Єдиний державний реєстр судових рішень
У Х В А Л А
02 травня 2024 року
м. Київ
справа № 464/233/22
провадження № 51-5846км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_8 та захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_5 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 14 березня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у кримінальному провадженні № 42021140400000010 за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у м. Добромиль Старосамбірського району Львівської області та проживає у м. Львові,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сихівського районного суду м. Львова від 14 березня 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватою та засуджено за ч. 3 ст. 369-2 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією майна.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_8 , яка працювала на посаді лікаря-рентгенолога рентгенологічного відділення Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих імені Ю. Липи», користуючись набутими соціальними та професійними зв`язками за час роботи на вищевказаній посаді, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, діючи як приватна особа, умисно з корисливих мотивів у жовтні 2020 року під час особистої зустрічі з ОСОБА_9 біля будинку АДРЕСА_1 , висловила ОСОБА_9 протиправну вимогу про надання їй грошових коштів у сумі 10 000 доларів США за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави - посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 , 16 Регіональної військово-лікарської комісії та медико-соціальної експертної комісії № 1 Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо скерування відповідних документів, що знаходились в його особовій справі на розгляд військово-лікарської комісії, оформлення постанови військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, пов`язаного з захистом Батьківщини, повторного встановлення ІІІ групи інвалідності, у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини, з метою отримання ОСОБА_9 відповідної одноразової грошової допомоги військовослужбовцям відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
18 травня 2021 року ОСОБА_8 у телефонній розмові з ОСОБА_9 повторно висловила останньому протиправну вимогу про необхідність надання їй обумовленої суми неправомірної вигоди та 25 травня 2021 року в приміщенні ресторану «Батярський двір» за адресою: АДРЕСА_2 , зменшила суму неправомірної вигоди з 10 000 тисяч доларів США до 8 000 тисяч доларів США, які в подальшому 01 червня 2021 близько 19:30 за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_3 , одержала від ОСОБА_9 , що відповідно до курсу Національного банку України становило 219 739, 20 грн.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту Львівський апеляційний суд ухвалою від 12 вересня 2023 року залишив це рішення без змін.
Вимоги касаційних скарг та викладені в них узагальнені доводи
У аналогічних за змістом касаційних скаргах засуджена ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_5 ,посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначають, що апеляційний суд порушив принцип безпосереднього дослідження доказів, оскільки кваліфікуючи дії засудженої за ч. 3 ст. 369-2 КК цей суд встановив нові фактичні обставини, які вказують на кваліфікуючу ознаку «вимагання».
Вважають, що апеляційний суд у своєму рішенні не дав умотивованої відповіді на доводи апеляційних скарг сторони захисту про те, що під час обшуку в квартирі ОСОБА_8 не були вилучені медичні документи ОСОБА_9 .
Звертають увагу на те, що під час відкриття слідчим матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК стороні захисту не був відкритий протокол проведення негласної слідчої розшукової дії (далі - НСРД) у виді контролю за вчиненням злочину від 06 червня 2021 року.
Також посилаються на те, що вказану НСРД було закінчено проведенням обшуку в квартирі ОСОБА_8 та її фактичним затриманням, тобто проведення НСРД закінчилось відкритим фіксуванням, однак усупереч вимог ч. 4 ст. 271 КПК протокол про результати проведення цієї НСРД не був складений негайно, а тому він є недопустимим доказом.
Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі по суті висуває такі ж вимоги до суду касаційної інстанції.
На обґрунтування цих вимог вказує на те, що суд першої інстанції у вироку жодним чином не умотивував на підставі чого він дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_8 кваліфікуючої ознаки «вимагання неправомірної вимоги», на що не звернув увагу і апеляційний суд.
Вважає, що в цій справі ОСОБА_9 реалізував свій незаконний інтерес у позитивному вирішенні питання шляхом надання неправомірної вигоди без необхідності особистого проходження всіх обов`язкових процедур, що відповідно до практики касаційного суду виключає наявність у діях засудженої кваліфікуючої ознаки «вимагання неправомірної вимоги»
З урахуванням цих обставин сторона захисту вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання вимог статей 370, 374 та 419 КПК.
У поданих письмових запереченнях на касаційні скарги прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10 просить Верховний Суд залишити ці скарги без задоволення, а судові рішення без зміни.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні захисники підтримали касаційні скарги.
Прокурор виступила проти їх задоволення і просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Згідно зі ст. 36 Закону України № 1402 - VIII від 02.06.2016 «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Питання про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (ч. 1 ст. 434-2 КПК).
Як зазначає Консультативна рада європейських суддів ( далі - КРЕС) у висновку № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування права, неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, у той час як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права («Вінчіч та інші проти Сербії (Vincic and Others v. Serbia).
За певних обставин суперечливі рішення національних судів… можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано у параграфі 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - ЄКПЛ). У цьому контексті треба проаналізувати: (1) чи «глибинні та довготривалі розбіжності» є наявними в судовій практиці національних судів, (2) чи національне право пропонує засоби подолання таких розбіжностей, (3) чи ці засоби застосовуються, (4) чи, якщо вони застосовуються, якими є наслідки («Недждет Шахін і Перихан Шахін проти Туреччини» (Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey).
Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) (рішення «Альбу та інші проти Румунії (Albu and Others v.Romania)) КРЕС у згаданому висновку зазначає, що розв`язання суперечностей у судовій практиці є, у першу чергу, повноваженнями верховного суду. Верховний суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності та таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи (пункт 20 Висновку).
КРЕС також вважає, що розбіжності судової практики на апеляційному рівні судової системи (в межах одного апеляційного суду або між різними апеляційними судами) найкраще вирішуються за можливості подати подальшу скаргу з відповідного правового питання до верховного суду (пункт 25 Висновку).
Виходячи із системного аналізу норм кримінального процесуального закону та практики Великої Палати Верховного Суду, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
За змістовним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи і вирішення її необхідно для забезпечення балансу законних інтересів та пропорційності заходів примусу.
Також, правовою проблемою в семантичному значенні визнають суперечливі ситуації, що характеризуються протилежними підходами до розуміння тих чи інших подій, станів, процесів, явищ чи об`єктів і, які вимагають формування рекомендації чи пропозиції, застосування якої дозволить досягнути вирішення відповідної проблеми.
У цьому зв`язку слід зазначити, що принцип верховенства права, передбачає, що у випадках коли існує законодавча невизначеність або суперечність, головний обов`язок судової влади полягає в тому, щоб усунути неясність або розв`язати суперечність шляхом тлумачення і застосування судами кримінального та кримінального процесуального законодавства в такий спосіб, щоб воно було узгодженим і завбачливим.
Предметом перевірки суду касаційної інстанції у цьому кримінальному провадженні є вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду за касаційними скаргами сторони захисту, в яких порушується питання про законність судових рішень. Зокрема, засуджена та її захисники посилаються на відсутність в діях ОСОБА_8 кваліфікуючої ознаки «вимагання неправомірної вигоди».
Проте, основним питанням, яке має вирішити Верховний Суд, є встановлення змісту зловживання впливом, поєднаного з вимаганням неправомірної вигоди.
Ст. 369-2 КК є наслідком імплементації статті 12 Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та статті 18 Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції. Разом із тим, така імплементація є доволі недосконалою, що дедалі частіше створює певні проблеми у практичній діяльності. Зазначений склад кримінального правопорушення постійно був проблемним у кваліфікації та доволі часто у його розумінні.
У вказаних міжнародних актах використано поняття «solicitation», яке перекладається, більше як вимога, або ж прохання, благання, наполеглива пропозиція, спокушання, яке не пов`язане ані з погрозами, ані з застосуванням насильства. Проте вітчизняний законодавець, маючи бажання вдосконалення норми, перетворив це поняття, та виніс його у ч. 3 ст. 369-2 КК, обійшовши змістовне врегулювання. У той самий час, примітка до ст. 354 КК, в якій законодавчо закріплено визначення змісту такої кваліфікуючої ознаки, як «вимагання неправомірної вигоди», прямо вказує на статті 354, 368, 368-3 та 368-4 КК в яких міститься ця кваліфікуюча ознака, і не посилається на ст. 369-2 КК.
Положень, які би визначали зміст кваліфікуючої ознаки «вимагання неправомірної вигоди» у ч. 3 ст. 369-2 КК кримінальний закон не містить.
У рішенні Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено, що «із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній діяльності та неминуче призводить до сваволі». Відсутність законодавчої дефініції «вимагання» для статті 369-2 КК зумовлює двозначність самої норми та шляхів її тлумачення. Окремо існують підходи щодо визначення вимагання згідно з положеннями ст. 189 КК, оскільки тлумачення відповідно до примітки статті 354 КК України є неможливим. Втім існує суттєва різниця між цими двома складами кримінальних правопорушень - ч. 3 ст. 369-2 та ч. 2 ст. 189 КК. Зокрема ОСОБА_11 пропонує визначати головним критерієм розрізнення цих складів кримінальних правопорушень - обумовленість. Оскільки на відміну від ст. 369-2 КК, у складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК, службова особа вимагає певні матеріальні блага, не обіцяючи взамін виконання будь-якої дії на користь цієї чи іншої особи. У той самий час, за ч. 3 ст. 369-2 КК вимагання обумовлено вчиненням службовою особою певних дій навзаєм.
Досить часто при розгляді справ цієї категорії, суд йде шляхом найменшого спротиву - застосування принципу «аналогії закону», поширюючи примітку до ст. 354 КК на склад зловживання впливом, не беручи до уваги імперативну заборону застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією. Найчастіше суди не визнають кваліфікацію, запропоновану стороною обвинувачення та здійснюють її перекваліфікацію з ч. 3 ст. 369-2 КК на ч. 2 цієї статті через відсутність вимагання або встановлення факту його недоведеності. З огляду на зазначене виникає загальне питання щодо доречності кваліфікуючої ознаки «вимагання» в складі зловживання впливом.
Згідно з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена у справі № 5-124кс-15 від 21.01.2016 року, вимагання неправомірної вигоди може бути поставлено у провину лише у тому випадку, якщо винна особа з метою його одержання погрожує вчиненням або не вчиненням дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам того, хто дає незаконну вигоду, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, а вимушена дати її з метою запобігання шкідливим наслідкам. У разі, якщо службова особа хоче отримати неправомірну вигоду, а особа, яка її дає, при цьому усвідомлює, що тим самим незаконно уникає настання для себе негативних наслідків, які б неодмінно настали за відмови надати неправомірну вигоду, то такі дії за своїми ознаками не утворюють вимагання. На підставі цього можна прийти до висновку що кваліфікація зазначених дій вчинених шляхом вимагання може мати місце у випадках, якщо: - ініціатором надання неправомірної вигоди є службова особа; - вимога поєднана із погрозою або створенням відповідних умов; - шкода буде заподіяна лише законним правам та інтересам особи. Разом із тим, згідно правової природи такого кримінального правопорушення як зловживання впливом, службова особа, що отримує неправомірну вигоду, втручається у встановлений законом порядок прийняття певного рішення, з метою його ухвалення на користь особи, що надає відповідну неправомірну вигоду. Тим самим, мова в принципі не може йти про законність прав та інтересів, якщо втручання здійснюється саме у регламентований порядок. Схожої позиції дотримується і низка науковців, зокрема ОСОБА_11 у своїх статтях зазначає про те, що особу, яка здійснює підкуп, немає жодного сенсу примушувати до цього, оскільки вона сама бажає надати неправомірну вигоду спеціальному суб`єкту злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, для того, щоб останній незаконно вплинув на прийняття певного рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Інший науковець ОСОБА_12 в своїх статтях вказує : «Якщо, з іншого боку, ініціатором впливу є зацікавлена в ньому особа, а інша особа, спроможна на такий вплив, на прохання про нього відповість, що без неправомірної вигоди цього не робитиме, то і така поведінка, вочевидь, не повинна розглядатись як вимагання неправомірної вигоди, адже має визнаватись передбаченою ч. 2 ст. 369-2 КК обіцянкою здійснити вплив за надання неправомірної вигоди (складовою такої обіцянки)». Разом із цим, у судовій практиці подібна позиція, жодного разу не використовувалась.
Ця ситуація ставить перед правозастосовувачем питання про те, як правильно тлумачити це поняття у складі зловживання впливом. Деякі науковці вважають, що тут можливі два основних варіанти: 1) констатувати, що вимагання неправомірної вигоди у складі зловживання впливом має самостійний, відмінний від вимагання у складах пасивних підкупів зміст; 2) використовуючи системне тлумачення кримінального законодавства (а саме той ого аспект, що однакові терміни вжиті у законі повинні мати однаковий зміст) поширити визначені у примітці 5 до ст. 354 КК України ознаки вимагання неправомірної вигоди на випадок, визначений у ч. 3 ст. 369-2 КК із урахуванням особливостей цього складу.
Є ще й третій варіант розв`язання ситуації, який полягає у тому, що при розумінні цієї проблеми важливо враховувати, що поняття вимагання у цьому складі кримінального правопорушення, по-перше, не може мати того самого змісту, що у ст. 189 КК, бо різними є основні об`єкти цих злочинів; по-друге, - воно не має того самого змісту, що у злочинах, передбачених ст. 368, 368-3 і 368-4 КК, оскільки сам законодавець у визначенні вимагання в примітці до ст. 354 КК не вказав на ч. 3 ст. 369-2 КК. Таке рішення законодавця можна зрозуміти так, що у складі зловживання впливом йдеться лише про підкуп до вчинення протиправного діяння, а характер суспільної небезпечності підкупу є іншим, ніж при вимаганні. Застосування кримінально-правової норми, що передбачена в ст. 369-2 КК, про вимагання за відсутності правової визначності щодо її змісту може порушувати принцип верховенства права, закріплений у ст. 8 Конституції України, обов`язок додержання якого під час кримінального провадження передбачений у ст. 7 та 8 КПК.
Щодо першого випадку розв`язання, у науковій літературі міститься ОСОБА_13 . Грудзура, який припустив, що відсутність законодавчого визначення вимагання неправомірної вигоди, як кваліфікуючої ознаки зловживання впливом, дозволяє припустити, що зміст цього поняття може розкриватися через розуміння загального поняття «вимагання». Зокрема, на відміну від статей 354, 368, 368-3, 368-4, 369-2 КК, в яких згадується про «вимагання неправомірної вигоди», в статтях 189, 206, 262, 308, 312, 313, 320, 355, 357, 410 КК передбачається поняття «вимагання» яке по суті стосується способу протиправного заволодіння окремими предметами і по суті набуває єдиного змісту. Так, під вимаганням у цьому випадку слід розуміти вимогу передачі майна (відповідних предметів) чи права на майно або вчинення дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. З цією пропозицією погодитися не можна, оскільки вимагання неправомірної вигоди у складі зловживання впливом не посягає на ті суспільні відносини, які є об`єктом у статтях 189, 206, 262, 308, 312, 313, 320, 355, 357, 410 КК. За своєю правовою природою зловживання впливом не є різновидом кримінально-протиправного посягання на відносини, пов`язані із правомірним володінням певним предметом і модифікуються залежно від юридично значимих ознак цього предмету (чуже майно, зброя, наркотичні засоби, документи тощо). Зловживання впливом є різновидом підкупу - кримінально-протиправної угоди купівлі-продажу можливостей спеціального суб`єкта. Враховуючи це вимагання у складі зловживання впливом, як і у інших складах підкупів, повинно бути іманентно пов`язане із можливостями спеціального суб`єкта, які становлять собою предмет підкупу.
При цьому варто мати на увазі наступне:
- вимагання у складах підкупів відповідно до положень примітки 5 до ст. 354 КК може мати місце у двох різних формах: а) активній - вимога поєднана з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду; б) умовно пасивній - умисне створення умов, за яких особа вимушенам надати неправомірнувигоду з метою запобігання шкідливимнаслідкам щодосвоїх прав і законних інтересів (очевидно також ізвикористанням можливостей свого спеціального статусу - свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища).Оскільки суб`єктом пасивного виду зловживання впливом є особа, яка не обов`язково має якесь спеціальне або службове становище, повноваження чи владу, то використати їх для вимагання неправомірної вигоди, така особа не зможе;
- можливістю, яка «купується-продається» у складі зловживання впливом, за усталеною практикою, є здатність спеціального суб`єкта вплинути на прийняття адресатом потрібного рішення. Оскільки диспозиція ст. 369-2 КК текстуально не конкретизує характеру впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави, то слід визнати, що поняттям впливу охоплюється в тому числі і використання дружніх, родинних, особистих стосунків з особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тощо.
Зазначене свідчить про проблеми судового тлумачення як закону України про кримінальну відповідальність, так і кримінального процесуального закону, що зачіпає фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи.
На даний час у засобах масової інформації та мережі Інтернет поширюються відомості про посилення боротьби правоохоронних органів із корупційними правопорушеннями до числа яких також входить і кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 369-2 КК, що у свою чергу вказує на прогнозовану ймовірність збільшення кількості надходження кримінальних проваджень із такою кваліфікацією на розгляд до суду.
Наявність протилежних точок зору представників наукової спільноти та відсутність сталої судової практики указують на наявність якісного критерію виключної правової проблеми, який полягає у правовій невизначеності законодавчого регулювання правових питань, які можуть виникнути при кваліфікації дій особи органом досудового розслідування або судом за ч. 3 ст. 369-2 КК.
Вказане вкрай негативно впливає на реалізацію принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
З урахуванням наведеного для розв`язання вказаної правової проблеми виникає ряд питань, які вимагають розумного та виваженого підходу для їх вирішення.
По-перше, чи можуть при кваліфікації дій особи за ч. 3 ст. 369-2 КК застосовуватися положення примітки до ст. 354 КК.
По-друге, хто може бути суб`єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК, лише службова особа чи будь-яка інша особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності.
По-третє, якщо суб`єктом цього злочину може бути будь-яка інша особа яка досягла віку кримінальної відповідальності, то за якими саме критеріями та ознаками її дії можуть бути кваліфіковані як вимагання неправомірної вигоди.
З огляду на невизначеність правового регулювання питань, які виникають при кваліфікації дій особи за ч. 3 ст. 369-2 КК, у тому числі й щодо необхідності застосування аналогії закону або права колегія суддів вважає, що дана кримінальна справа містить виключну правову проблему, а тому її передача на вирішення Великої Палати Верховного Суду є необхідною для забезпечення розвитку права та формулювання єдиної правозастосовчої практики у справах даної категорії.
Керуючись ч. 5 ст. 434-1, ст. 434-2, ст. 441 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК за разом із касаційними скаргами засудженої ОСОБА_8 та захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_5 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 14 березня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року щодо ОСОБА_8 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :
____________________ __________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
