Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 646/3927/23
№ провадження 1-кп/646/233/2024
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2024 року м.Харків
Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі : головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали кримінального провадження, внесеного 12.01.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023220000000068 з обвинувальним актом щодо ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 Кримінального кодексу України,
за участю сторін кримінального провадження :
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_5 ,
В С Т А Н О В И В :
У судовому засіданні з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, впливати на свідків у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, тим самим зашкодити державі, враховуючи обґрунтовану підозру у вчиненні ним особливо тяжкого злочину та реальність зазначених ризиків, які на цей час не зменшилися та продовжують існувати, прокурором заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки строк дії раніше обраного запобіжного заходу спливає 25.01.2024. На підставі абз. 8 ч. 4 ст.183 КПК України з урахуванням обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України просить не визначати розмір застави.
Обвинувачений ОСОБА_3 покладався на розсуд суду.
Захисник проти клопотання прокурора заперечував та просив застосувати більш м`який запобіжний захід.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, з урахуванням обставин справи, тяжкості пред`явленого обвинувачення, особи обвинуваченого, суд дійшов такого висновку.
Судом при вирішенні питання про необхідність продовження застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою встановлена наявність ризиків, визначених п.п. 1,3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: ризик незаконно впливати на свідків та реальна можливість переховування обвинуваченого від суду. Обґрунтованих доводів того, що ці ризики на теперішній час зменшилися чи перестали існувати, у судовому засіданні при розгляді цього клопотання стороною захисту не надано.
Розглядом клопотання встановлено, що ризики, передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати, а саме: обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, у зв`язку з тим, що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, тяжкість можливого покарання у вигляді позбавлення волі; йому відомо місце проживання свідків вчинення кримінального правопорушення у вищевказаному кримінальному провадженні, показання яких, надані під час досудового розслідування, тому існує ризик того, що обвинувачений може здійснити спробу незаконного впливу на свідків, в тому числі шляхом здійснення погроз та залякувань з метою зміни або спотворення їх показань на стадії судового розгляду, які безпосередньо сприймаються судом лише в судових засіданнях.
До того ж, не можна не погодитись із стороною обвинувачення, що ризик переховування від суду об`єктивно збільшується з урахуванням введення в Україні воєнного стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_3 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду, зокрема, й на позицію Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою повинна оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик переховування особи від правосуддя, який може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний та соціальний стан особи. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови). Як відображено у рішеннях ЄСПЛ, аргументи на користь і проти звільнення не можуть бути «загальними та абстрактними» (Boicencov. Moldova (Бойченко проти Молдови); але повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин заявника, які виправдовують його тримання під вартою.
При цьому враховується, що у звільненні особі може бути відмовлено через доведеність таких основних підстав, як: ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (рішення ЄСПЛ від 10 листопада 1969 р. у справі «Штеґмюллер проти Австрії»); ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесу здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ від 27 червня 1968 р. у справі "Вемгофф проти Німеччини".
Суд враховує тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_3 , разом з цим зауважує, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
Згідно з пунктом 36 Рішення ЄСПЛ по справі «Москаленко проти України» №37466/04 від 20.08.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що орган судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєні яких він обвинувачується. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд вважає, що враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Що стосується вимог сторони захисту стосовно визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд не може не зауважити, що під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2 Кримінального кодексу України. Доводи захисника щодо можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу є непереконливими для суду та такими, що забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження протягом розумного строку.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 197, 331, 350, 369-372 КПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити.
Продовжити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання його під вартою на 60 днів, тобто до 24.03.2024 включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Ухвала в частині застосованого запобіжного заходу може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Червонозаводський районний суд м.Харкова протягом п`яти днів з дня її оголошення, а ОСОБА_3 - у той же строк з моменту вручення йому копії цього судового рішення.
Головуючий ОСОБА_1
