Справа №464/1961/20
пр.№ 4-с/464/6/24
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.03.2024 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:
головуючої судді - БЕСПАЛЬОК О.А.
при секретарі - БРИНОШ А.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові скаргу
ОСОБА_1 , з участю заінтересованої особи Соборного відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження №70153065,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Крайняка М.С. щодо забезпечення виконання приписів виконавчого листа №464/1961/20 від 04 жовтня 2022 року, виданого Сихівським районним судом м.Львова, а винисену ним постанову від 15 лютого 2024 року про закінчення виконавчого провадження №70153065 незаконною.
Скаргу мотивує тим, що на виконанні у Соборному відділі ДВС у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №70153065 щодо примусового виконання рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04 жовтня 2022 року у справі №464/1961/20, яке постановою Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання нікчемними та недійсними з моменту укладення договору умов кредитного договору та повернення ОСОБА_2 незаконно стягнутих з нього коштів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до АТ «Приватбанк» про визнання окремих положень договору недійсними та відшкодування шкоди задоволено частково. Зобов`язано АТ КБ «Приватбанк» повернути ОСОБА_2 незаконно стягнуті з нього кошти за надання фінансового інструменту та комісії за резервування ресурсів у розмірі 2115,11 дол. США з урахуванням безпідставно нарахованих пені та відсотків на цю суму. В задоволенні решти позовних вимог в цій частині відмовлено. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 27 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» про зняття обтяжень з квартири АДРЕСА_1 та повернення оригіналів правовстановлюючих документів на право власності на зазначену квартиру визнано не чинним. Провадження у справі в частині вимог ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» про зняття обтяжень з квартири, що по АДРЕСА_2 , та повернення оригіналів правовстановлюючих документів на право власності на зазначену квартиру закрито за відсутністю предмету спору. Державним виконавцем на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» 15 лютого 2024 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №70153065. Вважає, вказану постанову незаконною, оскільки застосована державним виконавцем норма ч.3 ст.63 ЗУ «Про виконавче провадження», як підстава для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження не може бути застосованою, так як поширюється виключно на виконавчі провадження немайнового характеру, а виконавче провадження №70153065 носить майновий характер, бо його суть полягає у стягненні з боржника конкретної суми. Крім того, зазначає, що згадана постанова державного виконавця є тотожною (за змістом і підставою) постанові від 10 січня 2023 року, яка ухвалою Сихівського районного суду від 28 червня 2023 року була скасована. При цьому, після винесення постанови про відновлення виконавчого провадження інформація про вжиті державним виконавцем примусові заходи для забезпечення виконання судового рішення йому не надсилалися, що дає підстави стверджувати, що такі не застосовувалися. У зв`язку з цим, просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Соборного відділу ДВС у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Крайняка М.С. щодо забезпечення виконання приписів виконавчого листа №464/1961/20 від 04 жовтня 2022 року, виданого Сихівським районним судом м.Львова, а винесену ним постанову від 15 лютого 2024 року про закінчення виконавчого провадження №70153065 незаконною.
ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд скарги у його відсутність, вимоги скарги підтримав та просив її задоволити.
Представника Соборного відділу ДВС у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України неодноразово в судове засідання не з`являвся, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Судом також враховано, що за клопотанням останнього відкладався розгляд скарги, з метою реалізації права надати заперечення на скаргу, проте таким правом останній не скористався.
Відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання фіксація технічними засобами відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалася.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що на виконанні у Соборному відділі ДВС у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №70153065 щодо примусового виконання рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04 жовтня 2022 року у справі №464/1961/20, яке постановою Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання нікчемними та недійсними з моменту укладення договору умов кредитного договору та повернення ОСОБА_2 незаконно стягнутих з нього коштів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до АТ «Приватбанк» про визнання окремих положень договору недійсними та відшкодування шкоди задоволено частково. Зобов`язано АТ КБ «Приватбанк» повернути ОСОБА_2 незаконно стягнуті з нього кошти за надання фінансового інструменту та комісії за резервування ресурсів у розмірі 2115,11 дол. США з урахуванням безпідставно нарахованих пені та відсотків на цю суму. В задоволенні решти позовних вимог в цій частині відмовлено. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 27 липня 2020 року в частині вирішенняпозовних вимог ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» про зняття обтяжень з квартири за адресою АДРЕСА_3 та повернення оригіналів правовстановлюючих документів на право власності на зазначену квартиру визнано не чинним. Провадження у справі в частині вимог ОСОБА_2 доАТ КБ«Приватбанк» про зняття обтяжень з квартири за адресою АДРЕСА_3 та повернення оригіналів правовстановлюючих документів на право власності на зазначену квартиру закрито за відсутністю предмету спору. Виконавче провадження відкрито 26 жовтня 2022 року державним виконавцем Крайняком М.С.
Крім того, встановлено, що вказане судове рішення було предметом розгляду Верховного суду, згідно постанови від 31 травня 2023 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року залишено без змін.
З матеріалів справи вбачається, що боржником рішення суду не виконано.
Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судом України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15 лютого 2024 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.1 ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Звертаючись до суду з даною скаргою, заявник, як на підставу для її задоволення посилається на неправомірність дій державного виконавця щодо винесення постанови від 15 лютого 2024 року про закінчення виконавчого провадження №70153065, а також відповідно й на неправомірність вказаної постанови, оскільки державним виконавцем після відновлення виконавчого провадження належних виконавчих дій щодо виконання рішення суду не проводилося, жодних документів на його адресу не надсилалося. Також, зазначає, що застосована державним виконавцем норма ч.3 ст.63 ЗУ «Про виконавче провадження», як підстава для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження не може бути застосованою, оскільки поширюється виключно на виконавчі провадження немайнового характеру, а виконавче провадження №70153065 носить майновий характер, оскільки його суть полягає у стягненні з боржника конкретної суми.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
Складовою справедливого судового розгляду згідно даної Конвенції та практики Європейського суду з прав людини є своєчасне та повне виконання судових рішень, з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченомучастиною третьоюстатті 63 цього Закону.
Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок виконання рішень немайнового характеру, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Відповідно доч.3ст.63Закону України«Про виконавчепровадження» виконавецьнаступного робочогодня післязакінчення строку,передбаченого частиноюдругою цієїстатті,повторно перевіряєвиконання рішенняборжником. Уразі повторногоневиконання безповажних причинборжником рішення,якщо такерішення можебути виконанобез участіборжника,виконавець надсилаєоргану досудовогорозслідування повідомленняпро вчиненняборжником кримінальногоправопорушення тавживає заходівпримусового виконаннярішення,передбачених цимЗаконом. Уразі невиконанняборжником рішення,яке неможе бутивиконано безучасті боржника,виконавець надсилаєдо органудосудового розслідуванняповідомлення провчинення боржникомкримінального правопорушеннята виноситьпостанову прозакінчення виконавчогопровадження.
З огляду на наведене, ч.3 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає два варіанти поведінки державного виконавця у разі повторного не виконання рішення боржником залежно від того, чи може бути рішення виконане без участі боржника чи не може бути виконане без участі боржника. Закон не визначає умов чи обставин, які кваліфікують факт «можливості» чи «неможливості» виконання рішення без участі боржника, отже обставини «неможливості» виконання судового рішення без участі боржника (для закінчення виконавчого провадження) мають бути грунтовно викладені у постанові та доведені відділом ДВС доказами вжиття абсолютно усіх можливих передбачених законом заходів і доказами використання усіх наданих державному виконавцю повноважень.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що виконавець має докласти всіх зусиль задля виконання рішення зобов`язального характеру.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30 серпня 2018 рокупо справі №916/4106/14зазначив, що та обставина, що саме боржник відповідно до вказаного судового рішення зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та вчинення перешкод в його виконанні.
Аналогічний висновок міститься і у Постанові ВС від 25 вересня 2020 року усправі №924/315/17.
Виконавчий лист №464/1961/20 від 04 жовтня 2022 року, виданий Сихівським районним судом м.Львова, на підставі якого державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Крайняком М.С. відкрито виконавче провадження №70153065 та винесено оскаржувану постанову, містить зобов`язання АТ КБ «Приватбанк» повернути ОСОБА_2 незаконно стягнуті з нього кошти за надання фінансового інструменту та комісії за резервування ресурсів у розмірі 2115,11 дол. США з урахуванням безпідставно нарахованих пені та відсотків на цю суму.
Рішення немайнового характеру - це рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Водночас конструкція статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає можливість виконання такого рішення без участі боржника.
Рішення зобов`язального характеру за своє суттю можуть бути як немайновими, наприклад «зобов`язати боржника не чинити перешкод», або ж майновими, які зобов`язують боржника передати стягувачу грошові кошти або майно.
Оскільки боржником добровільно не виконується зобов`язання щодо сплати грошової компенсації, то необхідна сума може бути стягнута із АТ КБ «Приватбанк» в примусовому порядку, що свідчить про те, що виконання судового рішення є можливим без участі боржника (шляхом звернення стягнення на належні йому майно та кошти).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
При цьому, суд вважає, що державний виконавець не в повному обсязі виконав обов`язки, передбачені ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відомостей про вчинення державним виконавцем виконавчих дій після відновлення виконавчого провадження суду не надано.
Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду (Постанова Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №619/562/18).
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
При цьому, державний виконавець в судове засідання не з`явився та не надав суду доказів того, що ним вживалися всі необхідні дії для здійснення примусового виконання рішення суду.
Відтак, оскаржувана постанова державного виконавця від 15 лютого 2024 року про закінчення виконавчого провадження №70153065 суперичать вимогам чинного законодавства, останній прийшов до невірного висновку щодо немайнового характеру стягнення та відтак його рішення щодо закриття виконавчого провадження є необґрунтованим, у зв`язку з чим, оскаржувана постанови підлягає скасуванню.
Крім того, суд вважає за доцільне роз`яснити, що положеннями ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Разом з тим, щодо вимог скарги про визнання протиправною бездіяльність державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Крайняка М.С. щодо забезпечення виконання приписів виконавчого листа №464/1961/20 від 04 жовтня 2022 року, суд приходить до наступного.
На думку суду, дійсна мета даної скарги, обґрунтована заявником це скасування постанови про закінчення виконавчого провадження задля подальшого виконання рішення суду, досягнута шляхом задоволення судом в цій частини вимог скарги, а тому визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця не призведе до більш ефективного захисту прав скаржника.
Таким чином в задоволенні цієї частини вимог скарги необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 258-260, 447, 451 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Постанову державного виконавця Соборного відділу ДВС у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України КРАЙНЯКА М.С. від 15 лютого 2024 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 70153065 скасувати.
В задоволенні решти вимог скарги відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
СУДДЯ Оксана БЕСПАЛЬОК
