника приватного нотаріуса Шептицької С. В. відповідно до наказу від 15 червня 2020 року № 12 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із систематичними прогулами. Змінив формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , а саме: зі «звільнена на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з систематичними прогулами» на «звільнена, 13 липня 2020 року за згодою сторін, на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України». Стягнув з приватного нотаріуса Шептицької С. В. на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 63 456,60 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 81 430,20 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 2 719,56 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Допустив негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 розміру невиплаченої заробітної плати за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивоване порушенням відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача із займаної посади, оскільки не надано підтвердження вчинення ОСОБА_1 прогулу та не відібрано у неї пояснень до застосування дисциплінарного стягнення. Оскільки позивач мала бажання звільнитись з 13 липня 2020 року за згодою сторін та отримати трудову книжку, однак відповідач залишила її заяву без відповіді та не провела розрахунку при звільненні, а в подальшому припинила нотаріальну діяльність, суд дійшов висновку про доведеність позову про визнання недійсним запису у трудовій книжці про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 15 червня 2020 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з систематичними прогулами, зміну формулювання причини звільнення, стягнення з відповідача заборгованості з невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди, а також зобов`язав видати ОСОБА_1 трудову книжку.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 22 лютого 2023 року апеляційну скаргу Шептицької С. В. , подану представником ОСОБА_3 , залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 03 квітня 2023 року, адвокат Лук`янчук А. В. як представник Шептицької С. В. просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року й ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 та постановах Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 757/53948/16, від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Обставина припинення нотаріальної діяльності відповідача має вирішальне значення, оскільки виконати рішення суду у цій справі неможливо. На стадії підготовчого судового засідання відповідач повідомила суд про припинення її нотаріальної діяльності на підставі наказу від 27 серпня 2021 року № 1329/6. Проте суди проігнорували те, що за цих обставин саме Державний центр зайнятості є органом, на який покладено функції реєстрації (зняття з реєстрації) трудових договорів, які укладаються між фізичними особами-роботодавцями та найманими працівниками, а в разі виникнення трудового спору між працівником, а також у разі відсутності однієї зі сторін у центрі зайнятості підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили, про припинення дії трудового договору. Сторона відповідача у заяві від 02 грудня 2021 року вказала, що приватний нотаріус Шептицька С. В. є неналежним відповідачем, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім цього, суди належним чином не перевірили поважності причин недотримання позивачем строків на звернення до суду, встановлених статтею 233 КЗпП України.
Звільнення 15 червня 2020 року ОСОБА_1 за прогули є законним з огляду на її відсутність на робочому місці в офісі нотаріуса, а самовільне рішення позивача працювати дистанційно (надомно) не може слугувати поважною причиною відсутності на робочому місці. Закон України «Про нотаріат» не передбачає можливості дистанційної роботи для помічника нотаріуса. Крім цього, згідно з наказом про призначення позивач працювала на посаді юриста, а не помічника нотаріуса.
01 червня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Гримського О. В. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований законністю і обґрунтованістю судових рішень. Аргументи відповідача, що ОСОБА_1 працювала у відповідача юристом, не підтверджені та є необґрунтованими.При звільненні позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України відповідач не надала актів, які фіксували б відсутність позивача на роботі більше трьох годин, та не взяла в неї пояснень. Суд правильно взяв до уваги, що позивач мала власне бажання звільнитись, про що написала відповідну заяву, та просила її звільнити з 13 липня 2020 року за згодою сторін і повернути трудову книжку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
02 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 червня 2019 року ОСОБА_1 уклала трудовий договір з приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шептицькою С. В. строком на 1 рік, за умовами якого працівник зобов`язаний виконувати обов`язки помічника нотаріуса, що передбачені Законом України «Про нотаріат», дотримуватися графіка роботи, правил з охорони праці, строків виконання поставлених перед ним задач. Відповідач зобов`язалася оплачувати працю працівника в розмірі 4 500,00 грн на місяць, забезпечити безпечні і нешкідливі умови праці для виконання прийнятих працівником зобов`язань, обладнати робоче місце відповідно до вимог нормативних актів про охорону праці, надавати необхідний інвентар. Час виконання робіт установлюється з 8:30 до 12:30 та з 13:30 до 17:30 з понеділка до п`ятниці. Вихідні дні надаються у суботу та неділю, святкові дні. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання - згідно з чинним законодавством. Заробітна плата працівника підлягає оподаткуванню в порядку, визначеному законодавством про прибутковий податок з громадян. Працівники, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Сплата страхових внесків провадиться у розмірах і порядку, визначених законодавством.
Трудовий договір з аналогічними умовами було укладено між сторонами 04 червня 2020 року.
Наказом приватного нотаріуса Шептицької С. В. від 31 травня 2019 року № 1 про прийняття на роботу ОСОБА_1 прийнято на посаду юриста строком на 1 рік з 03 червня 2019 року на умовах, що передбачені укладеним з нею трудовим договором від 03 червня 2019 року, покладено на ОСОБА_1 обов`язки, передбачені укладеним трудовим договором, та обов`язки щодо ведення нотаріального діловодства. Підстава видачі наказу: трудовий договір. У правому верхньому куті наказу наявна відмітка «Копія. Наказ відновлений у зв`язку з виявленою відсутністю».
Згідно з довідкою приватного нотаріуса Шептицької С. В. від 29 травня 2020 року ОСОБА_1 дійсно працює у приватного нотаріуса Шептицької С. В. у м. Києві з 03 червня 2019 року (наказ від 31 травня 2019 року № 1) до цього часу на посаді помічника приватного нотаріуса, щомісячна заробітна плата згідно із штатним розкладом на цей час становить 5 000,00 грн.
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з ІІ кварталу 2019 року до І квартал 2020 року, інформації про доходи з ІІІ кварталу 2019 року немає.
Згідно з листом департаменту інформаційних систем та електронних реєстрів Пенсійного фонду України від 04 серпня 2020 року станом на 04 серпня 2020 року звітні відомості щодо ОСОБА_1 за період з червня 2019 року дотепер не надходили від жодного страхувальника.
13 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявами до приватного нотаріуса Шептицької С. В. про звільнення за згодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП, та про направлення трудової книжки за вказаною в заяві адресою, які уповноважена особа отримала 14 липня 2020 року.
14 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Шептицької С. В. із заявою, яку відправила цінним листом 15 вересня 2020 року, про виплату заробітної плати за період з 03 червня 2019 року до 13 липня 2020 року, грошової компенсації за 12 днів невикористаної щорічної відпустки, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, всього 74 950,03 грн, а також із проханням надіслати на її адресу належно оформлену трудову книжку.
Міністерство юстиції України листом від 17 вересня 2020 року повідомило ОСОБА_1 , що в період з 03 червня 2019 року до 15 червня 2020 року вона працювала у приватного нотаріуса Шептицької С. В. на посаді помічника нотаріуса та на підставі наказу від 15 червня 2020 року № 12 звільнена із займаної посади у зв`язку із систематичними прогулами, згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України.
Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 останнім записом є запис від 29 березня 2019 року про звільнення з посади юрисконсульта ТОВ «Колект Сервісіз» за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Головне управління ДПС у Львівській області листом від 24 вересня 2020 року повідомило, що приватний нотаріус Шептицька С. В. нарахувала, але не сплатила податки із заробітної плати ОСОБА_1 за період з 03 червня 2019 року до червня 2020 року.
Згідно з відповіддю приватного нотаріуса Шептицької С. В. від 14 вересня 2020 року на факсограму управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_1 працювала у нотаріуса на підставі трудових договорів від 03 червня 2019 року та від 04 червня 2020 року, зазначено про кількість днів прогулів із червня 2019 року до березня 2020 року, і що інформація стосовно прогулів підтверджується відомостями, наданими митницею України; вказано, що вона виявила відсутність справи працівника ОСОБА_1 та її особової справи, у зв`язку з чим надати накази про прийняття та звільнення ОСОБА_1 з відмітками про її ознайомлення з ними неможливо.
Наказом Міністерства юстиції України від 27 серпня 2021 року припинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шептицької С. В. на підставі поданої нею заяви.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Частиною першою статті 3, статтею 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
У статті 234 КЗпП України закріплено, що в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Встановивши, що про своє звільнення ОСОБА_1 дізналася 29 вересня 2020 року з листа Міністерства юстиції України від 17 вересня 2020 року, а з цим позовом звернулася 13 жовтня 2020 року, доказів вручення їй копії наказу про звільнення або трудової книжки відповідач не надала, суди обґрунтовано вважали, що позивач дотримала строки, встановлені статтею 233 КЗпП України.
Крім того, згідно з Перехідними положеннями КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Статтею 13 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закону Про нотаріат) визначено, що помічником нотаріуса може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, але не нижче першого рівня (бакалавр), володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як три роки. Не може бути помічником нотаріуса особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду. Помічник нотаріуса зобов`язаний виконувати свої професійні обов`язки відповідно до цього Закону та трудового договору, укладеного з нотаріусом; дотримуватися нотаріальної таємниці; дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса; постійно підвищувати свій професійний рівень. Добір кандидатур і прийняття на роботу помічника приватного нотаріуса є виключним правом нотаріуса. З помічником нотаріуса укладається трудовий договір. Нотаріус може мати одного помічника.
Прийняття на роботу працівників приватного нотаріуса здійснюється за трудовим договором та з повідомленням податківців про прийняття працівника на роботу у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу».
Статтею 21 КЗпП України встановлено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою (приватним нотаріусом).
Частиною третьою статті 24 КЗпП України визначено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Укладення трудового договору оформлюється наказом приватного нотаріуса.
Відповідно до пункту 5.13 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5 (далі - Правила ведення нотаріального діловодства), приватний нотаріус має право видавати накази з адміністративно-господарських питань, а також з особового складу.
Накази нотаріуса з кадрових питань (з особового складу) не тільки є розпорядчими документами, а й одночасно первинними обліковими документами, оскільки в них фіксується факт прийняття на роботу, переміщення працівників на інші посади, звільнення, оголошення заохочень, стягнень тощо.
Підписаний приватним нотаріусом наказ обов`язково доводиться до відома працівника під підпис із зазначенням дати ознайомлення.
Питання ведення трудових книжок регулює стаття 48 КЗпП України. Цією статтею визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.
Порядок ведення трудових книжок визначається Інструкцією про порядок ведення трудових книжок. Трудові книжки працівників нотаріуса зберігаються безпосередньо у працівників (п.п. 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок). Запис до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи робить нотаріус відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів.
При прийнятті на роботу вноситься запис: «Прийнятий на роботу (далі зазначається трудова функція) за трудовим договором (зазначаються дата та номер договору)», при цьому у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис (дата і номер наказу про прийняття на роботу), а при звільненні - запис: «Звільнений з роботи (далі зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП України)», при цьому у графі 4 зазначається дата і номер наказу про звільнення з роботи.
Унесені нотаріусом до трудових книжок своїх працівників записи про прийняття на роботу та звільнення з роботи (а можливо, й про переведення) підтверджуються підписом приватного нотаріуса.
Запис про звільнення повинен робитися відповідно до формулювань чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю та пункт КЗпП.
Суди встановили, що позивач була прийнята на роботу на підставі трудового договору від 03 червня 2019 року з покладенням обов`язків помічника нотаріуса та визначеним розміром заробітної плати, 04 червня 2020 року укладено договір аналогічного змісту. Відповідач зобов`язалась виплачувати заробітну плату, забезпечити нешкідливі умови праці для виконання прийнятих працівником зобов`язань, обладнати робоче місце, сплачувати податки.
Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).
При розгляді позовів про звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишенням роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу).
Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і в разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Суди встановили, що відповідач не надала доказів належного фіксування фактів відсутності позивача на роботі та, відповідно, не з`ясовувала поважності причин такої відсутності.
Проте з висновками судів про зміну формулювання причин звільнення позивача з пункту 4 статті 40 КЗпП України на пункт 1 статті 36 КЗпП України погодитися неможна, з огляду на таке.
Суди встановили, що 13 липня 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила звільнити її з 13 липня 2020 року за згодою сторін та повернути трудову книжку, проте цю заяву відповідач залишив без відповіді.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.
У випадку коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.
Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Розглядаючи позовні вимоги щодо припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
Проте погоджуючись з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зміни формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , а саме: зі «звільнена на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з систематичними прогулами» на «звільнена, 13 липня 2020 року за угодою сторін, на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України», апеляційний суд не перевірив належним чином доводи відповідача щодо відсутність доказів домовленості сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою, адже відповідач видала наказ про звільнення позивача за пунктом 4 статті 40 КЗпП України ще до подання нею заяви про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, що само по собі унеможливлює надання відповідачем згоди на звільнення за угодою сторін. Крім цього, поза увагою суд залишив факт припинення 27 серпня 2021 року нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шептицької С. В., про що відповідач повідомляла суд першої інстанції та зазначала про це в доводах апеляційної скарги.
Враховуючи, що апеляційний суд не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Лук`янчука Артема Володимировича як представника Шептицької Сніжани Володимирівни задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов
